52. Значення апк та його структура

Агропромисловий комплекс – важлива складова частина народного господарства. Завдання АПК – забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною. Це можливо за умови ефективної роботи всіх ланок, що входять до складу АПК.

Структура АПК. Агропромисловий комплекс України – це складна система, яка об'єднує всі галузі народного господарства, що беруть участь у виробництві сільськогосподарської продукції і доведенні її до споживача (див. Мал. 72).

Основними ланками його є: 1) сільське господарство, 2) заготівля, зберігання, транспортування і переробка сільськогосподарської продукції, 3) промисловість, що виробляє машини, обладнання, добрива, отрутохімікати для сільського господарства. Стан розвитку АПК великою мірою впливає на рівень добробуту людей. Тому ця галузь народного господарства потребує великої уваги державних діячів, науковців, працівників сільського господарства всіх рівнів. Це тим більше необхідно, бо в наш час агропромисловий комплекс України не на повну силу реалізує свої великі можливості. Причин цього багато: старі форми та методи господарювання, недостатня матеріальна база, слабка індустрія переробки, зберігання і збуту сільськогосподарської продукції, нерозвинута соціальна база села: умови життя людей на селі значно поступаються умовам життя міських жителів. Який же вихід із ситуації, що склалася в роботі АПК? Насамперед це застосування наукових досягнень в сільському господарстві. Важливе значення має активне впровадження різних форм господарювання. Серед них – створення приватних ферм, розвиток сімейних та індивідуальних форм підряду (а які заходи можете запропонувати ви, щоб підвищити ефективність сільського господарства нашої країни?).

Основна ланка АПК – сільське господарство. Ця галузь матеріального виробництва має певні особливості. Вона значно більшою мірою, ніж промисловість, залежить від природних чинників.

49. Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження го­сподарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворенля (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв'язку з потребою, врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, сти­мулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Поняття економічної оцінки природних ресурсів широко дискуту­ється нині в економічній науці. Більшість дослідників сходяться на думці, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порів­нювати різні джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

1) затратний підхід передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступ­ніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійсне­на за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють еконо­мічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від вико­ристання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за пев­них умов стати дефіцитним;