23. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Південного макрорайону.

Південний макрорайон розташований на півдні і південному заході України, переважно на території Причорноморської низовини та Кримського півострова. Площа становить 113 тис.км2 (близько 19% території України), населення складає 7,7 млн.чол. (15%), валовий національний дохід – 13%. У ньому виробляється 8% промислової та 14% сільськогосподарської продукції країни, близько 10,8% її експорту. Це єдиний район, де питома вага міського і сільського населення в його загальноукраїнській кількості майже однакова: міського близько – 15%, сільського – 15,5%.

До його складу входять два економічних райони: Причорноморський (що складається з трьох областей: Одеської, Миколаївської і Херсонської) та Автономна Республіка Крим.

Дуже важливим для Південного макрорайону є вдосконалення розміщення його продуктивних сил. Зараз воно дуже нерівномірне. При великій концентрації господарської діяльності у прибережній частині і Криму рівень господарського освоєння північної частини території найнижчий в Україні (40-45% від середнього). Це стосується густоти населення, поселень, промислових центрів. Територіальна структура промисловості взагалі мало розвинена. До її основних елементів потрібно віднести п’ять великих вузлів, які склалися навколо основних центрів та міста Севастополь. Крім загальнодержавних, є й специфічні проблеми розвитку продуктивних сил регіону. Вони пов’язані з необхідністю більш ефективного розвитку міжгалузевих виробничих комплексів, удосконалення технологій, економічного і соціального розвитку північних областей Причорномор’я, з необхідністю більш раціонального використання рекреаційних ресурсів, створення сучасної банківської, транспортної інфраструктури, вирішення проблем водопостачання, особливо в Криму. Бар’єри росту для економічного розвитку – напружений водний та паливно-енергетичний баланс, екологічна ситуація, особливо Чорного і Азовського морів, південного берега Криму та прибережної зони Причорномор’я і, як у країні в цілому, фінансова незабезпеченість необхідних для економічної розбудови краю трансформаційних процесів.

24. Охарактеризувати стан та особливості розміщення продуктивних сил Київського економічного району.

Центральний економічний район (Черкаська і Київська). ПЕК: добування бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в Черкаській області; Кременчуцька і Канівська ГЕС, Трипільська ТЕС. Провідні галузі: харчова та м/б і металообробка. М/б і металообробка: виробництво машин і обладнання для с/г та харчової і легкої промисловості; виготовлення друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин. Хімічна промисловість: Черкаська - азотні добрива, хімічні волокна та реактиви. Працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чистих металів у Світловодську і Побузький нікелевий. Легка промисловість: швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва; тут випускають шовкові тканини, гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули деревообробна і меблева галузі. Є численні підприємства будіндустрії. АПК: рослинництво (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза,цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні культури, коноплі, коріандр; овочівництво і садівництво); тваринництво (провідні –скотарство(м’ясо-молочне) і свинарство. Харчова промисловість: розвинуті майже всі галузі, найбільше – цукрова (Черкаській). Транспорт: провідні – залізничний (вузли імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове у Черкаській області; Ірпінь, Біличі, Ворзель – у Київській) та автобусний; повітряний – Київ; водний (порти Київ, Черкаси і Світловодськ). Рекреаційні ресурси: Умань, дендропарк «Софіївка». Проблеми: низький рівень промислового розвитку; радіаційне забруднення; ерозія ґрунтів; нераціональне використання трудових ресурсів.

25. Карпатський економічний район (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська і Чернівецька області) займає площу в 56,6 тис. км 2 (чи 9,4 % територій України), де проживають 6,5 млн. чел. (чи 12 % її населення) .Рівень економічного розвитку Карпатського регіону оцінюється як середній. По виробництву національного доходу з розрахунку на душу населення тільки Львівська область перевершує среднереспубликанский рівень, а Закарпатська взагалі має найнижчий показник в Україні. Промисловий комплекс регіону виробляє майже 12 % усій промисловій продукції нашої держави; при цьому питома вага вироблюваної тут продукції машинобудування і металообробки складає 10,9 %, електроенергетики - 7,1 %, хімічній і нафтохімічній промисловості - 13 %, лісовій, деревообробній і целюлозно-паперовій промисловості - 32,7 %, промисловості будівельних матеріалів - 10,3 %.Маючи найнижчий в Україні рівень землеобеспеченности з розрахунку на душу населення, всього 6,4 % площ сільськогосподарських угідь і 5,3 % ріллі, Карпатський регіон виробляє близько 10 % валової продукції рослинництва і тваринництва.Карпатський економічний район багатий на трудові ресурси - розвиток трудомістких галузей промисловості і с/г. Найбільш розвинені м/б, харчова, лісова і деревообробна промисловість, промисловість будматеріалів; слабо розвинена металургія та електроенергетика. Хіміндустрія: гірнича хімія (вир-во природної сірки в Новому роздолі і Новояворівську; видобуток калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солотвині); основна хімія (належить вир-восірчаної кислоти у Новому Роздолі, калійних у Калуші, Стебнику); хімія органічного синтезу (вир-во штучних волокон у Сокалі; технічного вуглецю у Дашаві). Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на вир-ві меблів (Львів, Івано-Франківськ); целюлозно-паперова - Жидачів, Рахів; лісохімія Вир-во будівельного каменю, в’язких матеріалів – цементу (у Миколаєві), вапна (у Пустомитах), гіпсу (у Ширці). Цукровий буряк перобляють у Хордові, льон – в Передкарпатті; овочі і плоди – у лісостеповій і передгірських зонах; м’ясокомбінати переважно розміщені в обласних центрах. Рекреаційний комплекс: санаторно-курортне (Трускавець, Моршин, Немиров) і туристське (Львів) госп-во. Легка промисловість існує в усіх обласних центрах. Розвинені народні промисли: ткацтво, килимарство, гончарство, вишивання. Район має густу мережу залізничних та автомобільних шляхів.

26. Карпатський економічний район Територія району відзначається різноманітністю природних умов і ресур­сів. Рельеф, горбистий на Подільській височині й низовинний на Малому Поліссі та Верхньосанській рівнині, на південь змінюється на височинний у Передкарпатті та гірський у південній і центральній частинах району. Закарпаття лежить у межах Придунайської низовини Абсолютні висоти сильнорозчленованої Подільської височини сягають 350-470 м, а в перед­гір'ях - 500-550 м. Українські Карпати простягаються з північного заходу на південний схід на 280 км. Ширина їх пасма - близько 100 км, площа -понад 24000 км2. Тут знаходиться найвища гора в Україні Говерла (2061 м). Поверхня Закарпатської рівнини слабо нахилена у бік Тиси. На фоні од­номанітної поверхні піднімаються острівні гори, серед яких найбільшим є Берегівське горбогір'я.                  Територія Карпатського економічного району добре забезпечена водними ресурсами. Найбільші ріки -Дністер, Західний Буг, Прут і Тиса. Водні ресурси місцевого формування становлять 15,7 км3. їх об'єми з роз­рахунку на одного жителя коливаються від 747 до 6390 м3. Експлуатаційні запаси підземних вод сягають 763,9 млн м3. У межах району є значні запа­си мінеральних вод. зокрема в Прикарпатті та Закарпатті. Вони добре вивчені, але використовуються ще недостатньо

Карпатський економічний район добре забезпечений лісовими ре­сурсами - покрита лісом площа становить 60°/о Ліси дають сировину для галузей економіки, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоров­че й природоохоронне значення. У них переважають дуб, граб, бук, ялина. Видовий склад лісу змінювався за рахунок скорочення площ під буком та ялицею і розширення площ під смерекою, на яку тепер припадає 16% запа­су деревини. Ліси району багаті на ягоди, гриби, плоди дикорослих рослин. Карпати є третім районом України за збором лікарських рослин. Надра Карпатського економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливно-енергетичні (нафта і газ, кам'яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної про­мисловості. У Передкарпатській нафтогазоносній області розробляється 37 на­фтових і нафтогазоконденсатних родовищ. У північній частині району розміщена частина Львівсько-Волинсь-кого кам'яновугільного басейну. Найбільші поклади торфу у північній частині району, серед них Великомостівське, Стоянівське, Радехівське і Львівське. Нині розвідано 21 родовище і 25 проявів калійних солей.

