30. Утворення дуалістичної Австро-Угорської монархії у 1867 р. Конституційні закони 1867 р. Державний устрій та політичний режим Австро-Угорської монархії

У червні 1866 р. вибухнула австро-прусська війна. В липні австрійські війська були розбиті при Садовій. 26 липня було підписано перемир'я з Пруссією. Військова поразка ослабила Габсбургів та загострила політичну кризу в Австрії. В травні 1867 р. австрійський рейхсрат обговорив і схвалив умови австро-угорської угоди, в червні того ж року до неї приєднався і угорський парламент. На основі цього пакту Австрійська імперія перетворювалася на дуалістичну монархію -Австро-Угорщину. Вона надалі була поділена на дві частини, розділені річкою Лейтою - Транслейтанію та Цислейтанію. До Цислейтанії входили Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Далмація, Галичина, Буковина, Крайна, Герц, Істрія та Трієст. До Транслейтанії - відповідно Угорщина, Словаччина, Закарпатська Україна, Хорватія, Словенія та Трансільванія.

На чолі двоєдиної Австро-Угорщини був поставлений імператор Австрії, який одночасно носив титул угорського короля. Угорщина отримувала право мати свій парламент та окремий уряд. Австрія та Угорщина мали три спільні міністерства - іноземних справ, військове і морське та міністерство фінансів. Встановлені між обома частинами імперії торговельні та митні угоди повинні були поновлюватися кожні десять років. Укладення угоди 1867 р. супроводжувалося лібералізацією суспільного життя. Так, прийнята у грудні 1867 р. австрійська конституція розширила повноваження рейхсрату, вводила загальну військову повинність, юридичне визнання цивільного шлюбу тощо. Водночас, за імператором зберігалося право видавати надзвичайні укази в період між сесіями рейхсрату (ст. 14 конституції"). Верхня палата австрійського рейхсрату складалася зі спадкових і пожиттєвих членів, нижня - обиралася на основі реакційної куріальної системи та високого майнового і вікового цензів. Угорський сейм був однопалатним.

На основі австрійської Конституції 1867 р. обирався і Галицький сейм (автономія Галичині була надана з 1869 р.). Управляв Галичиною намісник, який призначався Віднем. До 1914 р. включно цю посаду обіймав хтось з представників польського аристократичного середовища. Вибори у Галичині відбувалися по куріях виборців, штучне включення до Королівства Галичини і Лодомерії (Волині) етнічних польських земель навколо Кракова зумовлювали велику численну перевагу польських послів у Галицькому сеймі (наприклад, у 1895 р. з 150 депутатів українців було лише 14).

Для контролю над діяльністю загальноімперських міністерств та для вирішення загальноімперських питань (головним чином фінансових) щорічно в Будапешті та Відні скликалися об'єднані делегації від законодавчих органів Угорщини та Австрії - по 60 чоловік від кожного.

З незначними змінами ця дуалістична монархія проіснувала до кінця першої світової війни.

Австро-Угорська монархія була поділена на дві частини, розділені річкою Лейтою - Транслейтанію та Цислейтанію. До Цислейтанії входили Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Далмація, Галичина, Буковина, Крайна, Герц, Істрія та Трієст. До Транслейтанії - відповідно Угорщина, Словаччина, Закарпатська Україна, Хорватія, Словенія та Трансільванія.

На чолі двоєдиної Австро-Угорщини був поставлений імператор Австрії, який одночасно носив титул угорського короля. Угорщина отримувала право мати свій парламент та окремий уряд. Австрія та Угорщина мали три спільні міністерства - іноземних справ, військове і морське та міністерство фінансів. Встановлені між обома частинами імперії торговельні та митні угоди повинні були поновлюватися кожні десять років. Укладення угоди 1867 р. супроводжувалося лібералізацією суспільного життя. Так, прийнята у грудні 1867 р. австрійська конституція розширила повноваження рейхсрату, вводила загальну військову повинність, юридичне визнання цивільного шлюбу тощо. Водночас, за імператором зберігалося право видавати надзвичайні укази в період між сесіями рейхсрату (ст. 14 конституції"). Верхня палата австрійського рейхсрату складалася зі спадкових і пожиттєвих членів, нижня - обиралася на основі реакційної куріальної системи та високого майнового і вікового цензів. Угорський сейм був однопалатним.

На основі австрійської Конституції 1867 р. обирався і Галицький сейм (автономія Галичині була надана з 1869 р.). Управляв Галичиною намісник, який призначався Віднем. Для контролю над діяльністю загальноімперських міністерств та для вирішення загальноімперських питань (головним чином фінансових) щорічно в Будапешті та Відні скликалися об'єднані делегації від законодавчих органів Угорщини та Австрії - по 60 чоловік від кожного. З незначними змінами ця дуалістична монархія проіснувала до кінця першої світової війни.

Династія Габсбургів в Австро-Угорщині була повалена 31 жовтня 1918 року 16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Уряд очолив граф М. Карої, правлячу коаліцію склав блок незалежної та радикальної партій. Почалися демократичні перетворення: запроваджувалося загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, узаконювалися свободи зібрань, союзів та інших політичних організацій.