Лекція № 5 (2 год.)

Тема: Міжетнічні відносини та конфлікти. План:

1. Суть і чинники міжетнічних відносин.

2. Типологія міжетнічних відносин і контактів.

3. Природа і причини міжетнічних конфліктів та їх врегулювання.

Література:

1. Пономарьов А.Українська етнографія. Курс лекцій. – К., 1994. - С. 85-90.

2. Кафарський В., Савчук Б. Етнологія. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.209-216, 123-128, 386-397.

3. Лурье С. Историческая этнология. Учебное пособие для вузов. – М., 1998. – С. 287-288 (код бібліотеки КДПУ – 63.5(2) Л 86).

4. Етнос і соціум. – К.: Наукова думка, 1993.

5. Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1998. – С. 21-33, 58-60.

6. Нельга О. Теорія етносу. К., 1997. - С. 336-361.

7. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.

8. Закон України “Про національні меншини в Україні” (від 1993), Закон України “Про свободу совісті і релігійні організації” (від 23.04.1991 р.).

1. Суть і чинники міжетнічних відносин.

Відносини між етносами супроводжують увесь розвиток людської цивілізації. Вони носять глобальний характер, тож впливають на всі сфери суспільного життя – політичну, соціально-економічну, духовну, сімейно-побутову тощо. Їхні наслідки постійно відчуваються як у загальносвітовому масштабі, так і на різних рівнях суспільної стратифікації – міждержавному, регіональному, а також у відносинах між окремими народами, етнічними групами, індивідами. Тож якщо не вдається досягнути порозуміння та злагоди на міжетнічному рівні, тоді розпочинаються найрізноманітніші конфлікти, - від розпаду сімей та особистих трагедій до тривалих кривавих воєн, що призводять до винищення цілих народів.

Зважаючи на таку всеохоплюючу суспільну значущість міжетнічних відносин, теоретичне осмислення цієї проблеми різними науками, зокрема й етнологією, викликає чималі труднощі. Вони полягають у визначенні їхньої сутнісної природи, класифікації й типологізації, в характеристиці окремих структурних елементів тощо. Водночас це питання надзвичайно тісно пов’язане з вивченням усіх інших аспектів життєдіяльності народів, особливо їхньої етноісторії, культури, психіки.

За кордоном цей напрям дослідження визначається як «соціологія расових та етнічних відносин».

Взаємовідносини між різними спільнотами визначаються не лише сучасними обставинами, а й тягарем «історичного минулого», яке зумовило вироблення відповідних установок і стереотипів у ставленні одного народу до іншого. Вірогідно, що весь народ-етнос чи етнічна група не можуть брати безпосередньої участі у міжетнічному спілкуванні, тож при їхньому вивченні варто враховувати як безпосередні, так й опосередковані контакти, які здійснюються через засоби масової інформації, обмін культурними здобутками та іншими шляхами. Зрештою, великі етнічні спільності складаються з різних соціальних груп, які мають свої специфічні інтереси, уявлення та інші соціопсихічні особливості, що зумовлюють відмінності в їхніх орієнтирах та ставленні до іноетнічних груп.

У соціології є чітке розмежування понять «міжетнічні відносини» та «етнічні відносини». Перше поняття має вужчий зміст, відображаючи відносини між окремими народами, що складаються в процесі взаємодії, а також стосунки між різними етнічними групами та особами, що належать до окремих спільностей. Друге – ширше, бо воно, як правило, включає як міжетнічні відносини у зазначеному розумінні, так внутрішні аспекти етнічних відносин, що складаються всередині окремого етносоціального організму. Зрештою, сам феномен міжетнічних відносин можна представляти в широкому розумінні цього слова, тобто як взаємодію етнічних груп, народів у різних суспільних сферах та, у вузькому розумінні, як міжособистісні стосунки людей різної етнічної приналежності в певних сферах спілкування – в побуті, трудовому колективі, неформальних об’єднаннях тощо. З-поміж різних наук етнологія акцентує увагу, передусім, на культурологічному зрізі міжетнічних відносин та їхньому впливі на процеси етногенезу.

