1. Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі. 2

2. Основні підходи до розуміння методології науки та її складових. 3

3. Визначення та співвідношення понять «прийом», «спосіб», «засіб», «метод» та «методика». 4

4. Поняття «методологічний принцип», його місце та знамення: для формування методології юридичного дослідження. 4

5. Проблема відносності методу у юридичній науці та практиці. 5

6. Проблема допустимості методу в юридичній науці та практиці. 5

7. Проблема доцільності методу. 5

8. Проблема істинності методу у юридичній науці та практиці. 5

9. Спеціально-юридичні науки та їх методи (загальнотеоретичні проблеми). 5

10. Методологія права (поняття та місце у системі методологічного знання). 7

11. Методологічні принципи науково-дослідної діяльності в юридичних науках та їх групи. 7

12-20. Визначення поняття «Категоріально-поняттійний апарат науки». 7

21.Поняття загальнонаукового методу. 8

31. Загальна характеристика приватно - наукових методів юридичних наук. 9

32. Загальна характеристика конкретно - наукових методів юридичних наук. 9

33.Співвідношення приватно - наукових та конкретно - наукових методів. 10

34. Формально - догматичний метод юридичної науки (загальна характеристика та місце в системі приватно-наукових методів правознавства. 10

39.Передумови виникнення позитивізму у ХІХ сторіччі. 13

40 Базові положення та принципи методології класичного позитивізм 13

41 Основні напрямки та школи класичного позитивізму (загальна характеристика та основоположники). 14

42. Причини, які викликали перехід від класичного позитивізму до емпіріокритицизм, а потім до неопозитивізму. 14

43 Базові положення та принципи емпіріокритицизму. 15

44 Неопозитивізм, його загальна характеристика та основні представники (Б. Рассел, Л. Віттгенштейн, члени Віденського гуртка, Львівсько-Варшавська школа і т.д.). 16

45 Принцип верифікації, його характеристика та значення для неопозитивізму. 18

46 Виникнення постпозитивізму та його основні («прокляті») питання. 18

47 «Три великі відмови» постпозитивізму. 18

48 Основні ідеї та принципи постпозитивізму. Його «знакові» постаті (К. Поппер, Т. Куті, І. Лакатос, П. Фейерабенд, М. Полані. С. Тулмін). 18

49 Принцип фальсифікації, його зміст.\ 19

50 Відмінні особливості неопозитивізму та постпозитивізму. 20

51. Відмінність принципу фальсифікації від принципу верифікації 20

52. Поняття системного підходу, «системної методології», «системного аналізу» тощо, їх співвідношення. 20

53. Причини та передумови появи системного підходу. 21

55. Основні поняття, які використовуються у межах системного підходу (їх загальна характеристика). 23

56. Закономірності розвитку та функціонування системи 24

57. Класифікація систем. Основні різновиди систем. 25

58. Підходи до тлумачення поняття «діалектика» та її місця у системі наукового знання. 26

59. Загальна характеристика діалекти як методології пізнання (в тому числі державно - правової дійсності) 28

60. Основні закони та принципи діалектики. 29

61. Підходи до тлумачення поняття «синергетики» та визначення її місця у системі наукового знання. 31

62. Загальна характеристика синергетики як методології пізнання та стилю мислення. 31

63. Особливості категоріально понятійного апарату синергетики. 32

64. Загальна характеристика синергетичної теорії та її категоріально-понятійний апарат. 32

65. Порівняння поглядів на синергетику, її зміст, на місце та значення у системі наукового знання Г.Хакена та І.Пригожина. 33

66. Основні концептуальні тези синергетики. 33

67. Загальна характеристика герменевтики та феноменології та причини їх формування. 34

68. Особливості герменевтики та феноменології як методологічних підстав побудови сучасних наукових досліджень. 34

69. Співвідношення та взаємний вплив феноменології, герменевтики та екзистенціалізму. 35

1. Значення методології для системи юридичного знання, та її місце у цій системі.

