1.3 Рекомендації щодо законодавчих змін та реформування у сфері протидії насильству в сім’ї

Як свідчить практика, на сьогодні актуальними є п’ять основних рекомендацій щодо законодавчих змін та реформ, які мають підвищити ефективність протидії насильству у сім’ї на законодавчому рівні, включаючи допомогу жертвам та покарання кривдників.

Рекомендація 1: внесення змін до ЗУ «Про попередження насильства в сім’ї»

Одна з проблем, закладених у Законі, полягає у визначенні термінів «члени сім’ї» та «жертва насильства в сім’ї». Ці два терміни виключають подружжя, що живе окремо, розлучене подружжя та колишніх інтимних партнерів, а також колишніх членів родини (наприклад, рідня з боку чоловіка або жінки). Це досить велика проблема, адже часто розлучені подружжя, неодружені колишні інтимні партнери та колишні члени родини (наприклад, рідня з боку чоловіка або жінки) живуть разом в одному будинку або помешканні, адже через нестачу коштів або недостатність житлових умов не можуть жити окремо.

Більше того, як засвідчили міжнародні дослідження, насильство в сім’ї не завершується для жертви одразу ж після того, як вона кидає або перериває шлюб або відносини, пов’язані з насильством. Часто кривдник буде турбувати та/або переслідувати жертву, а також знову вдаватиметься до психологічних, фізичних та/або сексуальних образ жертви.

Заручниками цього нескінченного знущання часто стають діти.

Також важливо наголосити на результатах ще одного дослідження, згідно з якими найнебезпечнішим часом для скривдженої жінки є період після того, як вона перериває відносини. Як показали дослідження, проведені у Сполучених Штатах Америки, ризик бути вбитими на 75% вище для жінок, які покинули своїх кривдників, порівняно з тими, хто не перериває відносини, де присутнє насильство.

Таким чином, Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» потребує перегляду, аби повною мірою протидіяти насильству у сім’ї в контексті насильства між минулими та теперішніми інтимними партнерами та будь-ким, хто спільно мешкає або перебуває у будь-яких сімейних зв’язках. Слід змінити текст Закону, аби забезпечити захист партнерів, які розлучилися або не живуть разом, колишніх інтимних партнерів та колишніх членів родини (зокрема, родичів з боку чоловіка або жінки).

Для наочності у Блоці 1 наведено приклад Акта про насильство в сім’ї, злочин та жертв, прийнятий у Сполученому Королівстві у 2004 р., який охоплює теперішні та колишні подружжя, інтимних партнерів, членів родини, а також співмешканців.

Блок 1

Акт про насильство в сім’ї, злочин та жертв, прийнятий (у 2004 р.)

Акт про насильство в сім’ї, злочин та жертв охоплює сторони, «пов’язані» через:

• шлюб та розірваний шлюб;

• спільне мешкання в одній домівці у теперішній час або в минулому, за винятком співробітників, орендарів, квартиронаймачів та жителів гуртожитків;

• родинні зв’язки;

• згоду на взяття шлюбу;

• батьківство або батьківські обов’язки перед дитиною;

• зв’язок, пов’язаний з усиновленням;

• участь у судових справах, пов’язаних із сімейними обставинами, у якості сторін

Для порівняння у Блоці 2 наведено перелік осіб, охоплюваних Законом про захист від насильства в сім’ї Республіки Болгарія.1718

Блок 2

Закон про захист від насильства в сім’ї, прийнятий у Республіці Болгарія

За цим Законом звертатися по допомогу має право будь-яка особа, яка зазнала насильства в сім’ї від:

• чоловіка/дружини або колишнього чоловіка/дружини;

• особи, з якою він (вона) спільно мешкає або спільно мешкав(ла) раніше;

• особи, від якої він (вона) має дитину;

• предка або нащадка;

• рідного брата чи сестри;

• родичів до 2 коліна;

• опікуна або прийомних батьків

В Законі також не зазначено та не визначено роль прокуратури або судів та їх суддів як органів та установ, що відповідальні за попередження насильства в сім’ї. Закон слід переглянути та внести до нього положення, що відображають роль та відповідальність прокуратури та судів та їх суддів у розслідуванні, розгляді та веденні справ щодо насильства в сім’ї та у покаранні кривдників.

Крім того, існують численні проблеми із Законом щодо офіційних попереджень та захисних приписів.

