Президентство Крістіни Фернандес

10 грудня 2007 року президентом Аргентини було обрано дружину Нестора Кіршнера Крістіну Фернандес, яка з перших же днів свого правління трималася лінії свого чоловіка. Крістіна Фернандес стала першою обраною жінкою-президентом в Аргентині.

Однією з перших дій Фернандес при владі було підвищення на 20% тарифів на проїзд у громадському транспорті і залізниці у січні 2008 року.

З 12 березня по 18 липня 2008 року у країні пройшла серія страйків виробників сільськогосподарської продукції, які вимагали зменшення податкового тиску. Ці виступи завершилися задоволенням вимог селян.

На початок всесвітньої економічної кризи 2008 року уряд Крістіни Фернандес зреагував рядом заходів, зокрема підтримкою машинобудівної галузі і наданням кредитів підприємствам.

93.Причини і наслідки «Лівого повороту» в Латинській Америці.

Ось уже близько 10 років у Латинській Америці відбуваються процеси, які прийнято називати «лівим поворотом». У деяких країнах цього регіону до влади конституційним шляхом прийшли або соціалістичні, або соціально орієнтовані уряди. Їх об'єднує одне - відхід від радикальної економічної політики, нав'язаної США. Саме ця політика призвела народи Латинської Америки до зубожіння, а соціальну систему їхніх країн - до цілковитої деградації.

Якщо не розглядати соціалістичну революцію на Кубі в 1959 році, то перший досвід лівого повороту для Латинської Америки дала Чилі. Умови, в яких проводив свої реформування президент-соціаліст Сальвадор Альєнде, були дуже несприятливими й закінчилися контрреволюційним путчем Піночета, але саме ці реформування стали історичною основою для нинішнього «лівого повороту» на континенті.

«Лівий поворот» уже ознаменувався тим, що в країнах Латинської Америки відбувається розвиток соціальних програм. Зростає рівень освіченості населення, люди одержують доступ до безплатного медичного обслуговування, зростають якість і тривалість життя, різко скоротилася кількість проживаючих за межею бідності.

Також, незважаючи на відмову від капіталістичного шляху розвитку, країни, котрі стали на соціально орієнтований шлях розвитку, не тільки не чіпають малий і середній бізнес, а й створюють програми підтримки для нього. Така практика вже дозволила пережити негативні наслідки глобальної економічної кризи, що особливо помітно в Бразилії та Венесуелі.

* * *

У всіх країнах півночі Південної Америки та Центральної Америки, де перемагають на виборах «ліві» президенти, за «лівими» політиками стоїть воля народів, вимушених виживати в ситуації, коли їх майбутнє абсолютно непередбачувано.

По суті, ці народи знаходяться в ще більш важкому становищі, ніж в умовах неоколоніалізму. У Перу більше половини населення - за межею бідності. І це пов'язано з висмоктуванням багатств з країни. Тому в цьому плані «лівий поворот» має геополітичну основу. Це політика національного виживання, національної ідеї.

У Перу в 90-х роках стався провал ліберальних реформ за ідеологією модернізації, тим самим вони повністю виявили свою нікчемність. По суті, вони зруйнували суверенітет Перу.

Спільний знаменник для всіх «латиноамериканських лівих» і причин їх посилення в політиці - соціальна дезінтеграція, зубожіння мас в цілому і середнього класу зокрема, наростання соціального невдоволення при відсутності позитивних соціальних результатів неоліберальних реформ.

Повний їх провал - загальносвітова тенденція. Але в Латинській Америці все це ще замішується в унікальну ситуацію на континенті. Тут і кокаїнові гроші, і потужна позиція Венесуели, і досі, хай і інерційний, ідеологічний вплив Куби, та багато інших різних факторів.

Вольові «ліві» політики Латинської Америки, за підтримки військових, це потужна сила, здатна протистояти спробам США звернути ці країни з «лівого» спрямування. Однак при всіх суперечностях необхідні партнерство і консолідація один з одним сусідніх країн регіону - без цього теж не вийде захистити суверенітет від США, та й інших іноземних впливів.

У нових формах і в відмінних від колишніх умовах ліві рухи та їх лідери відбили реакцію латиноамериканських товариств на колосальні соціальні витрати неолібералізму, згортання соціальних програм. Це, в свою чергу, спричинило не нові, але такі умовах процеси, що загострились в нинішніх умовах, як ріст маргіналізації і пауперизації мас, їх виштовхування за межі громадянського суспільства («соціальна виключеність»).

