Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 ку, ст. 14 кпк) .

Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків — це конституційно-правове положення, згідно з яким всім громадянам гарантується таємниця і недоторканність їхньої кореспонденції та банківських вкладів. ( ст. 31 Конституції України; ст. 14 КПК; ст. 306 ЦК; ст. 6 Закону України від 4 жовтня 2001 р. "Про поштовий зв'язок"; ст. 9 Закону України від 18 листопада 2003 р. "Про телеко-мунікації").

У кримінальному процесі цей принцип реалізується через такі положення:

- кожному громадянинові (а не тільки учасникові кримінального процесу) гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також банківських вкладів;

- ніхто, в тому числі посадові особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не мають права розголошувати інформацію, що стала відомою їм із кореспонденції;

- порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 364 КК "Зловживання владою або службовим становищем".

Винятки із принципу:

Таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути порушено, але тільки за таких умов:

• із метою запобігти злочинові;

• із метою з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо;

• за наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);

• рішення про прослуховування телефонних та інших переговорів, накладення арешту на кореспонденцію прийнято слідчим суддею.

Інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" розкривають банки:

1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України — на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу і питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності.