Тема 1. Зовнішньоекономічна діяльність та її роль у розвитку національної економіки

1. Характеристика причин та передумов розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

2. Суть та особливості зовнішньоекономічної політики країни.

3. Органи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

Серед процесів, які визначають особливості розвитку сучасного світу, провідним є процес інтернаціоналізації господарського життя. Його суть полягає в тому, що національні економічні системи можуть ефективно розвиватися лише за умови їх міжнародної взаємодії та переплетіння.

Якщо розглядати економіку країни з точки зору функціональної орієнтації, то вона складається з двох секторів: внутрішньої та зовніш­ньої економіки. Призначення внутрішньої економіки — задоволення потреб споживачів за рахунок внутрішнього виробництва, зовнішньої — вихід на міжнародні ринки товарів, послуг та факторів виробництва з метою підвищення загальноекономічного добробуту країни. Таким чином, основний критерій виділення цих двох секторів — наявність економічних зв'язків між господарськими одиницями, які репрезентують різні країни.

Серед основних причин, які стимулюють розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, слід виділити такі:

Нерівномірність економічного розвитку країн світу. Кожна держава проводить власну економічну політику, що базується на певному розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери обслуговування та інших галузей економічної системи, спеціалізуючись при цьому в тих сферах економіки, які дозволяють мати значні переваги.

Відмінності в сировинних ресурсах. Більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експорту потенціалу.

Відмінності в людських ресурсах. Щорічно в результаті пошуку роботи в світі переміщується більше двадцяти п'яти мільйонів чоловік із країн, що мають надлишок трудових ресурсів: Індія, Китай, Бангладеш, Пакистан, Нігерія. В основному цей потік направлений у регіони, які потребують додаткового притоку робочої сили: Західна Європа, США, Близький Схід. Тому даний процес має об'єктивний характер і сприяє розширенню зовнішньоекономічних зв'язків.

Нерівномірність розміщення фінансових ресурсів. Однією з закономірностей розвитку економічних міжнародних відносин є функціонування світового інвестиційного ринку. В 90-х роках у світі сталося значне підвищення рівня прямих іноземних інвестицій, які сягнули близько 300 млрд дол. США щорічного інвестиційного потоку.

Характер політичних відносин. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків стимулює пошук оптимальних форм розв'язання суперечностей між країнами. При цьому вони дозволяють погасити політичну конфронтацію, яка,зазвичай, призводить до негативних наслідків (розрив економічних відносин, економічна і політична блокада, війна і т.п.). У свою чергу, політична стабільність створює сприятливі умови для розвитку міжнародних економічних відносин.

Різний рівень науково-технічного розвитку. При посередництві зовнішньоекономічних зв'язків країни вирішують проблеми не тільки модернізації процесу виробництва, а й задачі диверсифікації товарної номенклатури (асортименту), отримання нових технологій, ноу-хау. Обмін між країнами, студентами, науковими співробітниками, спеціалістами дозволяє підтримувати високий інтелектуальний і технологічний рівень у країні, стимулює розвиток наукоємних виробництв, допомагає реалізувати інтелектуальний потенціал країни на світовому ринку.

Специфіка географічного положення, природних і кліматичних умов Реалізація економічного потенціалу країни на світовому ринку можлива не тільки завдяки різному рівню виробничих умов країн, а й особливостям природно-географічного положення. Завдяки зовнішньоекономічним зв'язкам країни реалізують свій потенціал у туристичному, рекреаційному напрямках, що дозволяє їм отримати значні валютні надходження (Швейцарія, Італія, Єгипет, Франція, Угорщина). Вигідне географічне положення країни дає можливість їй отримувати кошти від транзиту вантажів через її територію (Польща, Україна, країни Прибалтики).

Таким чином, більшість країн світу, маючи обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, не в змозі виробляти з достатньою ефективністю товари, які необхідні для внутрішніх потреб. Для таких країн зовнішньоекономічні зв'язки є способом отримання необхідних товарів. Країни з великим сировинним потенціалом базують свої економічні системи на основі реалізації експортного потенціалу.

Отже, необхідність існування зовнішньоекономічних зв'язків обумовлюється тим, що різні країни мають різні виробничі умови. Виходячи з цього, країни спеціалізуються на виробництві такої продукції, яка значною мірою дешевша від зарубіжних аналогів, що в кінцевому підсумку приносить прибуток кожній кріїні-учасниці, задовольняє потреби споживачів у продукції кращої якості.

