Розділ 1 методи клінічного дослідження

Для вивчення клінічного стану тварин застосовують основні (загальноклінічні, фізичні) та допоміжні (спеціальні) методи досліджень. До основних належать огляд, пальпація, вистукування (перкусія), вислуховування (аускультація) і термометрія. Ці методи є основними тому, що вони, по-перше, раніше за інші були впроваджені в практику медицини і ветеринарії; по-друге, їх застосовують при дослідженні кожної хворої тварини незалежно від характеру патологічного процесу, у будь-якій ситуації і без наявності складної апаратури; по-третє, лише після їх застосування лікар ветеринарної медицини може вирішити, чи потрібні інші допоміжні методи; і, нарешті, до сьогодні з їх допомогою одержують важливі діагностичні дані.

Допоміжні (спеціальні) методи включають: а) лабораторні – хіміч- ні, фізичні, серологічні, бактеріологічні дослідження різних рідин організму та його виділень, наприклад крові, сечі, молока, вмісту передшлунків, шлунка, синовіальної рідини, фекалій, транссудатів та ексудатів; б) різні інструментальні дослідження, наприклад сфігмографію, тонометрію, електрокардіографію, зондування, румінографію, ехографію, остеометрію, спектрографію і спектрофотометрію, рентгенологічне дослідження, ультразвукову та радіоізотопну діагностику; в) біопсію з наступним гістологічним, гістохімічним і цитомор-фологічним дослідженням шматочків тканин; г) безпосередній огляд різних органів і порожнин за допомогою ендоскопічних приладів (ларинго-, бронхо-, трахео-, гастро-, лапаро- та цистоскопія тощо).

Дослідження тварини лікар завжди починає з огляду її, а потім послідовно використовує ті основні методи, які дають найбільш повну й об’єктивну інформацію про стан певного органа чи системи організму.

Основні методи дослідження Огляд

Огляд (іnspectio) – це найбільш простий метод, який дозволяє одержати комплексні дані про тварину, визначити її габітус (загальний стан, положення тіла в просторі, конституцію, вгодованість, будову тіла), деякі показники волосяного покриву, шкіри, видимих слизових оболонок, поставу кінцівок, стан суглобів та дихальних рухів, виявити зміни в прийомі корму та пиття, дослідити акти дефекації та сечовиділення і ін. Огляд бажано проводити при денному освітленні, дотримуючись певної послідовності – починати його з голови й закінчувати оглядом кінцівок. У деяких випадках проведений лікарем загальний огляд дає змогу йому відразу передбачити діагноз захворювання, який згодом може підтвердитися або бути зміненим. Провівши загальний огляд, надалі увагу зосереджують на ділянці локалізації патологічного процесу (місцевий огляд), наприклад, на грудній клітці – при підозрі на захворювання легень.

Огляд тварини, згідно з планом клінічного дослідження, необхідно починати після реєстрації та збору анамнезу. Насправді ж огляд лікар проводить ще до того, як він почав збирати попередні дані про хвору тварину та під час їх збору, тим більше, що для цього не потріб-но виконувати якісь маніпуляції. Тому огляд хворої тварини починається з першої хвилини зустрічі лікаря з нею. Причому, помічені лікарем при першому огляді патологічні ознаки можуть згодом стати важливими при з’ясуванні деталей анамнезу.