7. Чартистський рух у Англії. Виборча реформа 1867 р.

Наступні два десятиріччя історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму (від англійського слова «chart» - хартія). Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію. Уже 1831 р. в промисловості і торгівлі було зайнято 42% населення, а у сільському господарстві - усього 28%. Тривалість робочого дня в промисловості становила 14-16, а в окремих випадках - і 18 годин. Буржуазія у своїх вузькокласових інтересах ігнорувала потреби пролетаріату. Особливо це виявилось з прийняттям 1834 р. закону про бідняків. Воно зобов'язувало приходи турбуватися про найменш забезпечених осіб. Закон 1834 р. заборонив видання підмоги особам, які її потребували за старим законом. Натомість вводилася підмога у формі харчування і утримання у спеціальних робітних домах. Витрати на бідних різко скоротилися, неімущі намагалися уникнути цих домів, погоджуючись на будь-яку роботу в промисловості. Це в свою чергу дозволяло посилювати експлуатацію.

Перші дві робітничі організації виникли ще у 1836 p.- Лондонська асоціація робітників та Великий Північний союз, створений у Лідсі. На першому етапі чартистського руху (до серед. 1839 р.) участь у ньому брала і буржуазія. Вона намагалася використати народні маси для тиску на уряд з метою добитися нової реформи виборчого права та впровадження в життя принципів «вільної торгівлі», зокрема скасування мита на привізний хліб.

8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. 4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент.У самому русі оформилося два крила - ліве (лідер Джуліан Гарні) з лозунгом народного повстання та помірковане (лідер Вільям Ловетт), що виступало за мирну агітацію і масований моральний тиск на парламент. 15 липня в м. Бірмінгемі розпочалося повстання, придушене тільки 17 липня. До кінця літа усі політичні діячі чартистського руху опинилися в ув'язненні, і 14 вересня чартистський керівний орган Конвент оголосив про саморозпуск.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. 2 травня 1842 р. в парламент була внесена друга петиція з вимогами чартистів, під нею стояло 3 315 752 підписи.

У 1843 р. намітилися переміни до кращого в економіці Англії, розпочалося циклічне економічне піднесення. Чартистський рух поволі згасає. Проте, під впливом народних виступів були прийняті закони, які відчутно полегшували становище робітничого класу та відповідали інтересам буржуазії. Зокрема, в 1842-1843 pp. були знижені мита на привізну сировину і хліб та водночас скасовані на вивіз англійських товарів. На поч. 1846 р. через парламент проведено білль про скасування хлібних мит. У липні 1846 р. вігзький парламент Росселя скасував у більшості решту мит, що дозволило знизити ціни на сировину і хліб, здешевити англійські товари та наростити їх експорт. Особливо важливе значення мав закон про десятигодинний робочий день, схвалений парламентом у 1847 р.

Того ж року розпочалася нова економічна криза. В лютому 1848 р. вибухнула революція у Франції, яка приголомшила Європу. Усе це спричинило реанімацію чартистського руху.

4 квітня 1848 р. у Лондоні відкрився третій чартистський Конвент, а з 1 травня розпочало свою роботу Національне зібрання чартистів. Ця хвиля чартизму стала заключною фазою в історії руху. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.