- •1. Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі.
- •2. Основні підходи до розуміння методології науки та її складових.
- •2 Аспекти методології:
- •3. Визначення та співвідношення понять «прийом», «спосіб», «засіб», «метод» та «методика».
- •4. Поняття «методологічний принцип», його місце та знамення: для формування методології юридичного дослідження.
- •5. Проблема відносності методу у юридичній науці та практиці.
- •10. Методологія права (поняття та місце у системі методологічного знання).
- •11. Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи.
- •21.Поняття загальнонаукового методу.
- •31. Загальна характеристика приватно - наукових методів юридичних наук.
- •32. Загальна характеристика конкретно - наукових методів юридичних наук.
- •33.Співвідношення приватно - наукових та конкретно - наукових методів.
- •34. Формально - догматичний метод юридичної науки (загальна характеристика та місце в системі приватно-наукових методів правознавства.
- •35.Порівняльно-правовий метод (його поняття, особливості, місце та значення для юридичної науки).
- •36.Конкретно - соціологічні методи в правових дослідженнях.
- •2) Методи опрацювання отриманої правової інформації.
- •37. Загальна характеристика приватних методів юридичних наук.
- •38. Основні новітні наукові методологічні напрямки (друга половина XX - початок XXI ст.) та їх вплив на юридичну науку (загальна характеристика).
- •39.Передумови виникнення позитивізму у хіх сторіччі.
- •40 Базові положення та принципи методології класичного позитивізм
- •41 Основні напрямки та школи класичного позитивізму (загальна характеристика та основоположники).
- •42. Причини, які викликали перехід від класичного позитивізму до емпіріокритицизм, а потім до неопозитивізму.
- •43 Базові положення та принципи емпіріокритицизму.
- •44 Неопозитивізм, його загальна характеристика та основні представники (б. Рассел, л. Віттгенштейн, члени Віденського гуртка, Львівсько-Варшавська школа і т.Д.).
- •45 Принцип верифікації, його характеристика та значення для неопозитивізму.
- •46 Виникнення постпозитивізму та його основні («прокляті») питання.
- •47 «Три великі відмови» постпозитивізму.
- •48 Основні ідеї та принципи постпозитивізму. Його «знакові» постаті (к. Поппер, т. Куті, і. Лакатос, п. Фейерабенд, м. Полані. С. Тулмін).
- •50 Відмінні особливості неопозитивізму та постпозитивізму.
- •51. Відмінність принципу фальсифікації від принципу верифікації
- •52. Поняття системного підходу, «системної методології», «системного аналізу» тощо, їх співвідношення.
- •53. Причини та передумови появи системного підходу.
- •55. Основні поняття, які використовуються у межах системного підходу (їх загальна характеристика).
- •56. Закономірності розвитку та функціонування системи
- •57. Класифікація систем. Основні різновиди систем.
- •58. Підходи до тлумачення поняття «діалектика» та її місця у системі наукового знання.
- •59. Загальна характеристика діалекти як методології пізнання (в тому числі державно - правової дійсності)
- •60. Основні закони та принципи діалектики.
- •61. Підходи до тлумачення поняття «синергетики» та визначення її місця у системі наукового знання.
- •62. Загальна характеристика синергетики як методології пізнання та стилю мислення.
- •63. Особливості категоріально понятійного апарату синергетики.
- •64. Загальна характеристика синергетичної теорії та її категоріально-понятійний апарат.
- •65. Порівняння поглядів на синергетику, її зміст, на місце та значення у системі наукового знання г.Хакена та і.Пригожина.
- •66. Основні концептуальні тези синергетики.
- •67. Загальна характеристика герменевтики та феноменології та причини їх формування.
- •68. Особливості герменевтики та феноменології як методологічних підстав побудови сучасних наукових досліджень.
- •69. Співвідношення та взаємний вплив феноменології, герменевтики та екзистенціалізму.
33.Співвідношення приватно - наукових та конкретно - наукових методів.
Один из актуальных вопросов современных правовых исследований, связанный с использованием методологического потенциала иных наук, - это применение в правоведении теоретических положений и частнонаучных методов социологии.
Конечно, право, вся правовая действительность представляют собой явления социальной жизни, находятся в одном ряду с другими социальными явлениями и, следовательно, вместе с ними могут быть в рамках социологии предметом общесоциологических и конкретно-социологических разработок с широким применением всего арсенала конкретно-социологических методов и методик. Однако подобные разработки, хотя и могут быть обозначены как «социология права», не выходят все же за пределы социологии
Это значит, что использование конкретно-социологических приемов не только не отменяет и не оттесняет использование традиционных частнонаучных методов правоведения, но, наоборот, требует широкого и плодотворного их применения. Ибо только на основе или, во всяком случае, с учетом данных, полученных в результате специально-юридического анализа (и на технико-юридическом, и на философском его уровнях), могут быть интегрированы в состав научных правовых знаний и данные, полученные в результате использования конкретно-социологических приемов. Исследователь-правовед не должен покидать почву юридической науки с ее специфическим понятийным и познавательным аппаратом.
Кроме того, конкретно-социологические исследовательские приемы могут получить применение далеко не во всех сферах теоретико-прикладного освоения правовой действительности. Они эффективно «работают» на тех участках общего пути исследования правовых явлений, которые касаются реальных социальных процессов, формирования и функционирования права в реальном бытии, в фактической социальной жизни. Это в основном исследование социальной обоснованности правовых установлений, эффективности их действия, условий и причин правонарушений, состояния и уровней правосознания и др. Ясно, что в данном случае речь идет о таких направлениях юридических исследований, которые не только соприкасаются с исследованиями по социологии как таковой, но и в какой-то мере совмещаются, перекрещиваются с ними.
Это весьма важные, но все же отдельные участки общего пути исследования правовых явлений. В целом же, в особенности при общетеоретическом осмыслении общих закономерностей правовой действительности, на первое место в познавательном инструментарии выдвигаются требования Это - конкретные приемы сбора, обработки и изучения фактического материала, вырабатываемые и используемые на основе метода материалистической диалектики в соответствии с особенностями профиля, функций и предмета данной науки.
34. Формально - догматичний метод юридичної науки (загальна характеристика та місце в системі приватно-наукових методів правознавства.
Велика роль у формуванні юридичної науки належить формально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматичного (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: державне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій основі формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. Недоліком застосування формально-логічного методу є певна його однобокість. Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-правових явищ, майже не відбиває зв'язку держави і права з іншими суспільними явищами.
Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.
Формально-логічний (догматичний) метод передусім використовується для вивчення та пояснення самого права в різних його проявах. При цьому розглядаються і зовнішня, і внутрішня форми права (або ж сама його «догма»). Формальна логіка при застосуванні в контексті права набуває рис одного зі спеціальних методів вивчення державно-правової дійсності. Праву властиві такі риси, як формальна визначеність, логічна послідовність викладу приписів і норм. Це дозволяє формулювати визначення, закріплені в законодавстві, які відповідали б правилам формальної логіки.
Але недоліком формально-логічного методу є насамперед неврахування рівності у контексті моніторингу прав і свобод людини та громадянина, коли необхідно брати до уваги свободу індивідів у сфері соціальних відносин.