Інструментально-функціональні методи дослідження

З метою функціональної діагностики захворювань внутрішніх органів використовують різні інструментальні методи дослідження. В основі цих методів лежить визначення функціональних проявів систем і окремих органів під час розвитку різноманітних захворювань. Виділяють кілька груп інструментальних методів дослідження, що залежить від того, який вид функції вивчається і реєструється. Одну із цих груп становлять методи, що грунтуються на реєстрації рухової функції різних органів: сфігмографія – графічна реєстрація пульсової хвилі в артерії; артеріальна осцилографія – графічна реєстрація артеріального тиску й коливань артеріальної стінки; флебографія – реєстрація венного пульсу.

Велике діагностичне значення мають методи, що реєструють біоелектричні струми, які утворюються в працюючих органах. До цих методів належать електрокардіографія – графічна реєстрація біо- струмів, що виникають у серці під час його роботи; електроенцефалографія – графічний запис електричних потенціалів мозку, що виникають у процесі його функціонування. Існують методи, які реєструють звукові явища, пов’язані з діяльністю різних органів. Найбільше значення з них має фонокардіографія – метод графічного запису звуків, що виникають при роботі серця.

Морфологічні методи дослідження

У складних випадках, коли за допомогою клінічних, інструментальних і лабораторних методів дослідження не вдається поставити або уточнити діагноз захворювання, виконують пункцію або біопсію органів.

Діагностична пункція (від лат. punctio – укол) – це прокол тканин органа або порожнини тіла ін’єкційною голкою чи троакаром з метою одержання клітинних елементів або рідини для мікроскопічного дослідження. З діагностичною метою можна виконувати пункцію печін-ки, плевральної, черевної і суглобової порожнин, спинномозкового каналу. Із отриманого пунктату виготовляють мазки, після фіксації і фарбування яких проводять цитологічне дослідження.

Більш інформативним методом є біопсія (від грец. bios – життя та opsis – вид, розгляд) – прижиттєве вирізування з органа шматочка тканини для гістологічного чи гістохімічного дослідження. Біопсію печінки і нирок виконують за допомогою біопсійної голки чи троакара із внутрішнім діаметром 2–3 мм. Пункційну біопсію печінки можна провести також за допомогою лапароскопа, введеного в черевну порожнину. Отриманий біоптат після відповідної обробки досліджують під мікроскопом. Пункційна біопсія печінки має велике значення для розпізнавання і диференційної діагностики дифузних захворювань та пухлин, визначення ступеня гепатодистрофії.

Лабораторні методи діагностики хвороб

Лабораторне дослідження різних субстратів – крові, сечі, калових мас, умісту рубця, шлункового соку, синовії, молозива, молока тощо – має велике значення для діагностики і диференційної діагностики захворювань внутрішніх органів та хвороб, спричинених порушенням обміну речовин.

Усі лабораторні методи, які застосовують у діагностиці, можна поділити на кілька груп, залежно від мети, принципів і матеріалу дослідження. Виділяють такі лабораторні методи дослідження: 1) фізич- ні, метою проведення яких є визначення кількості, відносної густини, кольору, запаху, консистенції та в’язкості, наприклад крові, ліквору, сечі, трунссудату, ексудату, синовії, вмісту рубця тощо; 2) біохімічні, наприклад визначення в крові макро- і мікроелементів, гормонів і ін.; 3) хімічні – визначення загальної кислотності і вільної соляної кислоти у шлунковому соці, величини рН, умісту білка, цукру, уробіліну, кетонових тіл у сечі; 4) мікроскопічні – визначення кількості формених елементів крові та їхньої структури, дослідження сечового осаду, ліквору, калу, витікання з носових ходів тощо; 5) бактеріологічні та вірусологічні; 6) імунологічні, у тому числі серологічні, за допомогою яких визначають функціональний стан органів імуногенезу і діагностують інфекційні, алергічні та окремі паразитарні хвороби; 7) генетико-біологічні – для діагностики спадкових хвороб. В останні роки у практику впроваджені автоматичні біохімічні аналізатори, які дозволяють одночасно визначити в малому об’ємі крові цілий ряд різних показників (електролітів, ферментів, продуктів обміну речовин тощо). Застосування таких приладів значно скорочує термін виконання клінічних біохімічних аналізів.