§ 2. Поняття та елементи кредитних правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають потребу у власних обігових коштах, яка може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.

Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.

Кредитні правовідносини, як і решта правових відносив, передбачають наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.

Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”). Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній — він має грошову природу і визначається вартісним характером. Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.

Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей або продукцією, що надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має також неустойка (штраф, пеня) страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпечення кредиту передбачається в кредитному договорі.

Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Конкретний строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений відсоток. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наяв ності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.

Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: строку й виду кредиту, ступеня його ризику для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку підприємств; структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.

Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і передбачає обов’язкове повернення його позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк.

Цільовий характер використання кредитів передбачає, що позички видаються на конкретні цілі господарюючих органів, передбачені кредитним договором (ст. 9 Положення НБУ “Про кредитування”).

Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на забезпечення ефективного управління кредитом.

6. Види безготівкових розрахунків.

безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з

рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також

перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб

коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки

отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі

розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному

вигляді.

Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:

- розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;

- розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Здійснення безготівкових розрахунків спрямоване на прискорення виконання зобов’язань у грошовій формі то оборотності грошової маси, на скорочення обігу готівкових коштів і зниження витрат на їх оберненість. В Україні безготівкові розрахунки здійснюють через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки і які є учасниками платіжних систем.

Безготівкові розрахунки проводять на підставі розрахункових документів на паперових носіях або в електронному вигляді.

До платіжних безготівкових документів відносять:

- платіжні доручення;

- платіжні вимоги-доручення;

- розрахункові чеки;

- меморіальні ордери;

- акредитиви.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Платіжне доручення платник оформляє за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та подає в банк, що його обслуговує, щонайменше в двох примірниках. Платник має право зазначити у платіжному дорученні дату валютування, яка не може перевищувати 10 календ. днів після складання платіжного доручення. Якщо строк перевищено, банк не приймає платіжне доручення.

Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.

Розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його обслуговує, провести переказ суми грошей на користь визначеного в ньому отримувача.

Розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Платником за чеком може бути лише банк, в якому чекодавець має грошові кошти на рахунку, якими він може розпоряджатися.

Відкликання чека до спливу строку для його подання не допускається.

Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на виконання якого він виданий.

Порядок та умови використання чеків встановлюються цим Кодексом, законом та банківськими правилами.

Чек має містити всі реквізити, передбачені банківськими правилами. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів або до якого внесені виправлення, є недійсним.

Форма чека та порядок його заповнення встановлюються законом і банківськими правилами. ( ЗА Цивільним Кодексом України).

Меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Акредитив – договір, що містить зобов*язання банку-емітента, за яким він за дорученням клієнта або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому банку здійснити цей платіж.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

1. Ревізія та перевірка як основні методи фінансового контролю, їх загальна характеристика.

Загалом метод є сукупністю засобів чи операцій практичного або теоретичного засвоєння (пізнання) дійсності. Під методом фінансового контролю слід розуміти конкретні способи (прийоми), що застосовуються контролюючими суб'єктами при здійсненні контрольних функцій у сфері фінансових відносин.

Державний фінансовий контроль в Україні здійснюється двома основними методами — перевірки й ревізії. Крім них розрізняють інспекції, обстеження, спостереження.

Ревізія — це всеохоплюючий метод фінансового контролю, який є детальним дослідженням фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта на предмет її законності, доцільності та ефективності.

Ревізії бувають планові й позапланові (найчастіше призначаються правоохоронними органами). За змістом вони поділяються на фактичні (інвентаризація матеріальних цінностей, перевірка стану речових складів, наявності грошей, цінних паперів) і документальні (перевірка фінансових документів).

За періодом діяльності, що обстежується, ревізії поділяються на вибіркові (перевірка фінансової діяльності за заздалегідь визначений проміжок часу — місяць, рік — та фронтальні (фінансова діяльність підконтрольного об’єкта за проміжок часу, пов’язаний із здійсненням певної діяльності (наприклад, за період використання бюджетних коштів)).

За критерієм об’єкта діяльності розрізняють комплексні ревізії (перевіряється фінансова діяльність обраного об’єкта в різних сферах, у них беруть участь ревізори одночасно кількох перевіряючих органів) і тематичні ревізії (обстеження будь-якої однієї сфери фінансової діяльності (наприклад, сплати податків)).

