НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
НАВЧАЛЬНО–НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ
кафедра теорії та філософії права
ЛЕКЦІЯ № 7
з курсу
Професійна етика і культура юриста
на тему:
«Професійна правосвідомість юриста: особливості вивчення»
Львів – 2012
ПЛАН
Вступ
Поняття і структура правосвідомості
Фактори формування професійної свідомості юриста
Види та функції правосвідомості
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни, В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід вважати дуже актуальною проблемою.
Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості, системою відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, місце та роль права у забезпеченні свободи особи, інших загальнолюдських цінностей. Це особливий елемент дійсності. Головна риса, що притаманна правосвідомості та ставить її на особливе місце серед всіх явищ правової дійсності, передбачає те, що вона, так би мовити, «чиста», хоча й специфічна. У прямій взаємодії з іншими формами суспільної свідомості, такими як мораль, політична, філософська та інші форми свідомості і наділена усіма якостями та характеристиками, властивими суспільній свідомості взагалі.
Свідомість виникає в процесі будь-якої діяльності людини та відображається в ній. Тому функції або призначення правосвідомості можуть бути зрозумілими лише в контексті результатів діяльності ЇЇ суб’єктів. Згідно з теоретичною концепцією, яку поділяє більшість авторів, основними функціями правосвідомості є пізнавальна, оцінна та регулятивна. Усі інші функції практично охоплюються ними, зокрема інформативна, прогностична тощо.
Правосвідомість розглядають як вид (форму ) суспільної свідомості, що включає сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій , а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.
1. Поняття і структура правосвідомості
Правосвідомість – одна із форм суспільної свідомості.
Правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної з правом.
У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи:
Правова психологія
Правова ідеологія
Правова поведінка
Правова психологія – це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ.
Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ.
Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів:
- теорії соціальної правової держави,
- принципу поділу влади,
- теорії народного суверенітету,
- визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими,
- принципу верховенства права,
- переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.
Вимоги до державної ідеології:
По-перше, життєздатною і плідною державною ідеологією може бути лише та, яка формується на основі реального життя відповідного суспільства, традицій і менталітету його народу, а не ідеологічних міфів, запозичених у інших народів.
По-друге, державна ідеологія повинна віддзеркалювати тільки загальносуспільні, а не соціально-групові інтереси.
По-третє, державна ідеологія не повинна намагатися давати відповіді на всі проблеми суспільного життя, а лише на ті, котрі мають загальносуспільне значення.
По-четверте, державна ідеологія відкрита для критики з боку різних політичних партій, суспільних рухів і громадських формувань, а також окремих громадян.
По-п’яте, державна ідеологія повинна мати відповідну державну організаційну структуру і матеріальну базу, бо вона тільки тоді може бути життєздатною і плідною, коли про неї буде піклуватися сама держава.
Було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття – необхідне тло, на якому виявляються (складаються, реалізуються) правові погляди, ідеї, теорії. Емоції – сліпі, поки вони не зливаються з об’єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову (правомірну, неправомірну) поведінку.
Правова поведінка – вольовий бік правосвідомості, який являє собою процес переведення правових норм у реальну правову поведінку. Вона складається із елементів, що визначають її напрямок (характер), – мотивів правової поведінки, правових настанов.
Правова установка – суб’єктивний регулятор поведінки – становить конкретну програму поведінки у певних умовах, яка формується з усіх належних суб’єкту правових (правомірних і протиправних) знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, ставлень до кого-небудь і до чого-небудь, котрі переходять в інтереси і прагнення.
Перш ніж правова поведінка зовні виразиться у вигляді правового вчинку, повинна виникнути правова установка, мотив правової поведінки у правосвідомості суб’єкта.
Правова установка виникає при:
1) поінформованість про норму права;
2) розуміння її змісту;
3) оцінку, тобто ступінь схвалення, норми права;
4) ставлення до прав інших осіб;
5) емоційне переживання з приводу функціонування норми права;
6) готовність до дії.
За суб’єктами (носіями) правосвідомості розрізняють такі форми правосвідомості:
1) індивідуальну – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;
2) групову – виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства (наприклад, вимоги страйкуючих шахтарів);
3) суспільну – виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.
За глибиною відображення правової дійсності правосвідомість може бути:
1) повсякденною, буденна – являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;
2) професійною – спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі професіоналами-юристами (у суді прокурор – обвинувачує, адвокат – захищає та ін.). Вона включає:
3) наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вузів;
Функції правосвідомості – це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
Основні функції правосвідомості:
1) когнітивна (пізнавальна, інформаційна) – припускає знання права, поінформованість про нормативні акти, зміст юридичних норм; без інформації про закон не може бути і ставлення до нього.
Правова інформація – це сукупність документованих або публічно проголошених відомостей про право, його систему та джерела реалізації, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику та ін.
Джерела правової інформації:
- документовані юридичні акти і правові принципи (конституція, законодавчі і підзаконні акти, міжнародні договори і угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти)
- повідомлення преси, телебачення, радіо, публічні виступи та інші засоби інформації з правових питань («Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Юридичний вісник України», телерадіоканал «Право» та ін.);
2) правостворююча (ціннісна, емоційна) – припускає ціннісне ставлення до законодавства, співвіднесення правових норм зі своїми поглядами на правове, обов’язкове, необхідне.
3) регулююча (настановча) – припускає співвідношення поведінки людей з чинною в суспільстві системою правових розпоряджень; мотиви і настанови стосовно поведінки, врегульованої правом – відповідно до правових дозволень і заборон.