Зовнішньоекономічні зв'язки можна класифікувати за двома ознаками:

1. За напрямком товарного потоку;

2. За структурною ознакою.

1. Залежно від напрямку товаропотоку зовнішньоекономічні зв'язки поділяються на експортні, коли товари вивозяться країни, імпортні — при ввезенні товарів до країни та транзитні, коли товаропотік йде через країну до інших держав.

2. За структурною ознакою взаємозв'язки з суб'єктами господарювання інших країн поділяються на кілька груп: зовнішньоторговельні, фінансові, виробничі та інвестиційні.

Якщо взяти за критерій об'єкт зовнішньоторговельної операції, то даний вид взаємовідносин систематизується на товарні опе­рації, надання послуг у сфері зовнішньоекономічної діяльності та операції з інтелектуальною власністю.

1. Зовнішньоторговельні опе­рації з товаром можуть здійснюватись у різних формах - це може бути купівля-продаж або опосередкована торгівля (консигнаційні, дилерські, агентські й под.), різнобічні форми опе­рацій зустрічної торгівлі (бартер, компенсаційні угоди, зустрічні іакупки й под.)

Останнім часом у сфері зовнішньоекономічної діяльності питома вага належить наданню різного виду послуг: інжи­нірингових, страхових, послуг зв'язку, діяльність у сфері інформаційного обміну та транспортного обслуговування.

Але найбільш прогресуючим видом зовнішньоторговельних опера­цій є торгівля інтелектуальною власністю — франчайзинг, ноу-хау, консалтинг.

2. Серед фінансових операцій домінують взаємовідносини зовнішнього кредитування, страхування та обслуговування міжнародних платежів, депозитні та інші банківські операції.

3. До виробничих операцій відносяться взаємовідносини з орендного використання промислового обладнання (лізинг), різного виду кооперація при випуску спільної продукції та спільне підприємництво.

4. Досить поширеними на сучасному етапі розвитку зовнішньоекономічної діяльності є відносини у сфері міжнародних інвестицій. При цьому вони існують у самих різнобічних формах: пряме інвестування, тобто вкладення капіталу в підприємництво та нерухомість, порт­фельні інвестиції, вкладення капіталу в цінні папери.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньо­економічна політика. Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного по­тенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні, оскільки зов­нішньоекономічна політика є частиною зовнішньої політики.

При визначенні напрямку зовнішньоекономічної політики слід акцентувати увагу на виконанні двох функцій: наступальній і захисній. Ці функції є взаємодоповнюючі та взаємоповязані. Неможливо здійснювати захисну функцію, невідпрацювавши наступальну.

1. Наступальна функція спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку, тобто мається на увазі вихід на зарубіжні ринки вітчизняних товарів.

2. Захисна функція реалізується з метою захисту вітчизняного товаровиробника, формуванні національної економіки згідно з загальнодержавним інтересам держави.

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави є:

1. Зовнішньоторговельна-політика;

2. Валютна політика;

3. Політика у сфері залучення іноземних інвестицій;

4. Митно-тарифна політика.

Зовнішньоторговельна політика — це державна політика, яка впли­ває на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньо­торговельної політики є товаропотоки між країнами. Залежно від спря­мованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення конкурентоспроможної продукції з метою розширен­ня її вивозу на зовнішні ринки.

При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реа­лізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе, отримуючи якомога вищий прибуток.

Імпортна політика, як правило, спрямована на регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

Основними напрямами імпортної політики є: обгрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструмента­ми регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

Валютна політика — це сукупність дій держави з метою підтриман­ня економічної стабільності і створення основних засад розвитку між­народних економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини.

Учасниками валютних відносин є: держава, міжнародні організації, юридичні та фізичні особи. Правовою основою для здійснення та припинення валютних відносин служать міжнародні угоди та внутрідержавні акти.

Основними складовими валютної політики є: дисконтна та девізна політика держави.

Під дисконтною політикою розуміють систему економічних та ор­ганізаційних заходів, які використовуються при застосуванні дискон­- тної ставки (відсотка) при регулюванні інвестицій та збалансуванні платіжних зобов'язань. Дана політика орієнтована передусім на ко- ригування валютного курсу з метою регулювання грошового потоку, динаміки і рівня цін, обсягу грошової маси та міграцію грошових активів.