27. Площа — 59,1 тис. км2. Населення — 5929,8 тис. чол. Склад — Дніпропетровська і Запорізька області. Придніпров'я займає друге місце в країні (після Донбасу) за обсягом виробництва промислової продукції і є одним з найбільших індустріальних районів України. Водночас високого рівня розвитку тут досягло сільське господарство, яке чималу частку своєї продукції продає іншим районам. Провідною галуззю індустріального виробництва Придніпровського району є машинобудування і металообробка (45 % промислово-виробничого персоналу і 28 % товарної продукції). Придніпров'я відіграє важливу роль у сільськогосподарському виробництві України: концентруючи майже 7 % населення України, район виробляє 10 % валової продукції сільського господарства країни. Придніпров'я має великі родовища корисних копалин. У надрах Дніпропетровської області є величезні запаси залізної і марганцевої руд, кам'яного та бурого вугілля, нафти, природного газу, рідкісних і кольорових металів, різноманітних будівельних матеріалів. Потужним пластом уздовж річки Інгулець понад 100 км залягають залізні руди Криворізького басейну. їх запаси становлять понад 12 млрд. т. Найбільшою проблемою Промисловість. Промисловий комплекс Придніпров'я поєднує важку індустрію і харчову промисловість. Металургія — провідна галузь промислового комплексу Придніпров'яНайбільшими машинобудівними центрами Придніпров'я є .Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь. ревообробна промисловість, яка працює на сплавному лісі, що надходить Дніпром з північних районів України та Білорусі. її центри — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Верхньодніпровськ. Харчова промисловість за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18 % валової продукції промисловості Придніпров'я. Легка промисловість представлена підприємствами швейної промисловості (у Запоріжжі, Мелітополі, Токмаку, Оріхові), шкіряно-взуттєвої (у Дніпропетровську, Запоріжжі, Гуляйполі, Бердянську), меблевої (у Хирівці). В Запоріжжі збудована кокономотальна фабрика. Легка промисловість району не задовольняє потреб населення в цілому ряді товарів широкого вжитку. Придніпров'я нині займає значне місце в сільськогосподарському виробництві України: на нього припадає понад 20 % виробництва пшениці, майже 25 % — кукурудзи, 35 — соняшнику, 14 — овочів, 14 — м'яса, 15 — молока, понад 20 % виробництва вовни. Транспортна система. У Придніпров'ї розвинені такі види транспорту: залізничний, водний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний. Через Придніпров'я проходять шляхи, що з'єднують Криворізький басейн з Донбасом і центральними районами європейської частини СНД з портами Чорного та Азовського морів. Проблеми і перспективи розвитку району. До найбільш важливих напрямів перспективного розвитку господарства Придніпровського економічного району належить паливно-енергетичний комплекс, основою якого є кам'яне вугілля Донбасу. У зв'язку з підвищенням собівартості видобутку вугілля постає питання про закриття деяких нерентабельних шахт. Доцільно оснастити діючі шахти газовловлювачами для подальшого використання зрідженого газу метану як палива на транспорті та в електроенергетиці. Основним завданням зниження напруги паливно-енергетичного балансу є обмеження нарощування потужності енергоємних виробництв, розвиток атомної енергетики, теплоенергетики. Перспективним є використання бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну, яке використовується як енергетичне паливо, для екстрагування озокериту, в металургійній промисловості та ін.

Проблемою для Придніпров'я є охорона навколишнього середовища, гострота якої посилюється тим, що поблизу знаходяться інші великі міста-забруднювачі навколишнього середовища — Дніпродзержинськ (45 км), Кривий Ріг (151 км), Верхньодніпровськ (73 км). Необхідною передумовою комплексного розвитку району є розвиток легкої, харчової промисловості, а також невиробничої сфери. Суттєве для району більш повне і раціональне використання місцевих рекреаційних ресурсів — на узбережжі Азовського моря, біля Дніпра з його притоками, поблизу лісових масивів, біля джерел лікувальних вод і грязей.

