34.Охарактеризуйте розвиток української культури в діаспорі у післявоєнний період.

Тривало адміністративне втручання у сферу художньої творчості. У 1946—1948 pp. приймаються постанови ЦК ВКП (б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград», «Про кінофільм «Велике життя», «Про оперу «Велика дружба» В. Мураделі» та інші, що грубо і некомпетентно втручалися в творчий процес, не залишали місця свободі творчості митця. У перші повоєнні роки було безпідставно розкритиковано і звинувачено в буржуазному націоналізмові наукові праці «Короткий курс історії України», «Нарис історії України», твори М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, Ю. Смолича, К. Данькевича.

У повоєнні роки відбуваються значні деформації в національно-мовній сфері. Навчальні заклади масово переводяться на російську мову викладання. Негативну роль відігравало те, що партійні і радянські органи, державні установи дедалі більше в практичній діяльності користувалися російською мовою. У повоєнні роки в західноукраїнських областях було взято курс на заміну місцевих кадрів приїжджими, що погано володіли українською мовою і не вважали за необхідне користуватися нею. Представники партійного керівництва часто вимагали відмовитися від застосування в засобах масової інформації багатьох українських слів і заміни їх російськими.

Через матеріальні труднощі, особливо в перші роки незалежності, скорочувалася кількість закладів культури (перш за все в сільській місцевості), а багато талановитих митців виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку. Загальмувався розвиток кінематографії, за останні роки українські фільми практично не знімаються, а технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів. Не кращі часи переживає книговидавництво — більшість видань на полицях книгарень російськомовні, до того ж видрукувані за межами України.

35.Розвиток театру кун 19-20ст

Наприкінці ХІХ— початку ХХ століття українська драматургія переживала справжній розквіт, опановуючи жанрові форми, стильові ознаки, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення (романтизму, натуралізму, реалізму, неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму). Цей розвиток був зумовлений перебудовою українського театру, активним створенням професійних і аматорських труп. В побутово-етнографічному музично-видовищному театрі широкого поширення набуває таке явище, як «олітературнення драматургії», тобто велике значення надається твору, як тексту. З появою п’єс М. Кропивницького, І. Тобілевича, М. Старицького, Олени Пчілки, П. Саксаганського, а також «драматургів – драморобів » все більшої ваги набуває художньо-естетична концепція драматурга, реалізована у словесному матеріалі . Історичні та водевільні твори збагачую ться соціально-психологічною мотивацією художньої дії, типізацією образів. Серед тогочасних труп діяли: трупа М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського і І. Карпенка-Карого. Найпоширенішими п’єсами були : І. Тобілевича «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», М. Кропивницького «Дві сім’ї», «Олеся», , Олени Пчілки «Світова річ», М. Старицького «Талан», «Не судилося» (Панське болото). А на історичну тематику «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Тарас Бульба», «Оборона Буші», І. Тобілевича «Сава Чалий», «Бондарівна», Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький», «О полку Ігоревім», «Довбуш», , «Молодий Криштоф», М. Грушевського «Хмельницький в Переяславі», «Ярослав Осмомисл» та багато інших. Різноманіття жанрів і репертуару є найголовнішим доказом того, що тогочасний театр і справді переживав період свого справжнього розвитку ,а створені твори стали найбільшим вітчизняним надбанням у галузі театру, а їх внесок у світову культуру просто неоціненний.