Такий підхід дозволяє виокремити наступні рівні міжетнічних стосунків:

1) інституційний – охоплює народи-етноси, що мають власні державно-політичні утворення, а також інституціональні чинники, що забезпечують вироблення та здійснення етнополітики. Такого роду відносини можна назвати «міжнаціональними». Вони складаються між націями в процесі взаємодії й реалізації їхніх інтересів та, залежно від політичних і соціально-економічних обставин, здійснюються у формі діалогу, тиску, суперництва, тож відповідно можуть носити дружній, нейтральний чи ворожий характер. Принагідно зазначимо, що слід відмовитися від трактувань радянської науки, яка офіційно запроваджене поняття «міжнаціональні відносини» по суті підміняла поняттям «міжетнічні відносини». Внаслідок інертності мислення такий підхід ще має місце в пострадянській літературі та суспільній думці загалом;

2) міжгруповий – відображає відносини між будь-якими етнічними утвореннями - племенами, народами-етносами, етнічними групами тощо. їх не треба сприймати буквально, оскільки безпосереднє спілкування великої кількості людей неможливе, навіть з технічної точки зору. Отже, такого роду взаємостосунки у концентрованому вигляді відображають (чи принаймні повинні відображати) волю, прагнення та інтереси більшості членів певної спільноти;

3) міжособистісний – відображає безпосередні відносини між індивідами у різних сферах життєдіяльності – виробничій, сімейно-побутовій, у неформальних стосунках тощо. З одного боку, слід враховувати, що, крім загальних етнічних цінностей, носіями яких вони виступають в якості етнофорів, на характер таких взаємин також впливають індивідуальні особливості – риси характеру, вподобання, морально-етичні якості. З іншого боку, саме на міжособистісному рівні найвиразніше проявляються загальні установки, стереотипи міжгрупових відносин, оскільки їхні представники виступають в якості носіїв групових етнічних рис.

У сфері міжетнічних відносин рельєфно і виразно виявляється тісна, нерозривна взаємозалежність етнічного та інших сфер суспільного життя. Міжетнічні відносини мають істотний вплив на розвиток та зміни в політиці, економіці, ідеології, соціальних стосунках, культурі, міжнародній обстановці, які, своєю чергою, визначають характер і спрямованість міжетнічних відносин. Водночас цю взаємозумовленість не можна абсолютизувати, оскільки міжетнічні відносини мають відносну самостійність, розвиваючись за власними законами та принципами.

Будучи окремою сферою суспільного життя, міжнародні відносини мають низку специфічних рис. Вони доволі консервативні, оскільки певні спільноти у своєму ставленні до чужинців значною мірою керуються давніми традиціями, звичаями, стереотипами мислення та поведінки. Разом із тим, вони – непередбачувані, бо кожен народ виявляє свої інтереси та може виказувати власне ставлення, свою реакцію на одні й ті самі суспільні явища і процеси, що, крім названих чинників, зумовлюється його етнічними почуттями, смаками, цінностями. Отже, міжетнічні відносини – доволі складне, багатогранне явище, тому їхнє врегулювання потребує особливої виваженості, обережності та поміркованості.

Для кращого розуміння сутності міжетнічних відносин слід з’ясувати кілька груп взаємозалежних чинників, що визначають їхнє становлення та розвиток.

Першу найзагальнішу групу становлять географічні та історичні чинники.

Географічна прабатьківщина народу визначає іноетнічне оточення певного народу, що великою мірою зумовлює направленість його міжетнічних стосунків. Хоча, безумовно, цей фактор не можна абсолютизувати, оскільки маємо безліч прикладів, коли експансіоністські наміри володарів спрямовували їхні народи на опанування велетенських територій, далеких від їхніх власних володінь, батьківських земель

Зважаючи на це, зростає значущість історичної групи чинників, що показують, за яких обставин відбулися перші контакти між народами; як складалися, змінювалися подальші стосунки між ними, в чому полягали причини їхнього покращання чи погіршення. Не менш важливе значення мають особливості внутрішнього етносоціального розвитку народів, які зумовлювали те, в якій ролі – підкорювачів чи підкорених, кривдників чи покривджених – вони виступатимуть на історичній арені. Під впливом знаково-символічних подій формувалася історична пам’ять народу, в якій, насамперед, відкладалося і нашаровувалося «важке минуле» - завоювання, насильницьке приєднання, позбавлення волі та незалежності. Таким чином, на основі актуалізації й активізації суворих випробувань у переломні кризові епохи кристалізуються новочасні прагнення спільнот (наприклад, реваншу, запізнілі реакції на довге ігнорування тощо), які нерідко, всупереч сучасним реаліям, визначають їхні відносини з іншими народами.