Ревізії фінансово-господарської діяльності бюджетних установ здійснюються не рідше одного разу на два роки, а на підприємствах сфери матеріального виробництва — не рідше разу на рік. Результати ревізії оформлюються актом ревізії.

Перевірка — це метод фінансового контролю, який передбачає дослідження окремих питань фінансової діяльності певних суб’єктів на основі документів, отримання пояснень від зобов’я¬заних осіб, а також огляду приміщень та інших об’єктів. За результатами перевірок складається довідка або доповідна записка.

Перевірки поділяються на тематичні та документальні.

Тематичні перевірки — це дослідження окремих сторін фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта.

Документальні — це дослідження фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкта тільки на підставі документів: балансів, кошторисів, звітів.

2. Порядок затвердження розпису Державного бюджету України.

Бюджетним кодексом України передбачено, що розпис бюджету - документ, в якому встановлюється розподіл доходів, фінансування бюджету, повернення кредитів до бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації;

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України. До затвердження розпису Державного бюджету України Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на відповідний період.

Примірник затвердженого розпису Державного бюджету України передається до Рахункової палати та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду державного бюджету протягом бюджетного періоду.

3. Правові основи кошторисно-бюджетного фінансування в Україні.

Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на основі відповідних фінансових планів — кошторисів бюджетних установ.

За кошторисно-бюджетним методом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, що базується на державній або комунальній (муніципальній) формі власності, тобто вся бюджетна сфера. Зокрема, на кошторисно-бюджетному фінансуванні перебувають установи та організації, що здійснюють державне управління, міжнародну діяльність, забезпечують національну оборону і правоохоронну діяльність та безпеку держави. За рахунок коштів бюджетів відповідного рівня утримуються установи соціально-культурної сфери: освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури та мистецтва, фізичної культури і спорту тощо. Переважно з місцевих бюджетів утримуються установи житлово-комунального господарства.

Отже, забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що є системою науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.

Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Такі призначення визначають обсяг повноважень головного розпорядника бюджетних коштів, наданих йому БКУ, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет. Бюджетне призначення має кількісні та часові обмеження і дає змогу надавати бюджетні асигнування.

В Україні є два види кошторисів: індивідуальні та зведені.

Складовими кошторису є загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій, та спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно з законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.

Правове регулювання: Постанова КМУ " Про порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ"

4. Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

ЗУ " Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує

функції державного управління у сфері гарантування вкладів

фізичних осіб та створений з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб-вкладників банків. Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання

недоступності вкладів, але не більше 150 000 гривень по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами,включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України.

Фонд має печатку із своїм найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.

5. Системи дистанційного обслуговування: загальна характеристика, правові основи здійснення розрахунків з їх допомогою.

Дистанційне обслуговування — комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта.

Дистанційне розпорядження — розпорядження банку виконати певну операцію" яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку.

Для залучення нових клієнтів та створення зручностей щодо їхньої співпраці з банком у багатьох банківських установах упроваджена й успішно функціонує система "клієнт — банк", її упровадження дає змогу клієнту спілкуватися з банком і виконувати платежі, не виходячи зі свого офісу, що, безперечної підвищує привабливість банку при виборі його клієнтом. Електронні документи, що подаються клієнтом до банку, повинні відповідати формату розрахункових документів системи електронних платежів НБУ зі зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установленими документами надане право підпису.

Система "клієнт — банк" забезпечує:

- передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;

- автоматичне ведення протоколу (та захист цього протоколу від модифікації) передавання розрахункових документів між банком і клієнтом як у банк, так і в автоматизоване робоче місце (АРМ) клієнта;

- автоматичне архівування протоколів наприкінці дня.

Юридичною підставою для роботи клієнта в системі дистанційного обслуговування та оброблення банком розпоряджень клієнта є окремий договір між клієнтом і банком.

Станом на 01.07.2011 банки надавали послугу з переказу коштів з використанням СДО понад 4 млн. клієнтам.

6. Особливості ліквідації банку у разі його неплатоспроможності.

Правове регулювання: ЗУ " Про банки і банківську діяльність"

Право звернення до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають:

1) кредитори банку;

2) Національний банк України.

Кредитори банку, направляють рекомендованим листом до Національного банку України заяву про ліквідацію банку при настанні ознак неплатоспроможності банку з додаванням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповідь Національного банку України, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним.

Законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону Про банки та банківську діяльність.

При підготовці справи до розгляду суддя отримує обгрунтований висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку або рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. Національний банк України зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Негативний висновок Національного банку України щодо доцільності відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку є підставою для залишення заяви без розгляду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом шести місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, Національний банк України зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії.

Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначитися стосовно позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок Національного банку України щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку Національного банку України вимогам Закону про банки та банківську діяльність.

У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам цього Закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного Національним банком України, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного Національним банком України.

Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання банківської ліцензії.

Національний банк України має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих банків - на термін до двох років.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 28

1. Бюджетний період і бюджетний цикл: порівняльна характеристика понять.

Бюджетний період - період дії акта про бюджет, затвердженого представницьким органом.

Бюджетний цикл - проміжок часу, що охоплює діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування починаючи з розробки й складання проекту акта про бюджет, його розгляд і затвердження, виконання та складання, розгляд і затвердження звітності про виконання відповідного бюджету.

Отже бюджетний період становить 1 календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Проте існують випадки за яких бюджетний період може бути продовжений, зокрема до таких обставин належить: введення воєнного стану та оголошення надзвичайного стану. Бюджетний цикл це поняття більш ширше та за терміном функціонуваня є значно довшим, та включає в себе бюджетний період.

2. Порядок складання Державного та місцевих бюджетів в Україні.

Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету України та індикативних прогнозних показників Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.

Для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.

Порядок складання проектів місцевих бюджетів

1. Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.

2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов'язані надавати необхідну інформацію: Міністерству фінансів України - для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників; Комітету Верховної Ради України з питань бюджету - для розгляду цих розрахунків.

3. Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.

4. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами.

5. Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад.

6. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад (крім виконавчих органів рад, для бюджетів територіальних громад яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним або міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів.

7. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій.

8. У тижневий строк з дня схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційно-методологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типової форми рішення).

9. У тижневий строк з дня прийняття проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України забезпечує доведення Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад визначених таким законом показників міжбюджетних відносин (включаючи обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів) і текстових статей, а також організаційно-методологічних вимог щодо складання проектів місцевих бюджетів. У триденний строк з дня отримання таких документів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні державні адміністрації доводять виконавчим органам міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад, районним державним адміністраціям відповідні обсяги субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту.

10. Інформація, отримана відповідно до частин п'ятої, шостої, восьмої і дев'ятої цієї статті, є підставою для складання Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних місцевих рад проектів місцевих бюджетів і підготовки проектів рішень про відповідні місцеві бюджети.

3. Правові основи здійснення місцевих запозичень та надання позик місцевим бюджетам.

Бюджетний кодекс України. Постанова КМУ " Про затвердження порядку здійснення місцевих запозичень" від 16.02.2011. Запозичення може здійснюватися у формі:

укладення договорів позики (кредитних договорів) з

фінансовими установами;

випуску облігацій місцевих позик.

Місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, міських бюджетів та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об'єктів довготривалого користування або об'єктів, які забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і територіальних громад міст.

Обсяг та умови здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій погоджуються з Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України здійснює реєстрацію місцевих запозичень та місцевих гарантій. Усі договори про місцеві запозичення, договори, виконання зобов'язань за якими забезпечено місцевими гарантіями, та договори про відшкодування витрат місцевого бюджету, а також зміни істотних умов таких договорів реєструються у Реєстрі місцевих запозичень та місцевих гарантій.

Держава не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями Автономної Республіки Крим і територіальних громад.

Видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету.

Видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10 відсотків видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу.

Якщо у процесі погашення місцевого боргу та платежів з його обслуговування, обумовлених договором між кредитором та позичальником, порушується графік погашення з вини позичальника, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, відповідна міська рада не мають права здійснювати нові місцеві запозичення протягом п'яти наступних років.

Позики місцевим бюджетам

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради можуть отримувати:

1) позики на покриття тимчасових касових розривів, що виникають за загальним фондом та бюджетом розвитку місцевих бюджетів, у фінансових установах на строк до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду, у виняткових випадках за рішенням Кабінету Міністрів України стосовно бюджету Автономної Республіки Крим і міських бюджетів - у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання та погашення таких позик визначається Міністерством фінансів України;

2) позики на покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів

3) середньострокові позики на суми невиконання у відповідному звітному періоді розрахункових обсягів кошика доходів місцевих бюджетів, визначених у законі про Державний бюджет України, за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку на умовах їх повернення без нарахування відсотків за користування цими коштами. Порядок та умови отримання і погашення таких позик визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Надання позик з одного бюджету іншому забороняється.

