Допоміжні методи дослідження

Допоміжні методи дослідження застосовують для діагностування хвороб лише за необхідності. У курсі “Клінічна діагностика“ більшість допоміжних методів викладена у спеціальних розділах, наприклад електрокардіографія і тонометрія – у розділі 5 (“Дослідження серцево-судинної системи“), зондування – у розділі 7 (“Дослідження органів травлення“), дослідження сечі – у розділі 9 (“Дослідження сечової системи“). Фізичні властивості, морфологічний і біохімічний склад крові вивчаються в розділі 11. У зв’язку з цим у розділі 1 викладені лише деякі допоміжні методи дослідження, застосування яких є необхідним елементом діагностики хвороб різних органів і систем. До них належать, зокрема, рентгенологічний, сонографічний та ендоскопічний методи.

Основи ветеринарної рентгенодіагностики Рентгенологія та її значення в діагностиці захворювань тварин

Ветеринарна рентгенологія – це галузь клінічної ветеринарної медицини, предметом вивчення якої є теорія і практика використання рентгенівського випромінювання для визначення норми і патології, розпізнавання стану здоров’я тварин і раннього виявлення захворювань. Основним об’єктом ветеринарної рентгенології є вивчення будови і функцій різних органів і систем та патології їх за допомогою рентгенівського випромінювання.

Рентгенологічна діагностика є невід’ємною частиною ветеринарної рентгенології і клінічного дослідження тварини. Основними завданнями її є виявлення в досліджуваної тварини захворювання, визначення за можливості його нозологічної належності; виявлення ознак, якими це захворювання відрізняється від інших патологічних процесів із подібними ознаками (диференційна діагностика); визначення точної локалізації та розповсюдження наявного патологічного процесу (топічна діагностика); визначення форми і фази розвитку захворювання, наявності або відсутності ускладнень (якісна діагностика); оцінка загального стану хворої тварини, виявлення супутніх хвороб тощо. Для встановлення діагнозу рентгенологічних досліджень часто буває достатньо. Необхідно пам’ятати, що ці завдання не повин-ні вирішуватися у відриві від клініки при визначенні окремих питань патології.

Історія розвитку рентгенології. 8 листопада 1895 р. німецький фізик В.К. Рентген під час дослідів з вивчення проходження струму високої напруги в трубках із сильно зрідженим газом цілком випадково виявив невідомі промені, що викликали свічення екрана, покритого платино-ціанистим барієм. 28 грудня 1895 р. В. Рентген видрукував статтю “Про новий рід променів“ із підзаголовком “Попереднє повідомлення“, а вже 23 січня 1896 р. на засіданні Вюрцбурзького фізико-математичного товариства він виголосив публічну лекцію на тему “Про невидимі промені“. У своїй доповіді він назвав імена відомих фізиків, жодним словом не згадавши Івана Пулюя, українця, відомого вченого світового рівня другої половини XIX і початку XX ст., якому належав пріоритет у відкритті невидимих катодних променів, названих ним Х-променями.

Дослідження Х-променів було найголовнішою справою життя І. Пулюя. Учений тривалий час працював над своєю науковою працею “Проникнення швидких променів “X“ із трубок назовні“. Одночасно з теоретичними розробками у цій галузі він виготовив лампу власної конструкції, а вже з 1881 р. випускав такі лампи серійно. У 1882 р. І. Пулюй винайшов фосфоресцентну лампу, яка є попередницею рентгенівської. Цей винахід дотепер зберігається у Віденському технічному музеї. Вірячи в елементарну людську порядність і маючи вже опубліковану у Відні (1883 р.) 86-сторінкову брошуру “Променис- та електродна матерія і четвертий стан речовини“, він поділився своїми роздумами з доцентом фізики Страсбурзького університету В. Рентгеном. Навіть після вдалого експерименту із зображенням кисті власної руки, скромність не дозволила І. Пулюю оголосити світові про епохальне відкриття, яке він неодноразово демонстрував на своїх лекціях.

15 березня 1896 р. І. Пулюй зробив доповідь у Празькій політехніці, де продемонстрував знімки, зроблені за допомогою трубки власної конструкції взірця початку 80-х років ХІХ ст. Знімки були набагато якісніші від тих, які демонстрував В. Рентген, і саме вони наводилися в різних європейських журналах як ілюстрації застосування Х-променів у медицині. Саме І. Пулюй виявив властивість Х-променів іонізувати гази, що викликає їхню провідність. Цю властивість В. Рент-ген описав значно пізніше – лише через 10 років досліджень механізму виникнення Х-променів. В. Рентген знав, що І. Пулюй уже давно (1884 р.) відкрив ці промені, але жодного разу його імені не згадав. На той час преса багато писала про пріоритет І. Пулюя, та все ж за відкриті ним Х-промені нобелівські лаври отримав В. Рентген. У 1906 р. рішенням 1-го Міжнародного з’їзду рентгенологів відкриті ікс-промені були названі ім’ям Рентгена.

Здатність рентгенівських променів проникати через непрозорі для видимого світла тіла привернула до себе увагу багатьох учених світу. Винахідник радіо О. Попов був одним із перших прибічників нової науки – рентгенології і піонером її в Росії. У 1896 р. він сконструював перший вітчизняний рентгенівський апарат, а в 1912 р. в лабораторії фізіології Харківського ветеринарного інституту було зібрано першу рентгенівську установку, якою користувалися для визначення переломів кісток, вивихів та виявлення сторонніх тіл. Засновниками ветеринарної рентгенології були вчені Казанського (Г.В. Домрачев) та Ленінградського (О.І. Вишняков) ветеринарних інститутів, де в 1932 році були обладнані ветеринарні рентгенівські кабінети.

Велика роль у розвитку ветеринарної рентгенології належить науково-дослідним закладам Харкова, Москви, Києва, Одеси та інших міст, де були обладнані ветеринарні рентгенівські кабінети. Сучасна ветеринарна рентгенологія збагатилася новими оригінальними методами діагностики, проте це сьогодні не задовольняє потреб практичної ветеринарії.