Деякі юристи також пропонують змінити назву Закону, аби повніше відобразити зусилля в боротьбі проти насильства в сім’ї або, якщо говорити більш загально, насильства в сім’ї.

Два можливі варіанти розкриють функцію, яку виконуватиме закон: «Закон про захист від насильства в сім’ї» або «Закон про захист від домашнього насильства». Використання терміна «захист» замість «попередження» відображає важливість ролі законодавства та послуг з підтримки жертв та протидії домашньому насильству і насильству у сім’ї.

Рекомендація 2: внесення зміни до Кримінального кодексу України

Важливо, щоб фізичне та сексуальне насильство в сім’ї класифікувалося як злочин з відповідним реагуванням з боку міліції, прокуратури та суддів.

Для того, щоб досягти цього, слід внести зміни до Кримінального кодексу України. Зокрема, зміни мають бути внесені до статті 67 «Обставини, які обтяжують покарання», розділу ХІ «Призначення покарання», Загальної частини Кримінального кодексу України.

До статті 67 слід додати пункт, який би кваліфікував «вчинення злочину протии теперішнього або колишнього інтимного партнера» як обтяжуючу обставину.

Внесення таких змін до статті 67 забезпечить покарання у випадках фізичного насильства в сім’ї – побоїв, мордувань, погроз вбивством, нанесення незначних/малих, середніх та тяжких/важких ушкоджень – відповідно до Кримінального кодексу з обтяжуючою обставиною згідно зі статтею 67. До того ж, випадки сексуального насильства в сім’ї каралися б виключно згідно з Кримінальним кодексом з обтяжуючою обставиною відповідно до статті 67.

Для того щоб змусити міліцію та прокуратуру відповідально ставитися до розслідування та ведення справ про насильство в сім’ї з легкими тілесними ушкодженнями згідно зі статтею 125 Кримінального кодексу, після останньої слід додати статтю 125-3. Статтю 125-3 слід викласти у такій редакції, щоб вона застосовувалась у випадках насильства в сім’ї з легкими/незначними тілесними ушкодженнями і передбачала належне покарання (практику накладання штрафів за випадки насильства в сім’ї слід скасувати, а рівно ж і практику зобов’язання кривдників проходити коригуючі програми для осіб, які вчинили насильство, адже в Україні вони і досі не розроблені, а їх ефективність ще не було оцінено).

Крім того, статтю 27 Кримінально-процесуального кодексу також необхідно змінити у тій частині, яка покладає відповідальність за ініціювання справи за статтею 125 на жертву; слід додати положення, відповідно до якого відповідальність за ініціювання справи за статтею 125-3 покладається на державу.

Також частину 2, яка б стосувалася насильства в сім’ї, слід додати до таких статей Кримінального кодексу:

• стаття 115 «Умисне вбивство»;

• стаття 120 «Доведення до самогубства»;

• стаття 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження»;

• стаття 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження»;

• стаття 125 «Умисне легке тілесне ушкодження»;

• стаття 126 «Побої і мордування»;

• стаття 127 «Катування»;

• стаття 129 «Погроза вбивством»;

• стаття 135 «Залишення в небезпеці»;

• стаття 136 «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному

для життя стані».

Проекти змін на основі вищезгаданих поправок до Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу повинні бути викладені у редакції, що запровадить політику «безвідкличного кримінального переслідування» у випадках насильства в сім’ї, особливо це стосується фізичного і сексуального насильства в сім’ї, а також деяких форм психологічного насильств, як-от погроза вбивством.

Рекомендація 3: реформування статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Стаття 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення потребує суттєвих змін. По-перше, необхідно заборонити посилання на фізичне насильство в сім’ї у статті 173-2 та взагалі виключити насильство в сім’ї з тексту цієї статті. Випадки фізичного насильства повинні реєструватися, розглядатися та переслідуватися державою відповідно до Кримінального кодексу.

Стаття 173-2 чітко вказує, що вона стосується насильства в сім’ї, що не може розглядатися як злочин.

По-друге, як пояснено нижче, слід припинити винесення офіційних попереджень.

По-третє, як пояснено нижче, захисні приписи мають бути докорінно реформовані та виключені зі статті 173-2.

По-четверте, слід скасувати практику стягування штрафів за акти насильствав сім’ї, а рівно ж і практику корекційних програм для осіб, які вчинили насильство, адже в Україні вони і досі не розроблені, а їх ефективність ще не було оцінено. Замість цього до порушників слід застосовувати відповідне покарання, як-от обмеження волі та арешт.

