Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УКр_мов_за_прф_спрям_КЛ_11.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.26 Mб
Скачать

161

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

КАФЕДРА ПОЛІТОЛОГІЇ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ГУМАНІТАРНИХ НАУК

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)»

Дніпропетровськ

2011

Конспект лекцій з дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)” / Укладач: о.М. Турчак . – Дніпропетровськ: дуеп, 2011. –с.

Укладач: О.М. Турчак, доцент, канд. філол. наук.

Відповідальний за випуск: В.А. Полторак, д-р філос. наук., професор, зав. кафедрою гуманітарних та соціально-політичних наук.

Зміст

Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови ….. 3

Тема 2. Особливості української орфографії у професійному мовленні та її значення для правильного оформлення ділових паперів ……………… 16

Тема 3. Особливості лексичного складу української літературної мови у професійному мовленні ……………………….………………………………. 71

Тема 4. Українська фразеологія та її місце у професійному мовленні. Українська лексикографія. Словотвір у діловій мові ……………………….. 84

Тема 5. Українська морфологія. Роль морфологічних засобів у ділових паперах ………………………………………………………………………… 96

Тема 6. Синтаксичні особливості професійного мовлення …………. 104

Тема 7. Особливості української пунктуації у ділових паперах …..... 114

Тема 8. Особливості усного професійного спілкування ………….… 133

Тема 1. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування. Стилістична диференціація української літературної мови

Поняття літературної мови та її норми. Літературна мова як основа ділового та професійного спілкування

Мова – важлива і невід’ємна ознака людського колективу. Вона виникла разом із зародженням суспільства, живе і розвивається разом з ним у нерозривних зв’язках, виконуючи при цьому важливі суспільні функції.

Мова є засобом спілкування людей. Це її головна ознака, яка виділяє мову з-поміж усіх інших явищ. Людям мова потрібна для того, щоб обмінюватись інформацією, спілкуватись. Без задоволення цієї потреби суспільство не могло б існувати.

Мова – обов’язковий компонент еволюції суспільства, вона відбиває досягнення творчої думки і є сполучним елементом усіх поколінь.

Українська мова є обробленою, відшліфованою і унормованою формою загальнонаціональної мови.

Мова охоплює усі сфери суспільного життя: освіту, науку, мистецтво тощо. Вона є знаряддям розвитку мислення в процесі пізнання об’єктивного світу, а отже – і засобом творення духовної культури. Це складний і тривалий процес, що має різні форми вияву. Тут великого значення набувають національні особливості.

Національна мова входить до поняття національної культури, оскільки природні умови, географічне положення, тенденція розвитку суспільної думки, науки, мистецтва знаходять відбиття у мові. Щоб дослідити співвідношення мови й культури в суспільстві, треба вивчити функції мови, її роль у суспільному житті. Вагомим і важливим у цьому випадку є офіційно-діловий стиль мови, який відображає рівень освіти нації та її культури.

На сучасному етапі зростає суспільне значення української мови, пожвавлюється її вивчення в усіх організаціях та установах, здійснюється активна навчальна робота щодо ведення справочинства державною мовою.

З’ясовані нами властивості мови дають змогу розібратися в її функціях. Всього мова в нашому житті виконує понад 20 функцій: естетична, пізнавальна, виховна, магічна.

Основною функцією мови є комунікативна (від лат. comunicatio – спілкування), оскільки всім відомо, що мова служить для спілкування між членами суспільства. Щоб спілкуватися, треба не тільки висловити наявними мовними засобами свої думки, а й сформувати їх. У формуванні, у самому процесі народження думки мова бере найактивнішу, невідривну від мислення участь.

Отже, мова виконує функцію формування і формулювання думки. Формування і формулювання думки може передувати комунікації (людина спочатку сформує думку, а потім уже говорить), а може відбуватись одночасно із спілкуванням, у процесі комунікації (формування думки і її висловлення збігаються в часі).

Репрезентативна функція (від французького representation – представництво), інакше – інформаційну або референтну (від лат. referen – повідомлюючий). Йдеться про те, що мова відбиває об’єктивну дійсність: у процесі спілкування люди передають одне одному якусь інформацію, якісь повідомлення про позамовну дійсність при посередництві думки.

У процесі історичного розвитку людство нагромаджує досвід, неухильно збільшує коло своїх знань про об’єктивну дійсність. Мова акумулює в собі досвід людських поколінь. Це акумулятивна функція мови. Вона є наслідком спілкування людей, тому цю функцію можна назвати пізнавальною.

Наступна функція мови – емоційна (емотивна або виразова). Йдеться про почуття, емоції мовця.

Від емоційної слід відрізняти експресивну. Тут йдеться про вираження в тексті не ставлення мовця, а самого мовця.

Вплив мови на слухача – це ще одна її функція. Її називають імпресивною (від лат. impressio – враження).

Усі функції мови тісно між собою пов’язані і всі невід’ємно властиві мові. 7 вище названих функцій є основними. Крім них мові властиві так звані факультативні. Наприклад: естетична, виховна, магічна (використовується в заклинаннях).

Українська національна мова існує:

1) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

2) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

За своїм функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-професійній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. Важливе місце літературна мова посідає у професійній підготовці майбутнього фахівця, оскільки успіх або неуспіх випускника як фахівця значою мірою буде залежати від того, наскільки він точно і правильно формулюватиме свої думки, вмітиме враховувати ситуацію ділового спілкування. Отже, вміння володіти професійною літературною мовою і використовувати її у відповідних ситуаціях – це одне із завдань, які повинен ставити перед собою майбутній фахівець.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Основною ознакою літратурної мови є унормованість. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють такі типи норм:

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих звукосполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповніший список слів з літерою ґ подано в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія ґатунок

монографія але ґрунт

організація підґрунтя

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській мові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, оди­надцять, чотирнадцять, рукопис, машинопис, перепис, книжки, шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970-1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова – кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.