24. Проголошення імперії Наполеона Бонапарта у Франції. Державний устрій і законодавство імперії.

. 2 серпня 1802 р. Наполеон став довічним консулом, що було підтверджено всенародним голосуванням 3 млн. французів від дали за це свої голоси. І всього півтори тисячі проголосувало проти. У тому ж році набрав чинності конкордат (угода) з Папою римським. Католицизм оголошувався релігією більшості французів. Відокремлення церкви від держави знищувалося. Держава повинна була виплачувати духовенству грошове утримання. Папа погодився на те, щоб вищі церковні чини призначалися державою. Таким чином, католицька церква була поставлена на службу державі і стала опорою бонапартизму.

2 грудня 1804 р. у Соборі Паризької Богоматері відбувся урочистий акт коронації Наполеона імператором французів. При цьому Бонапарт вирвав з рук папи корону і сам поклав її собі на голову. Корону було зроблено не із золота, а із заліза, що мало символізувати власну волю коронованого як визначальну в його діяльності.

Держава Наполеона сягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна та Центральна Італія, Далмація, Іллірія. Населення імперії зросло втричі — до 75 млн. осіб. Сам Наполеон був італійським коро лем, а його пасинок — віце-королем. Решта Західної і Центральної Європи перебували у васальній залежності від Франції. На іспанському престолі сидів брат Наполеона Жозеф. Неаполітанським королем був зять Наполеона — маршал Мюрат. У Вестфальському королівстві королював брат імператора Жером. Австрія, Пруссія, Саксонія і Росія стали його вимушеними союзниками. У 1811 р. Наполеон одружився з дочкою австрійського імператора Марією Луїзою, поріднившись з одним із найзнатніших родів Європи. Імператор наказав викарбувати медаль із зображенням Бога і написом: «Тобі небо — мені земля». У 1811 р. Наполеон сказав: «Ще три роки і я буду володарем Всесвіту».

Наполеон провів адміністративну реформу, створивши інститут підзвітних владі префектів департаментів та супрефектів округів. В міста та села призначались мери. Оскільки ставлення до самоуправління було в імператора негативним,воно було практично зведене нанівець.Було створено державний Французький банк для збереження золотого запасу та емісії паперових грошей (1800), нейтралізована система збору податків. Адміністративні та правові нововведення Наполеона заклали основу сучасної держави, а багато з них діють до сьогодні.

Одним із завдань Французької революції 1789-1794 рр. було створення єдиної національної правової системи. Мова йшла не лише про створення нового законодавства, але й про його систематизацію. Робилися спроби кодифікувати революційне законодавство, але вони не дали позитивних результатів. Причина невдач - часті зміни груп, які перебували при владі, розбіжності в їхній ідеології та конкретних цілях; тимчасовий, ситуаційний характер багатьох законів; боротьба великої буржуазії проти найрадикальніших вимог найбідніших прошарків суспільства; відсутність чіткого розуміння тих принципів, на яких повинна була здійснюватися кодифікація. І лише після зміцнення влади великої буржуазії, в наполеонівську епоху з'явилися реальні умови для такої кодифікації. У цей період було створено п'ять основних кодексів - Цивільний, Кримінальний, Торговий, Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний.

Першим 21 березня 1804 р. прийнято Цивільний кодекс. Він розроблявся за участю Наполеона І й увійшов в історію як кодекс Наполеона. Книга перша - "Про осіб" - закріплювала правовий статус фізичних осіб (неюридичних корпорацій).

Друга книга — "Про майно та різні видозмінювання власності" — присвячена регулюванню майнових відносин, а саме: праву власності, узуфрукту (володінню чужим майном з правом користування прибутками від нього), сервітуту (праву користування чужим майном у певних межах)

Третя книга — "Про різні способи, якими надається власність" — найбільша за обсягом. Вона визначала основні способи набуття права власності.

З численними змінами він діє і в сучасній Франції. Справджується й оцінка, дана цьому актові його ідеологом - Наполеоном: "Мою дійсну славу складають не сорок виграних мною битв - Ватерлоо їх перекреслило. Та не буде забутий Цивільний кодекс". Кодекс закріпив завоювання Французької революції, став першим подібним правовим документом європейської буржуазної (а не абсолютистською) епохи (при тому що абсолютизм дав взагалі не так багато цивільних кодексів ). При розробці особлива увага зверталася на чіткість і несуперечність формулювань. Містить фундаментальні положення про право приватної власності, відшкодування збитку, договірному праві і др.; багато[1] з цих статей за 200 років жодного разу не піддавалися поправці (аби адаптувати кодекс до змін часу у Франції було ухвалено чотириста законів, але при цьому число статей в нім збільшилося всього на дві (до 2283)

У1810 р. був затверджений Кримінальний кодекс. Він складався з чотирьоx книг. Перші дві присвячувались основним поняттям і принципам кримінального права. Третя - містила конкретний перелік кримінальних діянь і види та міри покарань за них. Четверта -присвячувалася поліцейським порушенням і покаранням. Залежно від характеру покарань кримінальні діяння поділялися на три групи.

I група: найтяжчі діяння (злочини), що каралися болісними

чи ганебними покараннями (смертною карою, каторжними

роботами, депортацією — довічним засланням до однієї з колоній,

виставлення біля ганебного стовпа в ошийнику, вигнання, громадська

деградація—усунення від усіх публічних посад і служб, позбавлення

деяких цивільних прав).

II група: провини, які каралися виправним й заходам й (тюремним

ув'язненням, тимчасовим позбавленням деяких політичних, громад

ських або сімейних прав, штрафом тощо).

III група: поліцейські порушення, котрі каралися короткостроковим ув'язненням (на строк від одного до п'яти днів), грошовим штрафом (від 1 до 15 франків), конфіскацією певних предметі