Рекомендація 4: скасування офіційних попереджень про неприпустимість насильства в сім’ї

Пункт про офіційні попередження необхідно виключити з тексту Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» та статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Критики офіційних попереджень про неприпустимість насильства в сім’ї стверджують, що такі попередження не просто є неефективними, а й часто, навпаки, спонукають до ще більшого насильства над жертвою та стримують її від подання повторних скарг про насильство в сім’ї.

Рекомендація 5: перегляд положень про захисні приписи

Захисні приписи мають бути докорінно реформовані та перейменовані, аби забезпечити їх відмінне функціонування. Завдяки реформі вони повинні отримати назву «заборонних судових наказів», що унеможливить будь-які непорозуміння. У процесі реформування положення про заборонні судові накази слід виключити з тексту статті 173-2, а натомість розробити окрему статтю Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка б включала відповідне покарання за невиконання заборонного судового наказу (наприклад, обмеження волі або арешт). Стягнення штрафу не є належним покаранням за невиконання заборонного судового наказу.

Заборонний судовий наказ має бути звичайним судовим наказом, який видається державним судом з вимогою до однієї особи припинити наносити шкоду іншій особі. Закон про заборонні судові накази має встановити, хто може звертатися за таким наказом, який захист може отримати особа від такого наказу, і спосіб забезпечення виконання цього наказу.

Положення про заборонні судові накази має дозволити суду висувати різні види вимог:

• Вимога «не наближатися» – кривдник повинен не наближатися до жерт-

ви, її/його буднику, місця роботи або школи, а також перестати контакту-

вати з жертвою.

• Вимога «жодного контакту» – кривднику заборонений будь-який контакт з жертвою, незалежно від форми такого контакту – телефонні дзвінки, записки, пошта, факс, електронна пошта або доставка квітів чи подарунків жертві.

• Вимога «припинити знущання» – кривдник не має права чіпати жертву або погрожувати їй.

• Вимога «про допомогу» – зобов’язує кривдника виплачувати тимчасову допомогу або продовжувати здійснювати платежі за спільне помешкання.

• Вимога «одноосібного використання» – надає жертві право на одноосібне використання помешкання або машини, що є спільною власністю.

• Вимога «відшкодування» – наказує кривднику покрити медичні витрати або шкоду, яку він завдав майну.

Суд також повинен мати можливість направити кривдника на лікування від алко- та наркозалежності або спрямувати його на реабілітацію чи проходження лікувальних програм для осіб, які здійснили насильство.

Якщо кривдник порушує заборонний судовий наказ – робить щось, що суд йому/їй заборонив, або не робить те, що суд зобов’язав його/її робити, –це становить порушення наказу. Жертва може звернутися до міліції чи суду, або до обох установ залежно від порушення, з вимогою змусити кривдника

виконувати заборонний судовий наказ.

Функція заборонних судових наказів – захист жертви без безпосереднього покарання порушника. Кривдники і досі караються арештом за вчинення насильства в сім’ї. Слід припинити поширену в Україні практику стягнення штрафів за насильство в сім’ї та порушення заборонних судових наказів і розпочати використовувати більш прийнятне покарання, яке є співмірним злочину та не має негативного впливу на жертву.

Для наочності у Блоці 3 наведено досвід зі складання та надання приписів у Німеччині відповідно до Акта про захист від актів насильства та домагання за цивільним законодавством.

Для порівняння у Блоці 4 показано, як працюють захисні приписи в Республіці Болгарія згідно із Законом про захист від насильства в сім’ї. Як у Німеччині, так і в Болгарії винесення захисного припису є в межах компетенції суду, а за його виконання відповідає поліція.

Варто відзначити, що у деяких випадках захисні приписи можуть залишатися у силі протягом року.

На сьогоднішній день в Україні виноситься замало захисних приписів; мало що (якщо взагалі щось) робиться для покарання у випадку порушення захисного припису. Більше того, міліція схильна реєструвати та вести повторні випадки насильства в сім’ї як окремі справи, зокрема, коли насильство повторюється після зняття захисного припису.

Отже, захисні приписи мало чого варті.

Крім того, в Україні за винесення офіційних попереджень та захисних приписів відповідають рядові співробітники міліції. Захисний припис спочатку виписується, а згодом передається на підпис начальником відділку та співробітником прокуратури, що і забезпечує набрання ним законної сили.