28. Причорноморський економічний район загальною площею 113 тис. км2, населенням 7 млн. 800 тис. чол. та складом: АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, які розташовані на рівнинній Причорноморській низовині та Кримських горах (5% території). Район має значні родовища таких корисних копалин як: залізні руди Керченського півострова, будівельні матеріали (піски, мармур, каоліни – Крим, Одеська область), солі натрію, хлору, брому (Сиваш), нафта й природний газ (Керченський і Тарханкутський півострови), лікувальні грязі (Куяльник, Саки, АР Крим). Грунти різноманітні: чорноземні, опідзолені чорноземи, сприятливі для садівництва, виноградарства. Особливе значення має Чорне та Азовське моря, річки Дніпро, Дністер, Дунай (видобуток промислової риби). Населення становить 68 чол./км2, найбільша густота його в Криму. Крупними містами є: Одеса (1,1 млн. чол.), Миколаїв (519 тис.), Севастополь (375 тис.), Херсон (371 тис.), Сімферополь (358 тис.), Керч (183 тис.). Трудових ресурсів не вистачає в Криму та Херсонській області. За вартістю валової продукції на першому місці стоїть харчова, потім машинобудівна і легка промисловості. В електроенергетиці значну роль відіграють: Каховська ГЕС; ТЕЦ – Херсон, Одеса, Миколаїв, Керч, Сімферополь, Севастополь; Південно- Українська АЕС. На території району видобувають залізну руду – сталеплавильний завод в Одесі, ливарні цехи в Херсоні, Миколаєві. Серед галузей машинобудування розвинене транспортне, морське суднобудування (Миколаїв, Керч, Севастополь). Сільськогосподарське машинобудування представлене Херсонським комбайновим заводом, Одеським тракторних плугів, Сімферопольським запчастин. Верстатобудування розвинене в Одесі. Автомобілі випускаються (Daewoo, Славута, Таврія) у Запоріжжі. Хімічна промисловість – Одеський суперфосфатний, Сімферопольський “Хімік”, Кримський двоокису титану, Красноармійський хімзавод. Промисловість будматеріалів – Миколаївський цементний завод, Балаклійський цементно-шиферний завод. Текстильна промисловість представлена Херсонським бавовняним комбінатом, трикотажними фабриками в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляється в Одесі, Сімферополі. З харчової промисловості широко розвинена консервна, молочна, рибна, тютюнова промисловість. Сільське господарство має зерново-тваринницький, садівничий та виноградарський напрямок: 81% – рілля, 13% – пасовища. Частка продукції сільського господарства в країні – 17%. Район продукує пшеницю (1/3 збирання в Україні), кукурудзу, соняшник, тютюн, гірчицю, лікарські трави, томати, огірки, перець, дині, кавуни. Виноградарство розвинуте в Криму та Одеській області. Один із важливих напрямків району – курортно-рекреаційний. В Криму зосереджено 36% санаторіїв курортного фонду України, 30% пансіонатів, 20% туристичних закладів. В Одесі є 43 санаторії курорти (Аркадія, Кароліно-Бугаз-Затока, Куяльник), у Миколаївській області – 17 пансіонатів, 4 санаторії, у Херсонській області – Гола Пристань, Скадовськ, курортна місцевість – Арабатська стрічка.