4. Поняття та види банків за законодавством України.

Правове регулювання: ЗУ " Про банки і банківську діяльність"

банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності й спеціалізацію за видами операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки є державні та недержавні. Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Він засновується за рішенням Кабінету Міністрів України, який зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку.

Також залежно від частки іноземного капіталу банки поділяються на банки з Іноземним капіталом і банки без іноземного капіталу. Банк з іноземним капіталом.— це банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків.

За організаційною формою банки можуть створюватися у формі публічного акціонерного товариства і кооперативного банку.

Кооперативний банк— це банк, створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому Законом "Про банки і банківську діяльність". Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Також Законом "Про банки і банківську діяльність" виокремлено системо-утворюючий банк, тобто банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи.

5. Плата за кредит, правове регулювання її встановлення.

В сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості й розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів:

- облікової ставки НБУ;

- відсоткових ставок за депозитними операціями;

- характеру наданого забезпечення кредиту;

- рівня кредитного ризику;

- попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;

- строку користування позикою;

- об'єкта кредитування тощо.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами повинна покривати сплату відсотків за залученими коштами; повністю покрити операційні витрати, пов'язані з обслуговуванням кредитних операцій, і забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування та сплати обумовлюються в кредитній угоді.

6. Правові основи валютних операцій банків.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Чинне законодавство відносить до валютних операцій такі:

- пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Учасниками валютних операцій виступають центральний банк держави; валютні біржі; банківські установи; підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції; підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів; фізичні особи; валютні брокерські фірми. Всі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку. Залежно від тривалості дії ліцензій, характеру та тривалості валютних операцій можуть видаватися індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій.

БІЛЕТ 29

1.Індивідуальні суб’єкти фінансового права: їх функції, права та обов’язки.

Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи:

а) суспільно-територіальні утворення;

б) колективні суб'єкти;

в) індивідуальні суб'єкти.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права виступають фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Визначальною є їх роль у податкових відносинах та кредитно-розрахункових відносинах, у яких беруть участь кредитно-фінансові установи. Зокрема, фізичні особи незалежно від громадянства зобов'язані сплачувати податки та обов'язкові платежі до централізованих фондів з доходів, джерело походження яких перебуває в Україні. Уданому контексті визначальним буде принцип резиденства (перебування на території держави протягом календарного року сумарно 183 дні). Згідно з чинним законодавством громадяни мають право відкривати рахунки в національній та іноземній валюті у кредитно-фінансових установах, що мають відповідний дозвіл на здійснення валютних операцій.

2. Складові частини бюджету: теоретичний та законодавчий аспекти.

Стаття 13 Бюджетного кодексу України

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

3. Бюджетна ініціатива та бюджетна резолюція, їх загальна правова характеристика та закріплення у законодавстві України.

Бюджетна ініціатива - це право членів законодавчого органу вносити зміни

в представлений урядом проект бюджету бюджету на черговий фінансовий рік. Користуються такими правами народні депутати і Президент.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. (КУ ст.93)

Наприклад: Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України.

Прийняття основних напрямів бюджетної політики на наступний рік має важливе значення у підготовці проектів державного та місцевих бюджетів. На процес розробки суттєво впливають положення Бюд¬жетної резолюції. Бюджетна резолюція - документ, у якому визначаються основні напрями й пріоритети бюджетної політики на наступний рік.

Визначальне місце на стадії складання проекту бюджету належить Бюджетній резолюції. Бюджетна резолюція може бути ефективним інструментом для встановлення загального рівня державних видатків на економіку, а також для визначення загальних бюджетних обмежень. Бюджетна резолюція може бути ефективним механізмом довгострокового планування бюджету, оскільки націленість бюджету на короткострокову перспективу, що враховує лише наступний бюджетний рік, може призвести до таких видаткових рішень, що не узгоджуватимуться з майбутньою політикою.