Основою механізму девізної політики є застосування валютної інтервенції та валютних обмежень на покупку та продаж валюти з метою збереження стабільності валютного курсу.

Наступний елемент валютної системи характеризує ступінь конвертованості валют:

• Повна конвертованість валюти - це вільний обмін національної валюти на іноземну без обмежень щодо учасників і сум;

• Часткова конвертованість – це дозволений обмін національної та іноземної валюти тільки для певних субєктів та по певних операціях;

Валютий курс визначає співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Держава встановлює так званий обмінний курс. Крос-курс це певне співвідношення двох валют, яке випливає з курсу по відношенню до третьоївалюти.

Наприклад: 1).1$ = 5.4 UAH,

1R = 0.17 UAH

1$ = 31.3 R

2). 1$ = 5.4 UAH

1 Є = 7.2 UAH

1$ = 0.75 Є.

Зобовязаннями держави є підтримувати національну валюту та не дати їй девальвувати. Девальвація- знецінення національної валюти відносно іноземної.

Ревальвація- знецінення іноземної валюти відносно вітчизняної.

Купівельна сила валюти – це сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю.

Політика в сфері стимулювання іноземних інвестицій передбачає реалізацію таких цілей:

• створення конкурентного середовища;

• додатковий інвестиційний капітал;

• розширення масштабів вітчизняного накопичення за рахунок зовнішніх джерел фінансування;

• збільшення національного виробництва за рахунок іноземних вкладень;

• сприяння структурній перебудові економіки;

• створення передумов для поєднання вітчизняного та іноземного капіталів.

Під митно-тарифною політикою розуміється комплексна система заходів спрямованих на забезпечення економічного суверенітету країни, охорони державних кордонів, реалізації зовнішньоекономічної стратегії через сферу митних відрахувань.

Основними цілями цієї політики є:

• забезпечення найбільш ефективного використання інструментів митного

контролю і регулювання товарообміну на митній території України;

• участь у реалізації торговельно-політичних завдань щодо захисту

внутрішнього ринку;

• стимулювання розвитку національної економіки;

• сприяння проведенню структурної перебудови та інших завдань

економічної політики України.

За допомогою митно-тарифних регуляторів держава коригує товаропотік і географічну структуру експорту та імпорту з урахуванням довготермінових цілей розвитку країни, забезпечення макроекономічної стабільності, підтримання платіжного балансу, стабільного курсу національної валюти, але основними завданнями митно-тарифної політики є: створення оптимальних умов для конкуренції між націо­нальними й іноземними виробниками; забезпечення найбільш ефек­тивного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території; участь у реалізації торговельно-полі­тичних завдань щодо захисту ринку України; стимулювання розвитку економіки; сприяння здійсненню структурної перебудови і реалізації інших завдань економічної політики; забезпечення належного рівня надходжень до Державного бюджету країни.

Щоб почати говорити про регулювання зовнішньоекономічною діяльністю державою, було б добре поділити всю зовнішньоекономічну діяльність на кілька умовних рівнів:

• Мікрорівень - це всі субєкти зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від розміру та масштабу їхніх обсягів діяльності;

• Макрорівень – рівень держави;

• Між- або наддержавний рівень – різноманітні міжнародні організації та установи.

Структуру державного аппарату, що відносять до макрорівня, прийнято виділяти такі класифікаційні групи органів:

• загальнодержавні — Верховна Рада, Президент, Кабінет Мі­ністрів;

• координаційні — Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство

фінансів та інші;

• галузеві — міністерства та відомства, які відповідають за ді­яльність окремих

секторів, галузей економіки;

• територіальні — регіональні, місцеві органи влади;

• спеціалізовані функціональні — інститути, які у своїй діяль­ності керуються

національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва.

Повноваження цих органів є:

Верховна Рада — парламент, є вищим органом законодавчої влади держави, який ухвалює закони, що регулюють весь спектр соціально-економічного життя і міжнародної економі­чної діяльності України. Згідно зі Ст. 85 Конституції України до сфери компетенції Верховної Ради України входить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики. Вона регламентує фор­мування бюджетних фондів та обіг кредитних ресурсів, який не передбачено державним бюджетом, ратифікує міжнародні дого­вори та здійснює інші повноваження, які можуть впливати на умови міжнародної економічної діяльності.