29. Донецький економічний район займає площу 53,2 тис. км2 (8,8% тер. України), до якого входять Донецька і Луганська області із загальною чисельністю населення 7 млн. 887 тис. чол. Район один із найрозвиненіших ТВК з переважною спеціалізацією добувних галузей промисловості, значними природними ресурсами, потужним виробничим потенціалом і густою мережею транспортних магістралей. Основне природне багатство – це кам’яне вугілля (довгополум’яне, антрацитне, коксівне), поклади якого поширені в Красноармійську, Горлівсько-Щербинському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському. Дебальцевському (Донецька обл.), Лисичанському, Луганському, Краснодонському, Селезнівському (Луганська обл.) районах. Поряд із вугіллям у районі виявлено родовища природного газу (Червонополівське, Слов’яносербське, Борівське, Сліваківське, Кружилівське), бурих залізняків (в басейнах річок Кальміус, Торець, Айдар, Деркул), мідних руд (Бахмутський, Лисичанський р-н), поліметалів – свинець, цинк, срібло (Нагольний кряж), ртуті (Микитівський ртутний комбінат), кам’яної солі (Слав’янське, Бахмутське родовища), вапняків (Оленівське, Новотроїцьке), вогнетривких глин (Часовий Яр, Красногорівка, Костянтинівка, Микитівка), цементного мергелю (Амвросіївка – портландський та романський цемент, клінкер). Водні ресурси регіону недостатні для забезпечення потреб народногосподарського комплексу. В регіоні переважають чорноземні родючі грунти, рослинність степова. У містах регіону проживає 89% населення, середня густота населення 150-200 чол/км2. Найбільші із 88 міст – Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Дебальцеве, Єнакієве, Луганськ, Лисичанськ. Українці становлять 50%, росіяни – 43%. Господарство є комплексним – на промисловість припадає 89% ВВП, на сільське господарство – 11%. Вугілля добуває 21 виробниче об’єднання, 120 шахт і 31 збагачувальна фабрика у Донецькій області та 94 шахти та 28 фабрик Луганської області. Електроенергетика виробляється на ДРЕС Вуглегірській, Миронівській, Слов’янській, Луганській, Лисичанській. Чорна металургія працює на коксівному вугіллі та довізній залізній руді (“Азовсталь” ім. Ілліча)-Маріуполь, Макіївка, Донецьк, Єнакієве, Краматорськ, Алчевськ, Харцизьк, Лутугіне. Коксохімічне виробництво розміщене в Алчевську, Стаханові, Успенці, Донецьку, Маріуполі, Горлівці. Завод кольоровї металургії є в Костянтинівці, Макитівці, Артемівську. Найбільші підприємства гірничохімічного комплексу у Горлівці (“Стирол”), Слов’янську (“Хімпром”), Донецьку (завод хімреактивів), Костянтинівці (хімічний), Лисичанську (“Донсода”). Машинобудівний комплекс регіону виробляє машини та обладнання для металургійної, гірничої, хімічної промисловості, транспорту та будівництва. Провідні підприємства: ВАТ “Новокраматорський машинобудівний завод”, Маріупольський завод важкого машинобудування, Луганський тепловозобудівний завод, Стахановський вагонобудівний, Первомайський електромеханічний. Машинобудівні заводи є у Донецьку, Краматорську, Слов’янську, Ясинуватій, Дружківці, Дебальцевому, Артемівську, Торезі, Сніжному, Красному Лучі. Промисловість будматеріалів зосереджена в Краматорську, Єнакієво (цемент), Луганську, Лисичанську, Свердловську, Алчевську, Антрациті. Легку промисловість представляють Донецький бавовняний комбінат, Макіївська бавовнопрядильна фабрика, Луганський тонкосуконний комбінат, трикотажні і швейні підприємства (Горлівка, Шахтарськ, Бахмут). Сільське господарство представлено на біля 4 000 тис. га сільгоспугідь та пасовищах, які займають 2 886 тис. га. Зернові культури займають 50,4% всіх посівних площ, технічні (соняшник) – 10,6%, кормові – 34%, баштанні та картопля – 5%. Тваринництво дає 2/3 валової сільськогосподарської продукції району. Транспортна система має густу мережу залізниць (2 874 км). Найбільші вузли: Ясинувата, Дебальцеве, Волноваха, Луганськ. Автошляхи протяжністю 13 600 км, газопровід – “Союз”, нафтопроводи Самара-Слов’янськ, Грозний – Лисичанськ. Морський порт – Маріуполь. В регіоні існують екологічні проблеми: загазованість, нестача питної води.

30. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це поєднання підприємств (та установ), для яких територіальна спільність їхніх компонентів — додатковий фактор підвищення економічної ефективності за рахунок значної стабільності взаємних зв'язків (у тому числі інформаційних) і ритмічності виробничого процесу, скорочення транспортних витрат; раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів та сприятливих умов маневрування ними. Галузевий ТВК поєднує підприємство на певній території. Галузевим комплексам властиве щільне компонування у вигляді промислових вузлів і центрів, а також промислових агломерацій. Міжгалузеві ТВК формуються на основі певних виробничих процесів, які об'єднують послідовні стадії переробки первинної сировини. Інтегральний ТВК є взаємопов'язаним і взаємообумовленим поєднанням галузей матеріального виробництва на певній території. Галузеві і міжгалузеві ТВК є при цьому лише своєрідними блоками. Важливою закономірністю, з якою пов'язане формування ТВК, є комплексність розвитку конкретних виробництв. При територіальному зосередженні промисловості немає потреби будувати транспортні шляхи для кожного підприємства окремо, зменшуються витрати на допоміжні і сервісні підприємства, житлово-комунальне господарство, лікувальні заклади. Під впливом процесу територіального зосередження та закономірності і комплексності у розміщенні виробництва формується територіальна структура економічних районів, яка складається з кількох важливих елементів, створених внаслідок розміщення промисловості, сільського господарства, транспорту. її промислові елементи можна поділити на дві групи: галузеві й комплексні. Основні елементи територіальної структури виробництва є ТВК або можуть перетворитися на них. Тільки галузевий і промисловий центри не можна ототожнювати з ТВК у повному розумінні цього слова. Отже, територіальна структура економічного району — це сукупність ТВК різних ступенів досконалості в такому поєднанні, що створює зручну ланку в системі територіального поділу праці. У ТВК взаємопов'язані виробництва представлені промисловими та іншими виробничими підприємствами, розташованими на різних промислових майданчиках, але на таких відстанях одне від одного, що створюють територіальну єдність виробництва і споживання. Оскільки суспільне виробництво існує у вигляді виробництва, представленого конкретними підприємствами, то вивчення впливу розміщення окремих галузей на формування комплексів має особливе значення. Найбільше впливають ті галузі, яким властива велика комплексотворна роль. До них належать чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість. Легка і харчова промисловість здебільшого формують лише елементарні комплекси або доповнюють комплекси інших типів. У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри.

31. Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Структура зайнятості залежить від трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це частина населення Укр., яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні.

Сутність та види безробіття.

Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн.чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об’єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття – вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов’язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітніх.

Економісти відрізняють головним чином три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіона (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака – низька тривалість. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм.

Структурне безробіття виникає в результаті незбігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов’язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого – з’явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов’язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі. В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітніх.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

Рівень циклічного безробіття визначається як різниця між фактичним і природним рівнями безробіття.

Циклічне безробіття свідчить про неповне використання виробничих ресурсів.

32. Регіональна політика – сфера діяльності суспільства, яка реалізує

інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з

урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.

Об’єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У зв’язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення.

Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування.     Стратегічні цілі регіональної політики держави передбачають: політичні - збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських процесів; економічні-забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування; соціальні - реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.       Все це реалізується через комплекс завдань державної регіональної політики: зміцнення основ української державності; пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою; забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів; активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції; підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

Засобом реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей якого – управління регіональною економікою.

Регіональна політика – складова державної політики, сукупність

організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних,історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в контексті загальнодержавних інтересів.

Однією з найважливіших складових регіональної політики держави в цілому є економічна регіональна політика, з якою безпосередньо пов’язані і всі інші види регіональної політики. Зокрема, соціально-культурна політика покликана забезпечувати передумови для успішного господарського розвитку регіону через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи населення, культури праці та використання духовного, фізичного потенціалу населення. Формування екістичних систем у межах регіону спрямоване на підвищення рівня та якості життя населення, підвищення соціальної, екологічної, економічної ефективності функціонування регіону. В екологічній політиці пріоритетним є раціональне використання природних ресурсів. Науково-технічна політика має на меті цілеспрямовану зміну структури, перепрофілювання промислових підприємств, технічне його переоснащення на базі новітніх технологій, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів.

33. В основі розвитку економіки підприємства лежать об'єктивні економічні закони розвитку суспільного виробництва. Для розумного і ефективного господарювання економічна наука і практика виробила відповідний господарський механізм, своєрідний інструментарій використання економічних законів. Цей інструментарій є не що інше, як сукупність різних форм методів, за допомогою яких керуючий суб'єкт (держава, органи управління галузі, підприємства) цілеспрямовано впливає на об'єкт економічного управління - народне господарство в цілому, його галузі, підприємства.                                                                     Під формами розуміються різні економічні категорії, через які в господарському житті проявляється дію економічних законів - різні види планів, їх показники, норми і нормативи, заробітна плата, премії, економічні оцінки ресурсів, ціни, податки, прибуток, фінанси, кредити та ін.                                                                                                             Під методами господарювання розуміються способи впливу на виробництво, в процесі якого використовуються перераховані вище форми - планування, госпрозрахунок, стимулювання, ціноутворення, нормування та ін                                                                                          Все різноманіття форм і методів можна розділити на дві групи:

1)Адміністративні методи засновані на авторитеті влади керівника і за своєю природою носить примусовий (директивний характер). Інструментами адміністративного керівництва є централізовані планові завдання, постанови, накази, розпорядження, вказівки, інструкції.