У Латинській Америці важливе місце посідають і традиції лівої політичної культури, лівої політології, що займає не просто сильні, а провідні позиції в суспільній думці країн континенту. Представляється, що пояснення цих особливостей політичної культури Латинської Америки криється в специфіці соціальної конфігурації, в глибоких соціальних диспропорціях, в наявності бідності та злиднів, які супроводжують практично весь історичний шлях латиноамериканських товариств, які поки не вдалося перемогти і які чинять тиск на суспільство, перетворившись на особливий різновид політичної культури.

Головним напрямком своєї політики ліві проголошують боротьбу з бідністю. Їх основний постулат - ринок не в змозі вирішити проблему бідності, приватне підприємництво не здатне подолати глибоку соціальну нерівність і убогість. На перший план повинна виступити держава, головне завдання якої - прийти в соціальну сферу, проводити реформи, спрямовані на зменшення бідності. Саме тому сучасні латиноамериканські ліві і виступають за посилення ролі держави як інституту, здатного пом'якшити негативні ефекти ринку. Найважливіша складова економічної і політичної стратегії лівих - боротьба за соціальну справедливість (насамперед справедливий розподіл доходів), за радикальне (або, принаймні, суттєве) скорочення чисельності тих, хто належить до «соціально виключених» верств.

За оцінками міжнародних експертів, на лице значний прогрес в справі просування Бразилії по шляху соціально-економічного реформування. Якщо «на рубежі» першого і другого мандатів президента Лули макроекономічні та соціальні показники не досягали наміченого рівня (це стосувалося і рівня бідності, і соціальної нерівності, і даних по скороченню безробіття, і масштабів використання дитячої праці), що спричинило за собою відоме розчарування діяльністю влади, то коли минуло половина другого президентського терміну, «Бразилія Лули зробила поворот на 180 градусів» і, досягнувши «вельми позитивних рубежів внутрішнього соціального розвитку», значно зміцнила своє лідируюче становище на латиноамериканському континенті, перетворившись на державу, «без якого не може бути вирішене жодне важливе питання і не може бути прийняте жодне основоположне рішення ».

Бразильський досвід з усією очевидністю показує, що в кінцевому рахунку соціально-орієнтована траєкторія розвитку в умовах демократії виводить суспільство на більш високі «соціальні рубежі». Можна сперечатися про ступінь реалізації соціальних програм і про їх глибину, про їх відповідність прописаним в конституції соціальним правам громадян. Однак головне полягає в наступному: по якому б вектору не розвивалася Бразилія (в середньостроковому і довгостроковому планах), соціальні проблеми, проблеми справедливості і «егалітарної свободи» завжди будуть в центрі політичного порядку денного і уряду, і громадянськості. Траєкторія, задана нинішніми президентом і урядом Бразилії, свідчить, що в кінцевому рахунку курс бразильських лівих сприяє позитивним змінам традиційного «соціального іміджу» Бразилії, а в глобальному плані символізує неухильне поступове просування країни по шляху розвитку, росту, модернізації. Представляється, що дана оцінка може бути застосовна і до всього широкого спектру латиноамериканських лівих.

В епоху глобалізації і її неоднозначного впливу на Бразилію і на всі латиноамериканські країни,присутнє розуміння того, що побудова сучасної «соціальної економіки», поворот до «соціальності», зміцнення громадського суспільства посилять позиції Бразилії в міжнародних відносинах, сприятиме перетворенню цієї регіональної держави в крупного лідера багатополярного світу, що прагне узгодити національну ідентичність і власний шлях розвитку з глобальними законами еволюції сучасного світу. Стимул до реалізації цих устремлінь - у тому «демократичному прориві», який відкрив нову сторінку в історії країни, сприяючи створенню суспільства, «розгорнутого» до здійснення найбільш амбітних глобальних проектів.

І в цьому - важливі «бразильські уроки». Головні з них (прихід до влади лівих незаперечно демократичним шляхом і проведення ними реформ в незаперечно демократичних умовах) діють і в інших латиноамериканських країнах «лівого повороту». У цьому сенсі бразильський досвід втілив в собі засади сучасної латиноамериканської демократії.