Президент України — офіційний глава держави, компетен­ція якого стосується всіх важливих сфер державного життя та міжнародної економічної діяльності зокрема. Згідно зі Ст. 106 Конституції України, глава держави пред­ставляє її в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зов­нішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, здійснює інші повноваження, які можуть впливати на умови міжнародної економічної діяльності.

Кабінет Міністрів України — вищий виконавчий орган у державі, який стосовно сфери міжнародної економічної діяль­ності, разом зі своїми міністерствами та відомствами, є основ­ним джерелом оперативного регулювання. Згідно зі Ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни, митної справи, а також спрямовує і координує роботу мініс­терств, інших органів виконавчої влади.

Міністерство економіки України (точніша його назва Міністерство економіки та з пи­тань європейської інтеграції України) є основним функціональ­ним (можна сказати багатофункціональним) відомством, яке ре­гулює процес міжнародної економічної діяльності в державі.

Фактично воно є тією ланкою, яка відповідає за реалізацію еко­номічних рішень інститутів загальнодержавної влади. Починаю­чи з 2000 р. до складу зазначеного міністерства було переведено підрозділи колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв'яз­ків і торгівлі України та інші відомства, які було розформовано (фактично Міністерство економіки України є правонаступником Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх еконо­мічних зв'язків і торгівлі України, Державного інвестиційно-клірингового комітету, Національного агентства України з пи­тань розвитку та європейської інтеграції, Державної служби екс­портного контролю та Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон).

Міністерство економіки виконує функції загального формування та регулю­вання економічного середовища, а й оперативного впливу та тех­нічного забезпечення міжнародного співробітництва.

Згідно з переліком основних функцій Міністерства економіки, які прямо або опосередковано регулюють сферу міжнародної економічної діяльності України та відповідно до «Положення про Міністерство економіки України» (затверджено Указом Президе­нта України від 23 жовтня 2000 р.) це відомство виконує такі функції:

• забезпечує реалізацію державної зовнішньоекономічної по­літики, зовнішніх економічних зв'язків;

• аналізує стан і прогно­зує тенденції розвитку вітчизняних товарних ринків та вплив на них світових ринків;

- аналізує ефективність експорту та імпорту това­рів (робіт, послуг),

• готує пропозиції та здійснює заходи щодо встановлення сис­теми

• тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономі­чної діяльності, обліку (реєстрації) окремих видів зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів), укладених суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності України всіх форм власності;

• застосовує до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України

та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціа­льні санкції,

передбачені Ст. 37 Закону України «Про зовнішньо­економічну

діяльність»;

• готує пропозиції щодо створення і функціонування спеціаль­них

(вільних) економічних зон, запровадження спеціального ре­жиму

інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розви­тку;

• координує діяльність органів виконавчої влади з підготовки та

впровадження проектів, що передбачають залучення інозем­них

кредитів під державні гарантії, а також виконує інші функції.

Національний банк України — провідний інститут національ­ної грошово-кредитної політики, здійснює регулювання курсу гривні, забез­печує її купівельну спроможность. Він є ключовим гравцем на міжнародних валютно-кредитних ринках та на ринках дорогоцін­них металів. НБУ здійснює операції в іноземній валюті в Україні та за кордоном, представляє інтереси держави в інших централь­них банках, міжнародних банках та інших кредитно-фінансових установах, керує золотовалютними резервами, видає ліцензії на валютні операції комерційних банків та здійснює інші функції.

Міністерство фінансів України розробляє та впроваджує фі­нансову політику держави. Йдеться передусім про діяльність у галузі кредитних та валютно-фінансових операцій, контроль за реалізацією платіжного балансу. Мінфін вивчає валютно-фінан­сові умови міжнародного співробітництва України, здійснює ре­гулювання валютних резервів держави.

Державний митний комітет здійснює митне регулювання та контроль за перетинанням товарами українських кордонів. До єдиної системи державної митної служби, крім цього централь­ного органу, входять регіональні митні управління, митниці та підприємства й організації, що є підлеглими Держмиткому.

Крім цих органів державного апарату виділяють:

Галузеві органи — це міністерства та відомства України які здійснюють регулювання міжнародного співробітництва галузевих виробничо-комерційних структур, вживають заходів щодо сприяння експорту, іноземним інвестиці­ям, координують заходи, які покликані стимулювати просування продукції тощо.