В основу розробки Бюджетної резолюції кладуться матеріали, які готують Міністерство фінансів, Міністерство економіки та центральні галузеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Отже, бюджетна резолюція-постанова Верховної Ради України, що окреслює основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Бюджетна резолюція розробляється Кабінетом Міністрів України не пізніше 1 червня за даними аналізу економічного становища країни в поточному році, на підставі прогнозних макроекономічних показників розвитку країни на наступний рік. Перша бюджетна резолюція в Україні була прийнята 7 липня 1995 р.

Пиклад:П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про Основні напрями бюджетної політики на 2002 рік (Бюджетна резолюція)

4. Види спеціалізованих банків, їх характеристика.

Спеціалізований банк — банк, що спеціалізується на здійсненні однієї чи кількох банківських операцій. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого у разі, якщо понад 50% його активів є активами одного типу.

У ст.4 ЗУ «Про банки і банківську діяльніст зазначено», що Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Ощадний банк — спеціалізований комерційний банк, не менш ніж 50 відсотків пасивів якого є вкладами фізичних осіб. Єдиним ощадним банком України є АТ «Ощадбанк».

Ощадні банки спеціалізуються на видачі позик під заставу нерухомості. Вони завжди здійснювали достатньо великі інвестиції в цінні папери і на відміну від комерційних банків продовжують вкладатиВ останні роки для багатьох ощадних банків характерна акціонерна форма власності

Банк розрахунковий — уповноважений платіжною організацію повідної платіжної системи банк, що відкриває рахунки членам платіжної системи та бере участь у проведенні взаєморозрахунків між ними. Банк розрахунковий (кліринговий) — банк, включений у міжбанківську систему розрахунків; банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами щодо цінних паперів; який є учасником ринку цінних паперів. Розрахунковий (кліринговий) банк спеціалізується на виконанні таких функцій, як: здійснення розрахунків, включаючи про¬ведення взаємозаліку, за угодами купівлі-продажу цінних паперів; прове¬дення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів і цін¬них паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів; надання інформації інституціям, які ведуть книги реєстрації іменних цінних папе¬рів; самостійне проведення (у разі, коли депозитарій виконує і клірингові, і розрахункові функції) поставки цінних паперів з рахунка продавця на рахунок покупця тощо.

Банки інвестиційні — вид спеціалізованих банків, що зосереджують (акумулюють) грошові кошти приватних інвесторів через емісію і розмі¬щення цінних паперів (зокрема інвестиційних сертифікатів і зобов'язань).

Банки іпотечні — спеціалізовані банки для фінансування будівництва житла (надання іпотечних позичок під фіксований процент), які залучають кошти, випускаючи довгострокові боргові зобов'язання (заставні папери) під фіксований процент. Іпотечні позички можуть надавати універсальні банки, ощадні та кооперативні банки.

5.Способи забезпечення повернення кредитів за законодавством України.

Спеціальні способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на 3 групи по мірі їх надійності. До першої групи відносяться способи, які можуть забезпечити виконання боржником своїх обов'язків лише при наявності у нього достатніх грошових коштів і майна. До цієї групи відносяться неустойка і задаток. Більш надійними вважаються способи, коли при порушенні договору разом із боржником відповідальність несе третя особа, яка має стійке фінансове становище – поручитель або гарант, або коли із майна боржника виділяється певна частина, із вартості якої в першу чергу будуть погашені вимоги даного кредитора (застава). Крім того, способи забезпечення виконання зобов'язань можна розділити на пов'язані і не пов'язані з попереднім виділенням майна. До перших відносяться задаток і застава, а до другої неустойці, поручительстві, гарантії.

Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні форми забезпечення кредиту: застава рухомого і нерухомого майна; гарантії і поручительства третіх осіб; страхування ризику позики; уступка дебіторської заборгованості; неустойка (штрафи, пеня). Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашення кредиту.

Застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі й кредитного) зобов'язання. Банк укладає з позичальником окремий договір застави. Предметом застави є високоліквідні (тобто ті, які можна у разі потреби швидко реалізувати) товарно-матеріальні цінності, готова продукція, цінні папери тощо.

Гарантія як форма забезпечення повернення кредиту — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника, коли він фінансово не здатний зробити це самостійно. Якщо гарантія надається юридичною особою, то вона оформлюється у вигляді гарантійного листа. Банк надає кредит, забезпечений гарантією, лише після того, як отримає гарантійний лист з відміткою банку організації-гаранта про його зобов'язання списати з поточного рахунка гаранта відповідну суму боргу та відсотки за позикою.

Формою забезпечення кредитів є також порука. В юридичній науці з позицій цивільного законодавства "гарантія" і "поручительство" часто розглядаються як тотожні поняття. Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем. Договір поруки має містити відповідальність поручителя за виконання на повну суму зобов'язань позичальника. Поручитель і боржник (позичальник) несуть при цьому солідарну фінансову відповідальність. Урегулювання всіх спорів за договором поруки здійснюється в арбітражному порядку.

Однією з форм забезпечення кредитів є їх страхування. У разі страхування кредиту та відсотків за ним банк має ретельно перевірити фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник укладатиме страховий договір. Важливо, щоб у страховому договорі, було зазначено, що страхова компанія повністю відповідає за кредитний ризик, включаючи й нецільове використання позики. У країнах з розвинутою ринковою економікою страхування банківських кредитів є окремою важливою сферою страхового бізнесу.

6. Повноваження Національного банку України у сфері валютного регулювання та валютного контролю.

Стаття 11,13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

-визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

-видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних

цінностей для здійснення державної валютної політики;

-видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

-установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету;

-установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

-забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Національний банк України є головним органом валютного

контролю, що:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

-забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Також це питання регулюється ст.44 ЗУ «Про НБУ»

БІЛЕТ 30

1.Правове регулювання державного фінансового контролю в Україні.

Державний фінансовий контроль — комплекс цілеспрямованих заходів органів, їх підрозділів чи службових осіб, які здійснюють державний фінансовий контроль у межах повноважень, встановлених законодавством України, з метою упередження, виявлення та припинення фінансових правопорушень на підконтрольному об'єкті щодо його фінансово-господарської діяльності, а також забезпечення законності, фінансової дисципліни та ефективності формування і витрачання коштів, у тому числі бюджетних, та іншихактивів у процесі володіння, розпорядження, використання і відчуження державного майна, відшкодування збитків та встановлення міри відповідальності у разі порушення фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства.

Правове регулювання фінансового контролю в Україні відбувається завдяки спеціальним нормативно-правовим актам в сфері визначення повноважень та правового статусу фінансово-контрольних органів: Закон України “ПроРахункову палату”; “Про Державну податкову службу”; “Про Контрольно-ревізійну службу”, «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про аудиторську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», про державне регулювання ринку цінних паперів, про порядок погашення зобов'язань платників податків бюджетами та державними цільовими фондами, про НБУ, зу про фінансові послуги та державне регулювання ринку фін. послуг, Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, КУ, Бюджетний кодекс, Податковий кодекс та ін. підзаконними н/пр актами.

Державний фінансовий контроль здійснюється спеціально уповноваженими органами держави. За цих умов його можна поділити на:

а) державний фінансовий контроль, що здійснюється органами загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України). У цьому випадку необхідно звернути увагу на певну особливість — розбіжність дій подібних органів і органів фінансової діяльності загальної компетенції. Фінансовий контроль — більш вузька сфера, ніж фінансова діяльність загалом, що відображається в спеціальній компетенції органів. Наприклад, Національний банк України належить до органів фінансової діяльності спеціальної компетенції, але є органом фінансового контролю загальної компетенції, оскільки він не тільки здійснює функції контролю, але і багато інших, пов’язаних із рухом грошових коштів держави загалом;

б) державний фінансовий контроль, який здійснюють органи спеціальної компетенції, створені спеціально для фінансового контролю (Рахункова палата, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба, податкові та митні органи та ін.).

2.Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України як стадія бюджетного процесу.

Згідно з Бюджетним кодексом України (глава 7) друга стадія бюджетного процесу розгляд та прийняття Державного бюджету України починається з того моменту, коли бюджетні матеріали передаються у Верховну Раду України.

Після подання Кабінетом Міністрів України проекту до Верховної Ради України він повинен бути представлений на пленарному засіданні міністром фінансів України. Після цього відбувається його обговорення в комітетах, фракціях тощо. Комітет Верховної Ради з питань бюджету розглядає пропозиції, готує висновки й таблиці пропозицій і рішення щодо них.

