- •Конспект лекцій з дисципліни « зовнішньоекономічна діяльність підприємства»
- •Тема 1. Зовнішньоекономічна діяльність та її роль у розвитку національної економіки
- •Тема 2. Нетарифні та митно –тарифні методи регулювання зед
- •Тема 3 . Поняття та особливості здійснення комерційеих операцій на світовому ринку.
- •1. Операції купівлі-продажу товарів у матеріально-речової формі;
- •2. Операції купівлі-продажу послуг;
- •3. Операції купівлі-продажу результатів творчої діяльності:
- •Тема 4. Орендні операції як вид зовнішньоекономічної діяльності.
- •Тема 5. Укладання зовнішньотогового контракту.
- •Тема 6. Базисні умови поставки Інкотермс- 2000.
- •Тема 7. Міжнародні банківські розрахунки.
- •Тема 8. Інвестиційна діяльність в Україні.
- •Список використаної літератури
Тема 8. Інвестиційна діяльність в Україні.
Поняття, види інвестицій.
Учасники інвестиційного процесу.
Мотивація учасників інвестиційного процесу.
Стратегія використання іноземних інвестицій.
Інвестиція – вкладення капіталу в певній формі у певну справу з метою його збереження та збільшення.
На мікрорівні інвестиція – це економічний інструмент, у котрий можна вкладати кошти для отримання прибутку.
На макрорівні інвестиції забезпечують фінансування механізму росту та економіки країни. Для стабільного економічного зростання інвестиції повинні складати 15-30% валового національного продукту (ВНП).
Інвестиції можуть поділятися на внутрішні та зовнішні, валові та чисті, інтелектуальні та інноваційні, приватні та державні, зовнішні та внутрішні.
Міжнародну інвестиційну діяльність можна класифікувати за двома напрямками:
Прямі інвестиції – це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку з правом здійснювати контроль (повний чи частковий) над підприємством.
Портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в підприємства чи компанії шляхом купівлі цінних паперів з метою отримання прибутку, без забезпечення реального контролю над об’єктом інвестування.
Поряд з портфельними та прямими інвестиціями виділяють таку складову міжнародної інвестиційної діяльності як державна іноземна допомога.
Іноземна допомога не носить комерційного характеру і надається на пільгових умовах. Наприклад, це гранти, позики, технічна допомога.
У інвестиційному процесі беруть участь інвестори та учасники.
I. суб’єкти:
Інвестор – це головний суб’єкт інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних чи позичених – грошових, інтелектуальних чи майнових цінностей в об’єкти за кордоном.
II. Об’єкти інвестування поділяються на три групи:
матеріальні
нематеріальні
фінансові активи.
матеріальні:
земля
будинки
виробниче устаткування
інструменти та інвентар.
нематеріальні:
об’єкти промислової власності.
Інтелектуальні:
об’єкти інтелектуальної власності
інші нематеріальні об’єкти.
Фінансові:
акції
облігації
сертифікати
похідні цінні папери.
III. Суб’єкт, як учасник (реципієнт інвестицій).
суб’єкт, що отримує кошти від інвестора і не є резидентом країни базування.
Країна базування – це країна, звідки надійшли кошти.
Рис.1. Міжнародна інвестиція.
Країна
Приймаюча країна
базування
Мотивація учасників інвестиційного процессу:
а) на макро рівні: у країн – донорів (як правило, промислово розвинені країни) домінують політичні та стратегічні пріоритети. Однак, має місце і економічне обґрунтування, навіть, якщо мова йде про надання технічної допомоги, грантів. У деяких випадках, можна бачити, що така допомога є досить “дорога” так, як позики перевищують обсяги грантів та технічних допомог.
Б) Мотивація суб’єктів інвестиційної діяльності – інвесторів на мікрорівні є отримання вищого прибутку, ніж в межах національних кордонів, розширення ринків збуту, доступ до сировини та ресурсів, оптимізація витрат.
