- •Юридична природа сучасного земельного права України.
- •Об’єктивні і суб’єктивні передумови реформування земельних відносин у державах різних правових систем.
- •Земельна реформа в Україні: поняття, основні напрями, зміст, соціально-економічні та юридичні наслідки.
- •Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування і розвитку земельного права в Україні та в інших державах: загальне і особливе.
- •Земельні реформи у зарубіжних країнах: поняття, зміст, юридичні наслідки.
- •Передумови реформування земельних відносин в Україні та в інших державах.
- •Еволюція земельних правовідносин в Україні та у зарубіжних державах різних правових систем.
- •Земельне право у зарубіжних державах сучасних правових систем.
- •Юридичні моделі земельної реформи у державах різних правових систем.
- •Функціональне призначення земельного права в Україні та у зарубіжних державах.
- •Методи правового регулювання земельних відносин у державах різних правових систем.
- •Земельне право як галузь правової системи, як наука, як навчальна дисципліна в Україні та у інших державах: методологічні, доктринальні і конституційні основи.
- •Земельне і цивільне право: співвідношення і взаємодія в Україні та у інших державах
- •Земельні правовідносини в теорії земельного права України та зарубіжних правових доктринах.
- •Конституційні засади регулювання земельних відносин у державах різних правових систем.
- •Рішення Конституційного Суду України та конституційних судів інших держав в системі джерел земельного права.
- •Міжнародні договори та міждержавні угоди як джерела правового регулювання земельних відносин в Україні та у інших державах.
- •Судові прецеденти в системі джерел земельного права України та інших держав.
- •Договори, Постанови, Директиви, Рішення Європейського Союзу в системі джерел земельного права країн єс.
- •Звичаї як джерела земельного права в Україні та інших державах.
- •Поняття, особливості та класифікація джерел земельного права в Україні та у зарубіжних країнах різних правових систем сучасності.
- •Закони та інші законодавчі і нормативно правові акти як джерела земельного права в Україні та інших державах.
- •Підстави та порядок набуття і реалізації прав на землю Україні та в інших країнах.
- •Юридична природа земельного ладу у державах з розвинутими ринками землі (єс, Великобританія, Австралія, Канада, сша, Японія).
- •Юридичні моделі реформування земельних відносин у державах Східної Європи та країнах Балтії.
- •Юридичні моделі земельних реформ у країнах снд.
- •Юридичні моделі реформування земельних відносин у країнах Південно-Східної Азії.
- •Юридичні моделі реформування земельних відносин у країнах Латинської Америки.
- •Класифікація прав на землю в Україні та у державах з різними правовими системами.
- •Підстави припинення прав на землю в Україні та в інших державах.
- •Юридичні гарантії здійснення прав на землю в Україні та в інших країнах.
- •Право власності на землю в системі інших речових прав в Україні та інших державах.
- •Юридична природа володіння землею і право власності на землю в Україні та інших державах.
- •Форми права власності на землю в Україні та інших державах
- •Земля як об’єкт права власності в Україні та інших державах.
Земельне право у зарубіжних державах сучасних правових систем.
В деяких країнах земельне законодавство складає самостійну систе-
му (наприклад, у країнах, що утворилися на пострадянському просторі,
колишніх країнах т. зв.«радянського табору»), в інших земельно-правові
вміщені до актів інших галузей законодавства – аграрного, цивільного,
адміністративного та ін. систем законодавства.
Прикладом країни, де існує «самостійне» земельне законодавство, є
Соціалістична Республіка В’єтнам (СРВ). Основним джерелом земель-
ного права в цій країні є Земельний закон, вперше ухвалений 29.12.1987,
і 24.07.1993 викладений у новій редакції. Із викладенням закону у новій
редакції були істотно розширені права певних категорії землекористувачів.
Так, недержавні землекористувачі отримали право обміну, переуступки,
оренди, спадкування та застави права землекористування (ст. 3) 1104. Нарешті,
26.11.2003 року Земельний закон було викладено у редакції, чинній нині 1105.
Земельні відносини також регулюються Цивільним кодексом СРВ 1995 року,
де норми про передачу права землекористування згруповані в окрему час-
тину 1106. Також земельні відносини регулює Закон СРВ «Про охорону та
розвиток лісу». Широке коло питань детально регулюється підзаконними
нормативно-правовими актами 1107. У сільській місцевості, особливо у важко-
доступних районах, земельні відносини регулюються, серед іншого, звичає-
вим правом (згідно зі ст. 5 Конституції СРВ кожна національність має право
«зберігати та розвивати свої прекрасні звичаї та традиції»; певне правове
значення звичаїв та традицій закріплене також у ст. 4 Ц К СРВ) 1108.
Прикладом країни, де земельно-правові норми містяться в аграрному,
лісовому, містобудівному законодавстві тощо за відсутності окремих суто
«земельноправових актів» є Індонезія. Земельні відносини регулюються
в цій країні головним чином Основним аграрним законом від 24.09.1960,
положення якого були доповнені згодом у двох редакція Основного лісо-
вого закону (1967 та 1999 року) та Законі про просторове планування
1992 року 1109.
Юридичні моделі земельної реформи у державах різних правових систем.
У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського господарства і земельних відносин.
Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монополія державної власності на землю, безальтернативність колективних форм господарювання, централізована система адміністративно-командного управління сільським господарством), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у результаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою економікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розвиток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохочення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств.
Друга юридична модель реформування земельних відносин і соціально-економічної структури сільського господарства закріплена законодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським господарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рамках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворення, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподарських товаровиробників.
Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодавством країн Латинської Америки. Прийнята в 1961 р. Міжамериканською економічною і соціальною радою в Уругвайському місті Пунта-дель-Есте Декларація (далі Уругвайська Декларація 1961 р.) проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на «заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних земельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, несправедливих структур і систем землеволодіння і землекористування з метою заміни латифундій і мініфундій справедливою системою землеволодіння для того, щоб за допомогою сучасного й адекватного кредитування, технічної допомоги і системи збуту і розподілу продуктів зробити землю для людини, яка її обробляє, основою економічної стабільності, фундаментом його зростаючого добробуту, гарантією свободи і гідностії».
Правове оформлення цих положень програми перетворень земельної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних правових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної латифундистської власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія).
Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність селян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безаль-тернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього процесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що виходить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господарської та юридичної самостійності, відмови від мініфундизму і недопущення латифундизму, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села.
У ряді латиноамериканських країн положення про реформування земельної власності зведені в ранг конституційних норм, що забезпечують конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності. На конституційному рівні зазначені і багато інших питань реформування структури існуючої земельної власності вирішуються, зокрема, у Конституціях Бразилії (розділ 3 «Про аграрну і земельну політику і про аграрну реформу»), Перу (глава «Про власність», статті 70-73), Венесуели (статті 99-105), Мексики (ст. 27), Колумбіїст. 58)