З одного боку, багато міліціонерів не бажають виписувати захисні приписи, бо не бажають втручатися у те, що вони вважають приватними сімейними справами. З іншого – вони схильні сприймати захисний припис як порушення прав кривдника (особливо коли кривдник – чоловік, а жертва – жінка).

До того ж часто має місце значна затримка в часі між моментом видачі захисного припису співробітником міліції та моментом його підписання начальником відділку та представником прокуратури. Будь-хто з цих двох осіб може відмовитись підписувати захисний припис, що зробить його недійсним.19

Блок 4

Закон про захист від насильства в сім’ї, прийнятий у Республіці Болгарія

В Болгарії, захист від насильства в сім’ї забезпечується таким чином:

• на кривдника покладається зобов’язання утриматися від вчинення насильства в сім’ї;

• суд забороняє кривднику знаходитись у спільному помешканні/будинку на період часу, який визначається судом;

• кривднику забороняється знаходитись поблизу помешкання, місця роботи та місць, де жертва зазвичай спілкується та відпочиває, на термін, на умовах та на період часу, які визначаються судом;

• тимчасово змінити місце проживання дитини з родичем, який є жертвою насильства в сім’ї, або родичем, який не чинив актів насильства, на термін, на умовах та на період, які визначаються судом, якщо це не суперечить інтересам самої дитини;

• на кривдника покладається зобов’язання пройти спеціальні програми;

• жертві пропонується пройти реабілітаційні програми.

Обмеження 2, 3 та 4 можуть накладатись на період від одного місяця до

одного року.

Процес видачі наказу може бути розпочатий:

• жертвою проти кривдника;

• на вимогу голови Дирекції соціальної допомоги;

• у будь-який момент, коли потрібен негайний судовий захист, на основі заяви рідного брата чи сестри або особи, яка є родичем за прямою лінією незалежно від рівня родинних зв’язків

В Україні як юристи, так і експерти з правоохорони погоджуються, що захисні приписи повинні надаватися суддями у судах (зокрема, суддями, які

пройшли навчання і добре знайомі з динамікою насильства в сім’ї, особливостями жертв та осіб, які чинять насильство в сім’ї, та роллю захисних наказів, виданих судами).

Усі країни Західної Європи та Північної Америки дійшли висновку, що створення ефективної законодавчої системи протидії насильству у сім’ї потребує її постійний аналіз на предмет слабких сторін, прогалин та лазівок. У багатьох країнах поштовхом до початку розбудови законодавства у сфері насильства в сім’ї та подальшого його реформування були зусилля адвокатів жертв, а також представників академічних кіл та юристів, які були віддані справі боротьби з побутовим насильством, захисту жертв та покарання кривдників.

В Європейському Союзі (ЄС) визначення державної політики із попередження насильства в сім’ї відтепер не обмежується національним законодавством, оскільки велика кількість документів вже прийнята на міжнародному рівні.

Блок 5 містить ще один приклад того, як видаються та функціонують судові заборони в Австрії відповідно до Законодавства проти насильства в сім’ї.

Австрія має ширшу систему заборонних наказів та тимчасових судових заборон, які видаються Судом у сімейних справах. Більше того, поліція відповідальна за приведення в дію цих наказів незалежно від інтересів жертви з цього приводу, що забезпечує обов’язковість застосування заборонних наказів та тимчасових судових заборон. Зрештою, з 2004 р. Австрія вже встигла вдосконалити Законодавство проти насильства в сім’ї порівняно з його початковою редакцією, запровадивши інструменти заборонних наказів та тимчасових судових заборон.

20

Блок 5

Законодавство проти насильства в сім’ї в Австрії

Захист від насильства в сім’ї не забезпечується одним законом. Натомість відповідні положення містяться у Цивільному кодексі, Кодексі із правозастосування та Акті про поліцію з охорони суспільного порядку.

Законодавство забезпечує жертві право на захист від особи, яка вчинила насильство в сім’ї, у середовищі, де він/вона живе, та її/його соціальному середовищі, надаючи поліції право вимагати від кривдника виселення і застосовувати до нього/неї заборонні накази. Термін дії заборонних наказів може бути подовжений, якщо особа, яка наражається на небезпеку, подасть до Суду у сімейних справах клопотання про надання тимчасової судової заборони.