Методологія і питання, що з нею пов'язані, є одними з найбільш важливих і складних проблем науки, у тому числі юридичної.

Найвідоміші вчені надавали методам пізнання виключного значення. Скажімо, Ф. Бекон порівнював метод з ліхтарем, який освітлює дорогу вченому, вважаючи, що навіть кульгавий, що йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить потемки без дороги. Інакше кажучи, плідність наукового пошуку, ступінь і глибина пізнання реальної дійсності багато в чому залежать від методів, що використовуються дослідниками.

Слід підкреслити, що "проблема методу дослідження і методологія науки привертали увагу вчених і філософів віддавна, починаючи з античної епохи. Однак детальний аналіз методів і засобів наукового пізнання почав здійснюватись лише з другої чверті XX ст.

Зрозуміло, що необхідно розрізняти методологію наукової (пізнавальної) і практичної діяльності. Звичайно, методології цих двох сфер людської діяльності тісно пов'язані між собою, тим не менш, їх необхідно розмежувати за цілою низкою ознак (наприклад, за суб'єктним складом, за метою здійснення, за критеріями оцінки отриманих результатів і т. д.).

Незважаючи на очевидність того, що методологія не є синонімом методології науки, досить часто ці поняття не розмежовують. Тут зауважимо, що методологія науки - це одна з можливих форм методології як цілісного поняття і явища. Крім методології науки мову можна вести про методологію діяльності, методологію творчості, методологію лікування і т. д. Враховуючи сказане вище, розглядаючи розуміння поняття "методологія" взагалі, а не поняття "наукової методології" ("методології науки"), можна погодитись з О. Новіковим та Д. Новіковим, які визначають методологію як "вчення про організацію діяльності".

Крім того, методологія є відмінною особливістю науково-пізнавальної діяльності. Поза методологією наукова діяльність (на відміну від окремих форм практичної, пізнавальної, творчої тощо, діяльності) здійснюватись не може. Саме тому Г. Рузавін має рацію, коли зауважує, що "зазвичай при порівнянні наукового пізнання зі буденним, суттєву різницю між ними бачать перш за все в тих способах, за допомогою яких досягається знання в науці і повсякденному житті. Надійність, системність і підконтрольність наукових знань забезпечується за допомогою спеціальних і загальних методів дослідження, у той час як буденне знання задовольняється рутинними правилами, що спираються на "здоровий глузд" і найпростіші індуктивні узагальнення предметів і явищ, що безпосередньо сприймаються".

Лише з формуванням наукового пізнання, яке якісно відрізняється від донаукового, виникає метод як показник і своєрідний визначник формування цього наукового знання, і разом з ним людське пізнання стає методологічним. Фактично існує діалектична єдність між наукою і методом. Це й зрозуміло, оскільки "наукове дослідження не ведеться наосліп, воно не зводиться до безперервного ланцюга здогадок. Навіть в повсякденному пізнанні ми, тією чи іншою мірою, попередньо відсіюємо очевидно неправдоподібні здогадки. При висуненні гіпотез, пошуку законів, побудові і перевірці теорій, вчений керується певними прийомами, правилами і способами дослідження, які в своїй сукупності характеризують метод дослідження. Хоча такі методи й не гарантують досягнення істини, тим не менш, вони значною мірою полегшують її пошуки, роблять їх більш систематичними і цілеспрямованими.

Більше того, "типовою ознакою цілої низки сучасних філософських систем є те, що їх системо утворюючим фактором виступає методологія.

Все вище зазначене взагалі про методологію можна застосувати до юридичної сфери. При цьому стверджуючи, що методологія - одна з основоположних засад юридичної науки загалом, а також її окремих галузей.

Більше того, в процесі розвитку науки, значення методології не лише не втрачається чи зберігається на певному рівні, а навпаки, постійно зростає.