63. Відступ уга 16-17 липня 1919 р. За р. Збруч

28 червня польське керівництво перекинуло на Галицький фронт кілька нових, добре озброєних дивізій під проводом маршала Ю.Пілсудського. Було прорвано фронт І i ІІ корпусів, розпочався другий відступ УГА до Збруча, польська армія, прорвавши фронт Галицької армії, перейшла в контрнаступ від Бродів до Коломиї, контрнаступ поляків 16—17 липня закінчився переходом УГА через р. Збруч. Серед частин, які прикривали відступ основних сил українського війська, був Жидівський курінь УГА під командуванням С.Ляйнберга. На територію УНР перейшло 49800 старшин і вояків при 603 кулеметах і 187 гарматах. У складі УГА були також деякі бригади, що постали під час Чортківської офензиви, з яких 12, 14, 18 і 21 піші та 1 кінна брали вже участь у боях.

22 липня Коломийська і Львівська бригади заступили шлях більшовицьким частинам на тимчасову столицю УНР. Плани радянського командування знешкодити українські збройні сили в районі Кам’янця було зірвано. У результаті липневих боїв, в яких взяв участь Другий корпус УГА, вдалося створити вигідний плацдарм для наступу на Київ. Головний отаман намагався втягнути і Польщу у війну проти радянської Росії. Він повідомив Ю.Пілсудському, що командування Дієвої армії і УГА бажає миру з Польщею для спільної боротьби з більшовиками. Водночас С.Петлюра пожалкував, що представники Галицької армії зірвали переговори з поляками про перемир’я і висловив надію, що долю Галичини визначить Париж. 23 серпня Є.Петрушевич фактично погодився на створення польсько-українського мілітарного антибільшовицького союзу. Спільний похід польських і українських армій на Київ засвідчили кінець збройного протистояння між поляками і українцями.

47. Наростання польської військової сили і упадок сил уга у березі-травні 1919р.

На початку лютого воєнна ініціатива почала переходити на бік Галицької армії. Частково це було зумовлено новим вибухом польсько-чеського конфлікту. Відколи НКГА опрацювала план нового визволення Львова, представники С.Петлюри і деякі члени уряду ЗУНР вимагали взяти столицю лобовим ударом. Однак М.Омелянович-Павленко запропонував головний удар завдати у напрямку залізниці на ділянці Судова Вишня - Городок, блокувати Львів й атакувати його 15-тисячний гарнізон із заходу. Після штурму столиці УГА мала здобути Перемишль і відновити кордон по Сяну.

Операція, що увійшла в історію війни як Вовчухівська, розпочалася 17 лютого. Польській розвідці вдалося вивідати напрями головного удару. Тому супротивник встиг посилити свої залоги у Судовій Вишні і Городку. І все ж першого дня галицькі частини підійшли до залізниці й призупинили рух поїздів. Львівський гарнізон і польське населення міста охопила паніка. На оборону Львова було скеровано групу генерала В.Івашкевича. 19 лютого поляки, отямившись, контратакою і відбили Вовчухи. 24 лютого фронт стабілізувався. Наступного дня наступило перемир’я, нав’язане Антантою.

Другий етап наступальної операції розпочався через два тижні. Українські частини знову вдовольнилися опануванням залізничного шляху і не використали перемоги під Городком для походу на Перемишль. Більшість дослідників і мемуаристів стверджують, що цей сміливий маневр не тільки врятував би львівську операцію, але міг стати переможним у ході війни.

Скориставшись тактичними помилками галичан, 13 березня супротив­ник відтіснив частини Першого корпусу за Янів і Яворів. Настрій поляків був піднесений ще й тому, що 19 березня, у день народження Ю.Пілсудського, гарнізон Львова поповнили два познанські полки. Польське військо перехопило ініціативу на фронті. Польський історик М.Клімецький вважає, що відкинута від Львова Галицька армія остаточно програла піврічну битву за повернення столиці ЗУНР. Унаслідок березнево-квітневих операцій поляки відкинули українське військо з обладнаних рубежів оборони і створили зручний плацдарм для генерального наступу.

У той час Захід остаточно зробив ставку на Польщу як бар’єр проти наступу більшовизму в Європі. За сприяння Антанти 25 березня Варшаві вдалося укласти угоду з Австрією і Чехословаччиною про транзит транспортів з людьми й озброєнням з Франції та Італії. У цій трагічній ситуації провід ЗОУНР знову погодився на припинення бойових дій і на переговори за участю Найвищої Ради. Тимчасом поляки готували потужний наступ на всьому п’ятсоткілометровому фронті.