62. Загальна характеристика синергетики як методології пізнання та стилю мислення.

За допомогою методології синергетичного підходу державно-правові явища досліджуються як системи, що самоорганізуються, виникнення і зміна яких ґрунтується на випадкових процесах, особливо в їх кризових, нестабільних станах.

Сутність синергетичного (синергійного) підходу полягає в дослідженні процесів самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур. Він реалізується в дослідженні систем різної природи: фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційних, екологічних та ін. Предметом синергетики є механізми спонтанного формування і збереження складних систем, зокрема тих, які перебувають у стані стійкої нерівноваги із зовнішнім середовищем. У сферу його вивчення потрапляють нелінійні ефекти еволюції систем будь-якого типу, кризи і біфукацїі - нестійкої фази існування, які передбачають множинність сценаріїв подальшого розвитку.

Під синергетичним підходом розуміють такий спосіб наукового опису реальних процесів, який базується на трьох поняттях: відкритість, неврівноваженість і нелінійність.

Відкритість – здатність системи постійно обмінюватися речовиною (енергією, інформацією) з навколишнім середовищем і володіти як "джерелами" – зонами підживлення її енергією навколишнього середовища, дія яких сприяє нарощуванню структурної неоднорідності цієї системи, так і "стоками" – зонами розсіювання, "скидання" енергії, внаслідок чого відбувається згладжування структурних неоднорідностей у системі.

Неврівноваженість – стан відкритої системи, за якого відбувається зміна її структури і характеру функціонування. Причому неврівноваженість не тільки призводить до порядку і безладдя, але відкриває також можливість для виникнення унікальних подій, бо спектр можливих способів існування об'єктів в цьому випадку значно розширюється. Для підтримки неврівноваженості система потребує надходження з середовища потоку негативної ентропії за величиною, яка принаймні дорівнює внутрішньому виробництву ентропії, а також, згідно з принципом неврівноваженості, система мусить постійно функціонувати, щоб зберегти умови свого існування.

Нелінійність – розглядають як непередбачувану реакцію на зовнішні дії, коли незначна "правильна дія" робить більший вплив на еволюцію системи, ніж дія сильніша, але організована неадекватно її власним тенденціям.

63. Особливості категоріально понятійного апарату синергетики.

Синергетична парадигма використовує наступний понятійно-категоріальний апарат.

Ентропія (від грец. entropiа — перетворення) — міра внутрішньої невпорядкованості системи; міра невизначеності випадкової величини; ентропія є свого роду "мірою ступеня невпорядкованості", вживається як синонім хаосу, дезорганізації і безладдя.

Хаос (від грецьк. Chaos — безладдя) — емпіричний і неупорядкований рух елементів, повний безлад; в інтерпретації хаосу синергетична парадигма робить акцент не на аспекті відсутності упорядкованості, а на аспекті потенційної еволюційної креативності, іманентної можливості становлення нового "порядку" (упорядкованості).

Біфуркація (від лат. bifurcus — роздвоєний) — роздвоєння, поліфуркація (багато), що означає, можливо, йти одним шляхом, але можливо йти і іншим шляхом. Якщо система має характер біфуркацій, то вона змінює свою якісну визначеність в непередбачено однозначному напрямку, що залежить від випадкових флуктуацій.

Когеренція (від лат. cohaercns — той, знаходиться в зв'язку) — узгоджене протікання по часу декількох коливальних і хвильових процесів. Якщо різниця фаз двох коливань залишається постійною за часом чи змінюється згідно з суровим визначенням закону, то коливання називаються когерентними; коливання, при яких різниця фаз змінюється неупорядковано і швидко у порівнянні з їх періодом, називаються некогерснтними.

Аттрактор (від англ. attraction — притяжіння) — поняття, що означає притягування системи і коли вона потрапляє в конус аттрактора ("коридор"), це визначає її майбутнє.

Дисипація (від лат. dissipation — розсіювання) — перехід частини енергії упорядкованих процесів в енергію неупорядкованих процесів; система, згідно з якою розсіюються обурення, називається дисипативною; а це характеристика поведінки системи при флуктуаціях, які охопили її повністю.

Синергія (англ. synergia — сумісна дія) — взаємодія різних потенцій чи видів, енергії в цілісній дії; сумісна праця у всіх сферах людської діяльності як основа спільноти; співпраця індивідів, які переслідують свої власні цілі, але діючих при цьому в одному напрямку.

Нестаціонарний стан системи — такий, в якому не встигає встановитися урівноважений стан системи.

Флуктуації (від лат. fluctuation — коливання) — випадкові відхилення від середніх значень фізичних величин, проявляється в броунівському русі малих частин під впливом оточуючого середовища; характерні для будь-яких випадкових процесів.

Теорія катастроф (катастрофізм) — концепція, згідно з якою в історії Землі періодично повторюються події.

Саморух — внутрішня необхідність самосвавільної зміни системи, детермінованої її суперечками. Висунута синергетична концепція самоорганізації слугує уточненням принципу саморуху і розвитку матерії. На противагу класичної механіки, що розглядає матерію як рутинну масу, що приводиться в рух зовнішньою силою, в синергетиці виявляється, що при певних умовах системи неорганічної природи здатні до самоорганізації.

Самоорганізація — процес, в ході якого створюється, відтворюється чи удосконалюється організація складної динамічної системи. Процеси самоорганізації можуть мати місце тільки в системах, що володіють високим рівнем складності і великою кількістю елементів, зв'язки яких мають не жорсткий, а імовірнісний характер.