В) Мотивація країн – реципієнтів (переважно країни, що розвиваються та країни з перехідними економіками) випливає з необхідності залучення додаткових ресурсів з метою економічного розвитку за умов недостатності внутрішніх накопичень.
Г) На мікрорівні: мотивація підприємств – реципієнтів є:
1. отримання додаткових коштів, майнова (у вигляді обладнання, машин, техніки) та інтелектуальна допомога.
2. Перенесення виробництва ближче до споживання, уникнення митних витрат.
3. Доступ до природніх ресурсів.
4. Розширення ринків збуту і економія на витратах, яка досягається шляхом серійного виробництва.
5. Вдосконалення менеджменту та маркетингу.
Країни, що розвиваються за інвестиційною привабливістю поділяють на 5 груп: країни:
з – 1. високим інвестиційним рівнем
2. низьким інвестиційним рівнем
3. неінвестиційним рівнем
4. низьким неінвестиційним рівнем
5. Дефолт
для того, щоб досягнути ефективності використання іноземних інвестицій потрібно, щоб інтереси країн та підприємств – донорів збігалися з інтересами приймаючої країни.
Інвестори, як правило, зацікавлені в швидкій віддачі, тому галузями – лідерами по залученню іноземних інвестицій є: харчова промисловість, торгівля, фінанси. Водночас, “гарячі гроші”, тобто гроші, які шукають швидкої віддачі і не тяжіють до виробничої структури є досить небезпечні для приймаючої країни.
Приймаюча країна зацікавлена в застосуванні іноземних інвестицій в стратегічних галузях та виробничих.
На Україні такими галузями є:
Енергоносії.
Інформаційні технології.
Охорона здоров’я.
Транспорт.
Туризм.
Найбільш привабливими у довгостроковому періоді є такі стратегічні галузі:
- чорна і кольорова металургія;
- виробництво шкіри і спирту, банківська сфера;
- нафтодобувна і газова промисловість;
- машинобудування;
- хімічна і нафтохімічна промисловість, плодово-овочева;
- вугільна, торфяна, виробництво цукру.
Територіально Україну можна поділити на такі 4 зони інвестиційної привабливості:
Пріоритетна інвестиційна привабливість (Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Запоріжжя, Крим).
Висока інвестиційна привабливість (Луганськ, Львів, Одесса, Полтава).
Середня інвестиційна привабливість (Вінницька, Сумська, Закарпатська, Миколаївська, Чернігівська, Чернівецька області).
Низька інвестиційна привабливість (Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Херсонська, Кіровоградська області).
Основними видами залучення інвестицій є грошові внески, рухоме і нерухоме майно.
Склад іноземних інвесторів формується за рахунок:
- ТНК;
- аутсайдерів, що не витримали конкуренції у своїх країнах;
- фірм з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидку віддачу;
- офшорних компаній з українським капіталом.
Залучення прямих іноземних інвестицій вимагає регулювання, так як спостерігається:
- нерівномірність розподілу за галузями і постійне зменшення ПІІ у виробничу сферу;
- зосередження ПІІ в кількох промислово-розвинених областях;
- обережність інвесторів до вкладених великих обсягів інвестицій;
- активність малих зарубіжних фірм, що орієнтовані на швидку віддачу.
Для заохочення іноземного інвестування іноземні партнери бачать:
- політична і законодавча стабільність;
- захищеність іноземних інвестицій;
- послаблення податкового навантаження.
Контрольні запитання:
Дайте визначення поняттям „міжнародна інвестиційна діяльність” та „інвестиційна діяльність”?
Хто є учасниками міжнародної інвестиційної діяльності?
Назвіть основні обєкти та субєкти інвестування?
Назвіть основні політико-правові умови розвитку інвестиційної діяльності?
Назвіть рівні міжнародної інвестиційної привабливості?
Охарактеризуйте в цілому економічне середовище іноземного інвестування в Україні?
Які є найприваблиші регіони України? Чим викликана ця привабливість?
Які галузі сфери діяльності на Україні найбільше потребують іноземного інвестування?