Територіальні органи (обласні та інші управління зовніш­ніх економічних зв'язків) — розташовані в регіонах апарати ре­гулювання міжнародної економічної діяльності, які спри­яють їй на відповідних територіях у взаємодії з місцевими адміністраціями, іншими адміністративними структурами, орга­нами сприяння. Такі територіальні органи покликані здійснювати контроль та регулювання міжнародного співробітництва на пев­них територіях, поліпшувати його умови. Вони ж сприяють ефек­тивності діяльності комерційних структур цих територій за кор­доном, а також використовують інші способи сприяння економіч­ному піднесенню потенціалу регіону.

Спеціалізовані функціональні інститути — це різноманітні організації та інститути, які сприяють розвитку міжнародної еко­номічної діяльності, співробітництва окремих господарських су­б'єктів із закордонними партнерами.

Торгово-промислова полита України (ТППУ) відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» є не­державною неприбутковою самокерованою організацією, яка на добровільних засадах об'єднує юридичних осіб та громадян України.

Завданнями ТППУ є: сприяння роз­витку зовнішньоекономічних зв'язків, експорту вітчизняних това­рів та послуг, надання практичної допомоги підприємцям під час проведення торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, представлення інтересів членів палати з питань господарської дія­льності як в Україні, так і за її межами, участь у навчанні та стажуванні спеціалістів — громадян України, надання інформаційних та довідкових послуг, інформування про можливості міжнародного співробі­тництва, надання послуг, які є необхідними для здійснення такого співробітництва, участь у роботі міжнародних неурядових органі­зацій, сприяння етичній поведінці у бізнесі та інше.

Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України була створена в листопаді 1999 р. з метою вдосконалення законодав­чого забезпечення українського експорту і координації дій екс­портерів України на зовнішніх ринках. Рада обговорює та пропонує заходи щодо створення сприят­ливішого середовища для експорту українських товарів і послуг, наприклад, розглядає питання збільшення експорту наукомісткої продукції української промисловості, металургії і машинобуду­вання.

Інформаційну підтримку експортерам надає Державний інфо­рмаційно-аналітичний центр „Держзовнішінформ” Центр воло­діє базою даних щодо міжнародних тендерів і надає експортерам інформацію відносно участі в міжнародних торгах. «Держзовні­шінформ» був створений для здійснення інформаційної підтрим­ки зовнішньоекономічної діяльності, зокрема він надає українсь­ким експортерам інформацію про стан ринків України і зарубіж­них країн. Центр надає інформацію щодо проведення міжнарод­них тендерів, отриману з вітчизняних та іноземних джерел. Інфор­мація щодо ринків готується також за спеціальними запитами підприємств.

Україна використовує для регулювання зовнішньоекономічної діяльності такі методи регулювання:

• правові;

• адміністративні;

• економічні.

1. Правове регулювання – зовнішньоекономічних зв’язків включає розробку та прийняття нормативно-правової бази в Україні та виконання норм міжнародного права, приєднання України до міжнародних організацій, укладення міжнародних угод. На сьогоднішній день зовнішньоекономічна діяльність в Україні опирається на таку правову базу: 1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.);

2. Конституція України.

3.Закон України “Про єдиний митний тариф”.

4. Декрет Кабінету Міністрів: “Про валютне регулювання”.

5. Декрет Кабінету Міністрів: “Про режим іноземного інвестування” (1996р).

Правила поведінки суб’єктів ЗЕД визначаються правилами тієї країни, на ринку якої функціонує підприємство.

Суб’єкти ЗЕД – це фізичні та юридичні особи, зареєстровані на Україні, резиденти та іноземці, а також можливі обєднання фізичних та юридични осіб, кількох юридичних осіб і т.д.

Правове забезпечення повинно враховувати два критерії:

Слідувати загальноекономічній політиці держави і задовольняти потреби суб’єктів ЗЕД.

На формування доповнень про зовнішньоекономічну діяльність впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх відносять: стан міжнародних відносин, участь України в міжнародних відносинах та угодах.

До внутрішніх відносять: зовнішньоекономічна політика України, умови, структура державної влади і управління.

Нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні умовно можна поділити на три групи:

• акти, в яких закріплені основні принципи організації та напрями здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Передусім, це закони України.

• Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема Закон України “Про єдиний митний тариф”, Декрет Кабінету Міністрів: “Про валютне регулювання”, Декрет Кабінету Міністрів: “Про режим іноземного інвестування”.

