Львівський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України
Кафедра політичних наук і філософії
Індивідуальне навчально-практичне завдання
з модуля «Етика державного управління»
на тему:
« Кодекс професійної етики державного службовця »
Виконав:
слухач гр. ДУд - 11
Шеретюк В.С.
Перевірла:
к.і.н., доц. Панфілова Т.О.
Львів – 2013
Зміст
Вступ
Сучасний етикет регламентує поведінку людей в побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах – прийомах, церемоніях, переговорах. Це велика і важлива частина загальнолюдської культури, моралі, що вироблялась протягом багатьох віків усіма народами у відповідності з їхніми уявленнями про добро, справедливість, людяність. Етика ділових стосунків, дотримання етикетних норм і правил поведінки та спілкування набуває особливої ваги і значущості в умовах переоцінки ціннісних орієнтирів, оскільки дає можливість людині усвідомити свою совість, свою соціальну роль. Доброчесність та дотримання етикетних правил повинні стати основою поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування під час виконання своїх службових обов`язків. Зважаючи на це, громадськість оцінює доброчесність, неупередженість та ефективність діяльності державної служби взагалі і кожного державного службовця зокрема.
1. Етичні засади ділового спілкування державних службовців
Як відомо, етика – це наука про мораль, моральність, певні чесноти, достоїнства людей, про добро і зло, справедливість і несправедливість. Вироблені людством етичні правила, норми, канони, стандарти поведінки визначають: що і як належить робити в стандартних ситуаціях, щоб:
1. Не зачепити людську гідність ( свою і партнера).
2. Не зруйнувати взаємини.
По суті, з етичною проблематикою ми стикаємося всюди, де тільки має місце цілісне духовне осмислення людини. Власного морального значення будь-яка людська дія або вчинок набувають тільки в контексті певних стосунків між людьми – у контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи інший акт діяльності на людське спілкування, людські взаємини, ми можемо робити висновок про його справжню моральну вагу.
На будь-якій посаді, у будь-якій соціальній ролі людині, хоча б інколи, доводиться функціонувати, тобто незалежним чином виконувати заздалегідь установлені дії, взагалі поводитися й реагувати на запити, що виникають. Усе це є цілком закономірною рисою суспільного життя, без якої останнє позбавилося б усякої прогнозованості та стабільності. Загроза дегуманізації стосунків з іншими людьми виникає там, де людина звикає ототожнювати себе із своєю функцією, своєю соціальною роллю, образно кажучи, епізодична маска починає правити їй за власне лице [1, с. 258]. Моральність людини – це той феномен, який стає видимим тільки тоді, коли людина відступає від норм моралі.
Загальні правила поведінки українського державного службовця, поряд із Законом України “Про державну службу”, викладені також у Кодексі державного службовця (від 7 листопада 2000 р. № 783/5004). Ці правила, як сказано в преамбулі, узагальнюють стандарти поведінки та доброчесності. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах державної служби. Спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про поведінку, якої вони мають очікувати від державних службовців. У Кодексі акцентуються моральні засади функціонування державної служби. Зокрема, зазначається, що державна служба України ґрунтується на принципах служіння українському народу та Українській державі; демократизму, гуманізму та соціальної справедливості, верховенства права, що забезпечує пріоритет прав і свобод людини та громадянина; професіоналізму, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання посадових повноважень і дотримання службової дисципліни; політичної неупередженості; відкритості, гласності та контрольованості.
Цей документ визначає, що поведінка державних службовців має відповідати очікуванням громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до державної служби. У зв`язку з цим зазначається низка вимог і обов`язків:
· п. 6 – державний службовець має дбати про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, дорожити своїм ім`ям та статусом;
· п.7 – власні політичні погляди державні службовці не можуть використовувати при виконанні своїх посадових обов`язків;
· п. 10, 11 – ставиться вимога сумлінно, чесно, неупереджено виконувати свої службові обов`язки, проявляти ініціативу і творчість, постійно вдосконалювати організацію своєї роботи;
· п. 11 – не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, рішуче виступати проти антидержавних проявів і сил, які загрожують порядку в суспільстві або безпеці громадян;
· п.12 – шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби;
· п. 13 – державний службовець не повинен допускати прояви бюрократизму, відомчості та місництва, нестриманість у висловлюваннях або іншим чином поводитися в такий спосіб, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацію державного службовця;
· п. 14 – виявляти толерантність і повагу до різних релігійних організацій, шанування та дотримання народних звичаїв і національних традицій, установленого протоколу у відносинах з представниками міжнародних організацій, іноземних установ та іноземців;
· п. 22 – державний службовець своєю поведінкою має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя;
· п. 23 – державний службовець не має права приймати від фізичних чи юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які переваги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов`язків.
Однак цей документ на сьогодні не може повною мірою відображати всі аспекти поведінки державного службовця. Практика роботи показала, що деякі його положення потребують уточнення, розширення, доповнення. Тому в окремих державних службах України почали розроблятись власні доповнення до нього, де уточнюються деякі аспекти поведінки державного службовця, спрямовані на підвищення іміджу як державної служби взагалі, так і особи, уповноваженої на виконання функцій держави зокрема (Вінниця, Дніпродзержинськ тощо).
У нашій країні довгий час у державній службі існувала адміністративно-командна система, основу якої складала ієрархія як самий могутній інструмент управління. Одночасно з цим існувала “жорстка” етика радянського суспільства, яка ґрунтувалась на традиціях, соціальних нормах суспільства. Ідеологія, членство в партії вдало допомагали виконувати завдання державної служби. Сьогодні, коли адміністративно-командна система зникла, разом з нею зникла й відповідна етика стосунків у ділових відносинах. Натомість народжується етика корпоративних стосунків у державній службі. Дії державних службовців, що порушують закон, однозначно розцінюються як неетичні. Однак дії, що не порушують закон, можуть розглядатись, а можуть і не розглядатись як неетичні залежно від власної системи цінностей людини. Крім керівників підрозділів, що демонструють неетичну корпоративну поведінку, будь-яка особа в державній службі може також діяти неетично, наприклад, діяти з певною користю для себе, використовуючи важелі державної служби. До неетичних дій людей з явними порушеннями закону можна віднести фальсифікацію документів, що відправляються службам державного регулювання, привласнення засобів, використання ресурсів не за призначенням, лобіювання інтересів відповідної групи осіб тощо. [2, с. 153]