
- •1. Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі.
- •2. Основні підходи до розуміння методології науки та її складових.
- •2 Аспекти методології:
- •3. Визначення та співвідношення понять «прийом», «спосіб», «засіб», «метод» та «методика».
- •4. Поняття «методологічний принцип», його місце та знамення: для формування методології юридичного дослідження.
- •5. Проблема відносності методу у юридичній науці та практиці.
- •10. Методологія права (поняття та місце у системі методологічного знання).
- •11. Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи.
- •21.Поняття загальнонаукового методу.
- •31. Загальна характеристика приватно - наукових методів юридичних наук.
- •32. Загальна характеристика конкретно - наукових методів юридичних наук.
- •33.Співвідношення приватно - наукових та конкретно - наукових методів.
- •34. Формально - догматичний метод юридичної науки (загальна характеристика та місце в системі приватно-наукових методів правознавства.
- •35.Порівняльно-правовий метод (його поняття, особливості, місце та значення для юридичної науки).
- •36.Конкретно - соціологічні методи в правових дослідженнях.
- •2) Методи опрацювання отриманої правової інформації.
- •37. Загальна характеристика приватних методів юридичних наук.
- •38. Основні новітні наукові методологічні напрямки (друга половина XX - початок XXI ст.) та їх вплив на юридичну науку (загальна характеристика).
- •39.Передумови виникнення позитивізму у хіх сторіччі.
- •40 Базові положення та принципи методології класичного позитивізм
- •41 Основні напрямки та школи класичного позитивізму (загальна характеристика та основоположники).
- •42. Причини, які викликали перехід від класичного позитивізму до емпіріокритицизм, а потім до неопозитивізму.
- •43 Базові положення та принципи емпіріокритицизму.
- •44 Неопозитивізм, його загальна характеристика та основні представники (б. Рассел, л. Віттгенштейн, члени Віденського гуртка, Львівсько-Варшавська школа і т.Д.).
- •45 Принцип верифікації, його характеристика та значення для неопозитивізму.
- •46 Виникнення постпозитивізму та його основні («прокляті») питання.
- •47 «Три великі відмови» постпозитивізму.
- •48 Основні ідеї та принципи постпозитивізму. Його «знакові» постаті (к. Поппер, т. Куті, і. Лакатос, п. Фейерабенд, м. Полані. С. Тулмін).
- •50 Відмінні особливості неопозитивізму та постпозитивізму.
- •51. Відмінність принципу фальсифікації від принципу верифікації
- •52. Поняття системного підходу, «системної методології», «системного аналізу» тощо, їх співвідношення.
- •53. Причини та передумови появи системного підходу.
- •55. Основні поняття, які використовуються у межах системного підходу (їх загальна характеристика).
- •56. Закономірності розвитку та функціонування системи
- •57. Класифікація систем. Основні різновиди систем.
- •58. Підходи до тлумачення поняття «діалектика» та її місця у системі наукового знання.
- •59. Загальна характеристика діалекти як методології пізнання (в тому числі державно - правової дійсності)
- •60. Основні закони та принципи діалектики.
- •61. Підходи до тлумачення поняття «синергетики» та визначення її місця у системі наукового знання.
- •62. Загальна характеристика синергетики як методології пізнання та стилю мислення.
- •63. Особливості категоріально понятійного апарату синергетики.
- •64. Загальна характеристика синергетичної теорії та її категоріально-понятійний апарат.
- •65. Порівняння поглядів на синергетику, її зміст, на місце та значення у системі наукового знання г.Хакена та і.Пригожина.
- •66. Основні концептуальні тези синергетики.
- •67. Загальна характеристика герменевтики та феноменології та причини їх формування.
- •68. Особливості герменевтики та феноменології як методологічних підстав побудови сучасних наукових досліджень.
- •69. Співвідношення та взаємний вплив феноменології, герменевтики та екзистенціалізму.
61. Підходи до тлумачення поняття «синергетики» та визначення її місця у системі наукового знання.
Як відомо, термін “синергетика” використовується для позначення міждисциплінарного напряму наукових досліджень, що виник у 60-70-х роках ХХ століття і основним завданням якого є пізнання загальних закономірностей і принципів, що створюють основу процесів самоорганізації складних систем найрізноманітнішої природи (фізичних, хімічних, біологічних, технічних, географічних, економічних, соціальних). Засновниками синергетики вважаються І.Пригожин і Г.Хакен, які приблизно одночасно найбільш чітко сформулювали основні її положення. Первісно виникнувши як теорія кооперативних явищ у задачах лазерної тематики, синергетика поступово стала своєрідним інтегруючим міждисциплінарним полем для таких наукових напрямів, як теорія хаосу, теорія катастроф, теорія дисипативних структур, нелінійна динаміка, теорія самоорганізації складних нелінійних систем, які в цей час отримали активний розвиток.
Варто чітко виділяти принаймні три основні аспекти тлумачення синергетики:
- світоглядний – синергетика як нова форма діалогу людини з природою та людини з людиною;
- концептуальний – синергетика як універсальна теорія самоорганізації складних систем;
- методологічний – синергетика як міждисциплінарна методологія дослідження розвитку складних систем.
Найпоширенішим є тлумачення синергетики як міждисциплінарної науки, яка лежить в основі комплексного моделювання як природних, так і соціальних процесів, що базується на загальній теорії систем і теорії еволюції. У межах синергетики відбувається формування нової пізнавальної парадигми самоорганізації як нового міждисциплінарного напряму досліджень складних систем, що самоорганізовується.
Синергетика (від грец. synergein - працювати разом)-це напрям міжгалузевих досліджень, об'єкт яких - процеси самоорганізації у відкритих системах фізичної, хімічної, біологічної, екологічної й іншої природи. На відміну від рівновагомої термодинаміки, що визнає еволюцію лише у бік збільшення ентропії системи (тобто хаосу, дезорганізації), синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану.
Синергетика дедалі впевненіше прокладає шлях у методологію гуманітарних наук, зокрема у філософію. Все більше у філософію входять і поширюються поняття нерівновагомості, нестабільності, біфуркації, фазових переходів, нелінійності, маленьких впливів, аттракторів і деяких інших. Синергетика намагається виступити як новий світогляд, світосприйняття, що докорінно змінює розуміння необхідного (закономірного, визначеного) і випадкового в самих основах побудови світу.
Синергетика розвіює безліч попередніх міфів, стереотипів.
По-перше, цілком очевидним є те, що складноорганізованим соціоприродним системам не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку. Треба знати, як сприяти розкриттю їхніх власних тенденцій розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Важливо також збагнути закони співжиття природи і людства, їхньої еволюції.
По-друге, синергетика свідчить про те, що будь-яка складноорганізована система має, як правило, не одиничний (окремий), а безліч власних, відповідних її природі шляхів розвитку.
По-третє, синергетика демонструє, що хаос може виступати механізмом самоорганізації і самопобудови структур, позбавлення надлишкового, механізмом виходу на відносно прості структури - аттрактори еволюції.