З історичними тісно пов'язані культурні чинники, які відображають розвиток міжетнічних стосунків у діахронній та синхронній площинах. Перша засвідчує традиційні норми та установки певної спільноти, які визначають її «споконвічне» ставлення до чужинців; друга – освітнє та інформаційне поле, в якому формуються знання та подаються об'єктивні відомості про ту чи іншу спільноту. Якщо традиційні норми та установки часто формують упереджене, суб'єктивне (негативне або занадто ідеалістичне) уявлення про довколишні народи, то сучасні знання та інформація повинні їх «відкоригувати», щоб представити правильний образ тієї чи іншої спільноти і на цій основі будувати з нею міжетнічні стосунки.

Історичні та культурні обставини значною мірою породжують і визначають психічні чинники, які, вносячи суб'єктивний момент, здебільшого посилюють напруженість міжетнічних відносин. Таким чином, ускладнюється спокійне з’ясування причин породжуваних ними труднощів та проблем. У стані емоційної збудженості важко адекватно реагувати та оцінювати позиції різних суб’єктів міжетнічних відносин, тому збільшується «позитив» в оцінці власного народу та «негатив» в оцінці іноетнічних спільнот, абсолютизуються відмінності між ними, а замість пошуку компромісів увага спрямовується на силове вирішення конфліктних ситуацій. Відбувається пошук зовнішніх ворогів (за етнічною ознакою), на яких перекладаються відповідальність і провини за невдачі в соціально-економічній, культурній та політичній сферах життя.

Психічні чинники міжетнічних відносин, в свою чергу, тісно пов’язані із соціальними чинниками. Серед них найсуттєвіше значення мають такі, як відповідність між етнічною та соціальною стратифікаціями суспільства; вплив різного роду структурних змін на соціальний статус етнічних (національних) меншин; вплив етнічного фактора на соціальну стабільність у суспільстві та інші. Історичний досвід показує, що саме на соціальному ґрунті найбільшою мірою відбувається «розбалансованість» міжетнічних відносин. Оптимальне становище, коли їхні учасники (титульний етнос, етнічні групи, аборигенна та прийшла людність тощо) мають однаковий соціальний статус, доволі рідкісна, тому саме прагнення (боротьба) за його досягнення, з одного боку, та за збереження домінування – з іншого, ведуть до наростання напруженості, поглиблення конфліктів у сфері етнічних стосунків.

Політичні чинники міжетнічних стосунків визначаються типами державного устрою (унітаризм, федерація, конфедерація) та політичного режиму (тоталітарний, авторитарний, демократичний), що також великою мірою зумовлює їхній характер. Найсприятливішою є федеративна демократична держава, що створює рівні умови та необхідні перспективи реалізації етнонаціональних почувань через урахування специфічних інтересів і прагнень різних етнічних груп, які входять до її складу. В етнополітиці авторитарних (а тим більше тоталітарних) режимів можливості етнокультурного плюралізму значно обмежені, а то й узагалі відсутні.

Кожен із названих чинників справляє як прямий, так і опосередкований вплив на розвиток міжетнічних відносин. Тому їхня значущість часто є ситуативною. Штучне випинання перебільшеної значущості політичного чи економічного, психічного чи соціального чинників, за певного збігу обставин, може призвести до несподіваного «розбалансування», здавалося б, налагодженої схеми міжетнічного спілкування. Будучи надзвичайно делікатною і непередбачуваною сферою суспільних відносин, вона вимагає толерантного ставлення та поміркованих, зважених підходів до конфліктних ситуацій, що виникають. Важливою підставою для цього є формування у свідомості кожної людини потреби терпимого ставлення до іноетнічних спільнот та готовності сприймати їх такими, якими вони є. На місце прагнень реваншу та намагань будь-якою ціною зберегти пануючий порядок повинні прийти готовність до діалогу та пошуку компромісів задля врахування обопільних інтересів.