15. Земельні правовідносини в теорії земельного права України та зарубіжних правових доктринах.

У теорії права є загальновизнаним, що наявність особливого пред-

мету правового регулювання (кола однорідних суспільних відносин, що

регулюються) є обов’язковим критерієм виділення окремої галузі права 1.

Предметом земельного права прийнято вважати земельні відносини 2.

У ст. 2 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) земельні відносини

визначені як «суспільні відносини щодо володіння, користування і роз-

порядження землею», тобто відносини власності на землю. Такий під-

хід справедливо критикується у науці земельного права. Вказується, що

земельними слід визнавати, окрім відносин власності, ще багато інших

різновидів суспільних відносин: відносини із охорони та відтворення зе-

мель 3, здійснення управління у сфері земельних відносин, застосування

юридичної відповідальності за земельні правопорушення тощо. Крім того,

даному положенню, позбавленому регулятивного значення, вочевидь, вза-

галі не місце в законі.

В. В. Носік визначає предмет земельного права як «врегульовані нормами

та методами земельного, приватного, публічного права суспільні відносини,

що виникають між суб’єктами у процесі здійснення права власності на зем-

лю Українського народу, державного і самоврядного регулювання земельних

відносин, виконання заходів з охорони і раціонального використання землі як

основного національного багатства, захисту суб’єктивних земельних прав

та законних інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад,

держави» 4.

На думку М. В. Шульги, предметом земельного права є «вольові суспільні

відносини, об’єктом яких є земля як складова частина біосфери, що забез-

печує належне існування флори і фауни та життєдіяльності людини» 5.

На наш погляд, узагальнюючи існуючі в доктрині земельного права

визначення земельних відносин, їх можна визначити як відносини, що

пов’язані із використанням, охороною та відтворенням землі.

У правовій доктрині, особливо російській, можна зустріти широке

розуміння предмету земельного права (або «права нерухомості»), як такого,

що охоплює, окрім земельних, ще й містобудівні, гірничі, водні та лісові

відносини 6. Для української правової доктрини такий підхід не властивий.

16. Конституційні засади регулювання земельних відносин у державах різних правових систем.

Конституції багатьох країн містять декларативні положення, спеціально

присвячені правовому режиму землі, підкреслюючи виняткове значення

цього об’єкту як «загальнонаціального багатства» (ст. 55 Конституції Рес-

публіки Узбекистан 1099) тощо.

Конституційні положення щодо землі регулятивного значення умовно

можна згрупувати в кілька основних груп: положення щодо обмеження

права власності на землю в інтересах суспільства; положення щодо мож-

ливості експропріації земельних ділянок; положення щодо стимулювання

державою раціонального використання земель. У пострадянських країнах

або країнах, що розвиваються, зустрічаються конституційні заборони на пе-

редачу всіх чи окремих різновидів земель у власність іноземців (наприклад,

ст. 28 Конституції Вірменії, ст. 47 Литовської Республіки) або положення

про виключно державну власність на землю (наприклад, ст. 4 Конституції

Киргизької Республіки, ст. 13 Конституції Таджикистану).

Звичайно, наведеним зміст конституційних норм, що регулюють зе-

мельні відносини, не вичерпується.

Розглянемо більш детально земельно-правові положення конституцій

окремих держав.

Конституція Бразилії 1988 року дуже детально регулює земельні від-

носини, яким присвячено три глави: про міські нерухомості (передбачена

провідна роль генерального плану розвитку міста), про сільськогосподар-

ську та земельну політику (передбачена можливість експропріації земель

для цілей аграрної реформи) та глава, присвячена індіанцям (закріплюється

права корінного населення на традиційно зайняті ними землі) 1100.

Значна увага регулюванню земельних відносин присвячена у Кон-

ституції Греції 1101. Зокрема, у ст. 17 закріплені загальні положення про

право власності, яке не може здійснюватися на шкоду суспільним інтер-

есам, а також положення щодо можливості експропріації майна з мотивів

суспільної користі за встановленою законом процедурою за умови по-

переднього повного відшкодування. При цьому передбачені деякі спеці-

альні положення щодо експропріації земель, а також цікаве положення

про можливість прокладання тунелів без відшкодування власнику землі

у випадках, коли «тунелі не будуть перешкоджати нормальному викорис-

танню майна, розташованого над ним». Також передбачені спеціальні

положення щодо перерозподілу сільськогосподарських земель «в цілях

їх більш раціональної експлуатації», «вжиття заходів для відведення по-

дрібнення невеликих сільськогосподарських володінь або для їх зміцнення»;

заборонено відчуження сільськогосподарських угідь церковних установ,

прямо перерахованих у Конституції (ст. 18 Конституції).

Ст. 24 містить положення, які забороняють зміну цільового призначення

лісових земель, що належать державі, крім як для «сільськогосподарського

використання в інтересах національної економіки»; тут же вміщені поло-

ження про те, що планування територій «регулюється та контролюється

державою з метою забезпечення функціонування та розвитку агломерацій

та створення якомога кращих умов життя».

Цікавим є те, що ст. 96 Конституції Греції передбачає можливість покла-

дення розгляду «справ про порушення, пов’язані із земельною власністю, та

претензії приватних осіб, що виникають по ним», на «сільські органи безпеки».

Конституція Іспанії 1978 року у ст. 47, регламентуючи право на корис-

тування житлом, серед іншого передбачає, що для ефективного здійснення

цього права держава регулює користування земельними ділянками в за-

гальних інтересах з метою попередження спекуляції ними 1102.

Ст. 44 Конституції Італії 1947 року передбачає наступні положення

про землю:

«З метою досягнення раціональної експлуатації землі і встановлення

справедливих соціальних відносин закон накладає зобов’язання на приватну

земельну власність, встановлює її граничні розміри за областями та сіль-

ськогосподарськими зонами, заохочує покращення земель, перетворення

латифундій та реконструкцію виробничих одиниць, підтримує малу та

середню власність, передбачає заходи на користь гірських зон» 1103.

У ст. 9 Конституції Російської Федерації земля нарівні з іншими при-

родними u1088 ресурсами названа основою «життя та діяльності народів, що

проживають на відповідній території». Очевидно, з огляду на радянську

спадщину, вміщене і декларативне положення, за яким земля може перебу-

вати у приватній, державній, муніципальній та «інших» формах власності.

Ст. 36 передбачає, що право власності на землю здійснюється «вільно,

якщо це не спричиняє шкоди довкіллю та не порушує прав та законних

інтересів інших осіб».