Ключовими характерними рисами Акта є такі:

• Якщо кривдник погрожує або наносить ушкодження особі, яка спільно проживає з ним, поліція має висилити його/її з місця спільного проживання та усунути з безпосереднього оточення, а також заборонити повторно з’являтися там – навіть якщо він/вона є власником будинку чи квартири.

Такий наказ повинен надаватися, якщо має місце небезпечне посягання на життя жертви та/або загроза життю або здоров’ю є неминучою.

Жертва не може вплинути на процес винесення заборонного наказу.

• Заборонний наказ діє упродовж 10 діб, а його дотримання контролюється поліцією протягом перших трьох діб. Особа, яка вчинила насильство в сім’ї, повинна здати свої ключі поліції; якщо він/вона хоче забрати свої речі, він/вона має повідомити про це жертву. Якщо виявиться, що кривдник перебуває вдома під час дії заборонного наказу, він/вона штрафується за правопорушення адміністративно-кримінального зако-нодавства і може навіть бути заарештованим, якщо він/вона відмовиться покинути приміщення (якщо жертва дозволить кривднику повернутися додому, він/вона також може отримати штраф).

Після винесення заборонного наказу жертва може упродовж десяти діб звернутися з проханням про надання тимчасової судової заборони до Суду у сімейних справах. Якщо таке прохання буде подано, заборонний наказ автоматично подовжується на термін до 20 діб.

Тимчасова судова заборона може надаватися колишньому близькому родичу після фізичної наруги чи погроз або ж у випадку психологічного терору, якщо це значною мірою погіршує душевне здоров’я жертви та в усіх випадках, коли ці нападки роблять життя з особою, яка чинить насильство, нестерпним.

Тимчасова заборона залишається у силі максимум протягом трьох місяців, і лише у випадку подання жертвою заяви про розлучення (та в окремих спеціальних випадках) термін її може бути подовжений до моменту розлучення.

Особі, яка вчинила насильство, може бути заборонено не лише повертатися додому, а й перебувати у безпосередній близькості та перебувати у певних визначених місцях (наприклад, дорога жертви до місця роботи, саме місце роботи, школа, де навчаються діти). Також особі, яка вчинила насильство в сім’ї, може бути заборонено контакт [із жертвою] у будь-якій формі.

Якщо особа, яка вчинила насильство в сім’ї, порушує заборону контакту у будь-якій формі або заборону на перебування у відповідних зонах, жертва може подати клопотання про накладення штрафу за невиконання рішення суду.

Однією з ключових рис законодавства є те, що у випадку насильства поліція має реагувати, незважаючи на інтереси жертви. І лише на другому етапі, який стосується тимчасової судової заборони, рішення приймає жертва.

Такий підхід у два етапи чітко засвідчує відповідальність держави за безпеку у приватному житті, а також усвідомлення державою складнощів становища жертв, які перебувають у відносинах насильства і зазнають тиску з боку кривдника.

Приміром, країни-члени ЄС повинні брати до уваги як рекомендації Ради Європи, так і документи Організації Об’єднаних Націй, зокрема, Платформу для дій, затверджену на Всесвітній конференції з проблем жінок у 1995 р.

Рекомендації Ради Європи надали країнам-членам ЄС єдине визначення поняття насильства в сім’ї. Діяльність РЄ загалом спрямовується на приведення до єдиного знаменника на європейському рівні законодавчих норм та процедур у сферах карного та цивільного права.

У 2007 році Американська асоціація адвокатів провела аналіз законодавств

різних країн у сфері протидії насильству у сім’ї і виявила, що країнами-членами ЄС започатковано законодавчі реформи для запобігання насильству у сім’ї.

Аналіз виявив дві схожі риси:

1) Усі акти насильства в сім’ї визнаються злочинами та підпадають під дію карного права; водночас лише у двох європейських країнах (в Іспанії та Швеції) визначають насильство в сім’ї як окреме правопорушення, у той час як в інших країнах – у Сполученому Королівстві, Німеччині, Австрії, Бельгії та Болгарії – наявність відносин між жертвою та кривдником є обтяжуючою обставиною. У Франції такі відносини не можуть бути ані обтяжуючим фактором, ані елементом правопорушення.

2) Жертви мають право просити у держави заходів захисту. Такі заходи різняться від надання жертві фінансової допомоги до обмежуючих приписів, які надаються кривдникові, наприклад, у Сполученому Королівстві та Австрії.

24