64. Загальна характеристика синергетичної теорії та її категоріально-понятійний апарат.

В основі синергетичної парадигми особливе відношення до певних явищ і процесів:

* синергетика визначає себе як концепцію неурівноваженої динаміки чи теорія самоорганізації нелінійних динамічних процесів, що детермінує нову матрицю бачення об'єкта в якості складного цілого;

* перехід до неурівноваженого стану встановлює когерентнсть, яка являє собою один із видів зв'язку: в рівновазі матерія сліпа, а поза рівновагою — стає адекватною;

* синергетика досліджує клас систем, які знаходяться за межами кордонів стану термодинамічної рівноваги.

Понятійний апарат цього підходу складають поняття не рівноваги, кризи, еволюції, відхилення, імовірності випадку, самоорганізації, непередбачуваності, чинника порядку.

Інструментарій синергетичного підкоду дає змогу визначити, що:

1) складноорганізованим системам неможливо нав'язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації;

2) неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;

3) при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (невизначеності ситуації);

4) для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку;

5) кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами;

6) складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації;

7) управляти розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфукації за допомогою легких поштовхів, сума яких має бути достатньою для появи резонансу - достатньої амплітуди коливань як усередині системи, так і відносно впливів зовнішнього середовища. Тобто, чим меншою є сума впливів на більший об’єкт або процес у момент біфукації складноорганізованої системи, тим більшим є кінцевий синергетичний ефект. "Синергетично" мислячий історик, культуролог, політолог, економіст, таким чином, уже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівняння попереднього та наступного станів: вони мають порівняти реальний перебіг наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.

Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:

а) виділити та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синергетичного впливу;

6) дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку;

в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її самоорганізації;

г) визначити мету або бажаний результат (у яких конкретно аспектах необхідно змінити стан даної системи);

д) розробити номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також тактику їх застосування;

е) правильно визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.

65. Порівняння поглядів на синергетику, її зміст, на місце та значення у системі наукового знання г.Хакена та і.Пригожина.

Термін «синергетика» введений Г. Хакеном для позначення міждисциплінарного напряму, в якому результати його досліджень з теорії лазерів і нерівноважних фазових переходів повинні були (і це відбулося) дати ідейну основу для плідної співпраці дослідників з різних галузей знань.

Вихідним принципом синергетичної концепції Хакена є відмінність процесів у відкритих і закритих системах. Синергетика в якості предмета вивчення вибирає відкриті системи. Система називається самоорганізованою, якщо вона без спеціального впливу ззовні знаходить нову просторову, тимчасову або іншу структуру. Головні властивості відкритих систем - нестійкість і нелінійність.

Спираючись на це знання, синергетика пропонує наступне пояснення механізму виникнення порядку з хаосу. Поки система перебуває в стані термодинамічної рівноваги, всі її елементи поводяться незалежно один від одного і на створення впорядкованих структур нездатні. У якийсь момент поведінку відкритої системи стає неоднозначним. Та точка, в якій проявляється неоднозначність процесів, називається точкою біфуркації (розгалуження). У точці біфуркації змінюється роль зовнішніх для системи впливів: мізерно мале вплив призводить до значних і навіть непередбачуваних наслідків. Між системою і середовищем встановлюється відношення позитивного зворотного зв'язку, тобто система починає впливати на навколишнє середовище таким чином, що формує умови, що сприяють змінам в ній самій. Тобто система протистоїть руйнівним впливам середовища, змінюючи умови свого існування.

Брюссельська школа лауреата Нобелівської премії Пригожина розвиває термодинамічний підхід до самоорганізації з точки зору дисипативних структур, що розкриває історичні передумови та світоглядні підстави теорії самоорганізації.

Усвідомлення того факту, що хаотична динаміка властива практично всім нелінійним фізичним системам, стало революцією в сучасному природознавстві. Мотивацією роботи Пригожина був парадокс часу, який, однак, не існує сам по собі. Така проблема, як парадокс часу, для людей, далеких від фізики, може здатися дивною. Дослідження парадоксу часу змусило І. Пригожина розглянути проблему центральної ролі «законів природи». Він вважає ототожнення науки з пошуками «законів природи» самої оригінальною концепцією західної науки.

І. Пригожин переконаний, що його підхід призводить до більш узгодженого і однакового опису природи. Між фундаментальними законами фізики і всіма іншими рівнями опису, що включає в себе хімію, біологію та гуманітарні науки, існував розрив. Нова перспектива, яка відкривається завдяки об'єднуючій ролі хаосу, глибоко трансформує зв'язок між науками. Однак вчений застерігає від спокуси створити «теорію всього на світі»: уніфікуючий елемент, що вводиться хаосом, відповідає концепції відкритого еволюціонує світу.

Ми розглянули основні концепції самоорганізації: синергетика (Г. Хакена) і теорія дисипативних структур (І. Пригожина). Теорія самоорганізації потрапляє в самий епіцентр загальнолюдських проблем світоосмислення, формуючи нове світобачення і філософію, дозволяє побачити істотний прогрес у вирішенні зазначених питань в рамках нової парадигми.