5.2 Основні етапи політичної історії Росії.

Хронологічно в історії Росії можна виділити на три періоди: перший - від початку формування російського етносу до 1917 р., що ознаменував крах Російської імперії; другий - від 1917 р. до розпаду СРСР у 1991 р.; третій - від розпаду СРСР і дотепер.

• Росія як держава почала формуватись на північно-східній території (Володимиро-Суздальського, Новгородського та Ря­занського князівств) Київської Русі, яка була підкорена монголотатарами. Центром формування російської держави стає в XIII ст. Москва, заснована Юрієм Долгоруким. До кінця ХV ст. до Москви були приєднані Новгород, Твер, Ярославль, Псков та Смоленськ.

• Після завоювання турками Константинополя, московські князі, починаючи від Івана III, вважають себе спадкоємцями візантійського Імператора. Ідея Третього Риму стає ідеологіч­ним підґрунтям в умовах формування самодержавства, яке за­початкував Іван IV, коли був увінчаний у 1547 р. першим мос­ковським Царем. Російське самодержавство утверджувалось шляхом жорстокого терору проти боярства і церкви. Самодержавство ґрунтувалося на централізованому державному апараті, кістяк якого складають дворяни — колишні службові люди велико­князівського двору. Вірна служба цареві, а не знатне похо­дження визначають соціальний статус особи в умовах форму­вання самодержавної влади. При цьому треба сказати, що російське самодержавство в XVI—XVII ст. не набуло ще своєї завершеної форми;

• Атрибутами сильної централізованої держави були кріпос­не право, яке в Росії почало складатися в кінці XVI ст., й утри­мання представників царської влади на місцях за рахунок кош­тів населення.

• У XVII ст. за Царя Петра І остаточно завершився процес формування російського самодержавства — режиму абсолют­ної монархії(Російська імперія була утворена 22 жовтня (2 листопада) 1721 року). Монарх стає главою церкви, вищим суддею, верховним головнокомандувачем; має право оголошувати війну Й укладати мир, підписувати міжнародні договори. Змінюєть­ся статус російської держави — вона з Московського царства стає Російською імперією, а Цар — Імператором. Імперія опиралась на сильну регулярну армію замість колишнього дво­рянського ополчення.

• У другій половині XIX ст. за царювання Олександра II була проведена ціла низка реформ: селянська, судова, земська, вій­ськова. Селянська реформа 1861 р. скасувала кріпосне право і надала селянам право за викуп отримати землю в розмірі 12 де­сятин землі. Військова реформа була спрямо­вана на скасування рекрутської повинності, скорочення терміну служби в армії до шести років, вдосконалення системи військового управління.

• Буржуазна революція 1905—1907рр. змусила Царя прий­няти Маніфест 17 жовтня 1905 р., який установив деякі по­літичні і громадянські свободи, а також своєрідну форму ро­сійського парламентаризму з дуже обмеженими повноважен­нями. Роль нижньої палати виконувала Державна дума. Державна рада, мала право вносити поправки до чинних законів, розглядати державний бюджет і здійснювати контроль за його виконанням. Держав­на рада була реорганізована в 1906 р. у верхню палату парла­менту. Функцію координації діяльності органів державного управління здійснювала Рада міністрів.

Однак, така реформа не змінила самодержавної суті росій­ської монархії, оскільки за Імператором і надалі залишилися широкі повноваження у сфері виконавчої і законодавчої вла­ди. Позитивним моментом у змісті Маніфесту можна вважа­ти, що він створив правові умови для виникнення партій і на­ціонально-визвольних рухів.

• Міжнародна ситуація початку 20 століття характеризувалась загостренням боротьби європейських держав за колонії і впливи в різних куточках світу. Росія прагнула розширити свій вплив на Чорному морі, щоб відкрити шлях експансії на Балкани і Близький Схід, а також у Середній Азії. Протиріччя між Р. і Японією на Далекому Сході призвели до російсько-японської війни 1904-05, у якій Р. зазнала нищівної поразки. За умовами Портсмутського миру 1905 до Японії відходила половина о. Сахаліну (на південь 50 паралелі). Протиріччя між Німеччиною і Австро-Угорщиною, з одного боку, і Росією — з іншого, зумовили створення у 1904-07 спільно з Великою Британією і Францією воєнно-політичного блоку — Антанти.

У Першій світовій війні 1914-18 Росія виступила на боці країн Антанти проти країн Троїстого Союзу (ств. 1882).

• Намагаючись стабілізувати обстановку, Микола II вдавався до частої зміни міністрів, загравання з Державною Думою. Однак невдоволення поразками на фронтах, господарськими труднощами, бездарним керівництвом царських міністрів поширилось на всі верстви суспільства і армію. Численні страйки і заворушення переросли у кін. лютого 1917 у народний виступ в Петрограді, який підтримали армійські частини (Лютнева революція 1917). Микола II зрікся престолу

• Російська імперія впала 1917 р. під ударами двох революцій (Лютневої та Жовтневої). Однак комуністам-більшовикам вда­лося відродити нову, радянську імперію на основі марксист­сько-ленінської ідеології, яка проіснувала до 1991 р.

• Російська республіка.Офіційно проголошена 1 (14) вересня 1917 року. Керована Тимчасовим урядом, який проголосив своєю метою після повалення царату проведення Установчих зборів, на яких мала вирішитися доля колишньої імперії.

У жовтні (листопаді — за новим стилем) більшовики здійснили державний переворот і проголосили свою Російську Радянську Республіку, яка в січні 1918 (після 3-ого Всеросійського з'їзду рад) стала Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою.

• Тимчасовий уряд не впорався із завершенням кризово­го періоду, і до влади в листопаді 1917 р. шляхом збройного перевороту прийшла партія більшовиків — РСДРП(б).

Комуністична держава — Російська Радянська Федератив­на Соціалістична Республіка (РРФСР), була створена спочатку у формі революційної диктатури, а пізніше трансформува­лися в тоталітарний режим. Правовою основою комуністично­го режиму в Росії були Конституції РРФСР 1918 р., СРСР 1924, 1937, 1978 рр.

• У період глибокої кри­зи політичної системи СРСР РРФСР першою проголошує су­веренітет 12 червня 1990 р., а згодом проводяться вибори пер­шого російського Президента, яким став Б. М. Єльцин. Спроба Росії та інших радянських республік отримати незалежність змусила реакційну верхівку СРСР вдатися до військового пут­чу, яким керував неконституційний орган — Державний комі­тет надзвичайних повноважень (ДКНП). Після придушення серпневого путчу в грудні 1991 р. був підписаний Біловезький договір главами трьох держав: Росії, України і Білорусі про створення Союзу незалежних держав (СНД). Цей договір юри­дично оформив припинення існування могутньої радянської імперії СРСР.