2)Економічні методи - це методи непрямого впливу на економіку. Вони базуються на використанні економічних (матеріальних) інтересів - колективних і особистих. Інструментами економічного керівництва є економічні важелі і стимули - госпрозрахунок, матеріальна зацікавленість. заробітна плата, премії, ціна, прибуток, економічні нормативи та ін

Контроль діяльності підприємства за допомогою адміністративно-розпорядчих методів гальмує розвиток виробництва, сковує ініціативу і заповзятливість. Непряме регулювання виробництва через економічні важелі і стимули без певної регламентації веде до зниження цілеспрямованості, особливо в довгостроковому плані. породжує елементи стихійності.

Таким чином, господарський механізм являє собою сукупність різних форм і методів, що використовуються для свідомого, цілеспрямованого впливу на економіку з метою всесвітньої її інтенсифікації про підвищення ефективності.

Соціально-економічна природа господарського механізму визначається пануючими відносинами власності на засоби виробництва. Кожному способу виробництва суттєвий власний господарський механізм.

Ядром господарського механізму, що визначає його результативність, є система стимулів, які формують спонукальні мотиви досягнення високих кінцевих результатів. Від дієвості цих стимулів, їх в'язі з об'єктивно існуючими, постійно змінюються інтересами людей залежить результат виробничої діяльності.

Загальні принципи формування господарського механізму, характерні як для галузі, регіону. так і для окремого підприємства або його підрозділу:

- по-перше, господарський механізм на будь-який щаблі ієрархії повинен бути зорієнтованим на досягнення різноманітних, взаємозв'язаних і періодично змінюються цілей виробничої системи даного рівня, тобто на досягнення кінцевого. а не проміжного результату виробничої діяльності;

- по-друге, господарський механізм повинен погоджувати з об'єктивно існуючим неспівпаданням і суперечливістю інтересів різних ланок виробництва, груп та окремих працівників, виробляючи порядок застосування того чи іншого стимулу. Ігнорування цієї вимоги може обернутися значними економічними, соціальними, екологічними втратами. Тому дуже важливим є наукове обгрунтування умов застосування різних довготривалих нормативів, порядку їх визначення, рівня стабільності і гнучкості цін, процентних ставок, податків, пільг, санкцій тощо;

- по-третє, господарський механізм повинен виробляти також способи впливу на процес залучення у виробництво різного роду ресурсів, які стимулювали б, з одного боку, прагнення трудових колективів і окремих працівників до максимально можливого при даному рівні розвитку виробничої системи наближенню до мети, з іншого боку - прагнення до мінімально необхідного залученню у виробничий процес кількості живої і матеріалізованої праці. А саме, господарський механізм за допомогою стимулів повинен забезпечувати ефективне й якісне функціонування виробничих систем;

- по-четверте, господарський механізм повинен бути пристосований до форм і методів управління виробництвом, що передбачає поєднання юридичної та економічної самостійності підприємств і об'єднань.

Господарський механізм можна розглядати у двох аспектах:

1) Господарський механізм свідомо створюється і приблизно використовується людьми (з цієї точки зору він суб'єктивний за своєю природою). Завдяки своїй суб'єктивності він вбирає в себе не тільки економічні (базисні), але й неекономічні (надбудовні) форми і методи, наприклад, юридичні норми (господарське право), морально-психологічні фактори (моральне заохочення) та ін

2) За своїм змістом господарський механізм об'єктивний, так як він реалізує сутність виробничих відносин, суть об'єктивних економічних законів.

34. Регіон – це територія, яка за сукупністю елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Регіон є територіально цілісним та неподільним. Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність зв’язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні. Регіональна економіка за об’єкт дослідження має регіон. Функції регіональної економіки: - створення різних сервісних виробництв, організацій та виробництв, які випускають продукцію міжгалузевого призначення; - забезпечення адаптації досягнень НТП до місцевих умов; - врахування зовнішньоекономічної діяльності. Господарство регіону є відкритою економічною системою, яка функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні зв’язки. Для регіональної економіки характерні: - комплексність економіко-екологічного та соціального розвитку; - територіальна єдність процесів виробництва, природокористування та охорони навколишнього середовища; - відповідність демографічній ситуації розміщення виробництва та соціальної інфраструктури; - поєднання територіального та галузевого управління господарськими об’єктами. Соціально-економічний потенціал визначає інтегральну характеристику регіону. Економічний потенціал характеризується величиною національного багатства, кінцевого продукту, національного продукту, вартості основних фондів та ін. До складу соціально-економічного потенціалу входять природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціальний, культурний потенціали. Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу-хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.

35. Сталий ро́звиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.