Тобто, це правова база України, що стосується певного напрямку зовнішньоекономічної діяльності.

• акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів, які видаються такими органами, як:

  • Національним банком України у сфері валютного регулювання ЗЕД.

  • Міністерством Фінансів у сфері оподаткування ЗЕД.

  • Міністерством економіки у сфері державного регулювання зовнішньоекономічних відносин.

  • Державною митною службою України з питань митного регулювання.

Поряд з правовою базою України, що діє в рамках країни, Україна має зобов’язання щодо міжнародних договорів в сфері ЗЕД. Їх можна поділити на двосторонні та багатосторонні. Цей поділ залежить від самого змісту даних угод та від кількості держав-учасниць. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція ООН про міжнародні договори купівлі-продажу. Ще одним прикладом багатосторонніх угод є документи, підписані Україною на рівні СНД. Багатосторонні угоди показують напрямки руху міжнародного інтегрування. Двосторонні договори передбачають розв’язання конкретних економічних проблем у сфері ЗЕД.

Предметом таких договорів є:

• торговельно-економічне співробітництво;

• заохочення та взаємний захист інвестицій;

• сприяння капіталовкладень в економіку України;

• торговельні угоди;

• проблеми кредитування;

• науково-технічне та промислове співробітництво;

• проблема подвійного оподаткування суб’єктів ЗЕД.

В залежності включення держави у світове господарство і його ролі в стимулюванні внутрішньої системи, виділяють такі правові режими:

1. справедливий або недискримінаційний режим;

2. режим найбільшого сприяння;

3. національний режим;

4. спеціальний правовий режим.

Справедливий недискримінаційний режим отримав широке застосування в останні роки, особливо в двосторонніх угодах про заохочення та захист інвестицій. Суть даного режиму в тому, що не має конкретних посилань на певні законодавчі акти, яких має дотримуватися приймаюча країна. Посилання на цей режим означає недопуск у конкретній ситуації несправедливості.

Режим найбільшого сприяння - це норма прикордонного режиму, що однаково важлива як для торгівлі, так і для допуску інвестицій у країну. Режим найбільшого сприяння поширюється на певну державу шляхом підписання багатосторонньої угоди. Тобто, держава зобов’язується нести певні обов’язки щодо інших держав. Одним із таких зобов’язань є вимога прийняття національного режиму.

У сучасній міжнародній практиці зустрічається поєднання цих двох режимів.

Національний режим передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб’єктам господарської діяльності повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб’єктам господарювання даної держави.

Спеціальний правовий режим може бути запроваджений тільки в спеціалізованих економічних зонах, тобто тільки на визначеній території. Це здебільшого пільгові режими щодо окремих економічних ситуацій.

Досвід економічно розвинених країн свідчить про те, що використання певних економічних режимів на певних етапах формування економіки сприяє зміцненню національної економіки та конкурентоспроможності на світовому ринку.

2. Адміністративне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою таких важелів:

- реєстрація зовнішньоекономічних зв’язків;

- реєстрація зовнішньоекономічних контрактів;

- нетарифне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків;

- митне регулювання;

- оперативне регулювання.

3. До економічних регуляторів належать:

• розроблення і встановлення податків у сфері ЗЕД;

• порядок нагромадження та використання валютних коштів;

• розрахунки та кредитування експортно-імпортних відносин.

Конрольні запитання:

1. Які є основні причини виникнення ЗЕД?

2. Що входить до складу зовнішньоекономічної політики держави?

3. Що мають на увазі під захисною та наступальною функціями держави?

4. Які методи використовує держава для регулювання зовнішьоекономічної діяльності?

5. Які правові режими виділяють для включення держави в світове господарство?

6. Які функції виконує президент у зовнішньоекономічному житті держави? Верховна Рада? Кабінет Міністрів? Міністерства фінансів та економіки?

7. Які інші органи, що координують зовнішньоекономічну діяльність можете ще назвати?

8. Які методи регулювання використовує Україна в зовнішньоекономічній діяльності?

9. Які є правові режими, які визначають включення держави до світового господарства?

10. В чому полягає суть двосторонніх та багатосторонніх договорів? Наведіть приклади підписання таких договорів.

11. В чому полягає адміністративне регулювання ЗЕД?

12. Як і коли ви вважаєте найдоцільніше використовувати котрийсь з методів регулювання ЗЕД?