На першому читанні висновки й пропозиції, подані Комітетом Верховної Ради з питань бюджету, голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування. Прий¬няття висновків і пропозицій означає ухвалення проекту в першому читанні; а прийняті висновки й пропозиції набувають статусу бюджетних висновків.

На другому читанні пропозиції депутатів і фракцій не розглядають. На цьому етапі обов’язково має бути ухвалене таке:

загальний обсяг дефіциту (профіциту) бюджету;

загальний обсяг доходів (видатків);

обсяг міжбюджетних трансфертів;

інші положення, необхідні для прийняття місцевих бюджетів.

Статті проекту, не ухвалені в другому читанні, переносяться на третє читання.

Третє читання має бути завершене, на пленарному засіданні ВРУ:доповідьГолови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та співдоповіді Міністра фінансів України; голосування по пропозиціях щодо статей проекту закону про Державний бюджет, що не були прийняті у ІІ читанні; голосуванняпо проекту закону в цілому; якщо в цілому не прийнято, проводитьсяголосування по кожній запропонованій пропозиції.

Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий до 1 грудня року, що передує плановому.

3. Конституція України як основне джерело бюджетного права.

Базовим джерелом бюджетного права є Конституція України. КУ є основою для створення інших НПА, вона визначає основні засади функціонування суспільства. У КУ закріплені основні повноваження органів, які беруть участь у бюджетному процесі, а саме ВРУ, ПУ, КМУ. Містить положення про Рахункову Палату, НБУ. Також в КУ зазначені основні засади бюджетної системи, основи складання та контролю за ЗУ «Про державний бюджет України»

У КУ в ст. 92 зазначено, що Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України. Також у ст. 95-98 КУ зазначено, що ююджетна система України будується на засадах

справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між

громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету

України мають бути оприлюднені.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.

Поданий звіт має бути оприлюднений.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

4. Банківські операції: поняття, загальна характеристика та види.

Банківські операції являють собою операції для залучення грошових коштів та їх вкладення у позички, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету

тощо.

Згідно з ч.1 ст 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб. Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. За для цього він залучає гроші у національній та іноземній валюті у формі вкладів та депозитів в обмін на зобов'язання повернути кошти на умовах визначених договором.

відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них. Зміст операції: Створюючи кредитний ресурс банк веде власний бухгалтерський облік коштів, вимог та зобов'язань відносно клієнтів. Банк має право за дорученням клієнта здійснювати переказ грошей на інші рахунки. Зміст операції фіксується первинними касовими документами.

розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Зміст операції: Банк у процесі своєї діяльності створює кредитний ресурс. Кредитний ресурс складається з коштів які були залучені у вклади, депозити, депозитні сертифікати, тощо. Відповідно цієї операції, банк за для збереження ліквідності, розміщує кредитний ресурс у депозитах іншого банку, або у депозитах Національного банку України.

Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати

також діяльність щодо:

1) інвестицій;

2) випуску власних цінних паперів;

3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;

4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду)

індивідуального банківського сейфа;

5) інкасації коштів та перевезення валютних цінностей;

6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім

власних акцій);

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо

банківських та інших фінансових послуг.

Банківські операції можна поділити за економічною сутністю:

• базові:

o депозитні (приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб);

o розрахункові (відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них);

o кредитні та інвестиційні (розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик);

• інші операції та дії, спрямовані на задоволення потреб клієнтів та отримання прибутку:

o операції з валютними цінностями;

o емісійні операції;

o операції з цінними паперами (купівля-продаж за дорученням клієнтів, операції на ринку цінних паперів, включаючи андеррайтинг);

o надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб;

o факторинг;

o лізинг;

o послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

o випуск платіжних інструментів (чеків, векселів та ін.);

o надання консультаційних та інформаційних послуг;

o інкасація;

o депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

2. За функціональним призначенням:

• пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних та інших активних операції (залучення коштів на рахунки юридичних та фізичних осіб; емісія власних цінних паперів, кредити, отримані від інших банків);

• активні операції - це операції, за допомогою яких банки розміщують наявні ресурси з метою отримання доходів:

o кредитні (короткострокове та довгострокове кредитування виробничої, соціальної, інвестиційної та наукової діяльності підприємств та організацій; надання споживчих кредитів населенню; лізинг, факторинг);

o інвестиційні (формування портфеля цінних паперів);

o засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності підприємств);

o міжбанківські (в частині наданих кредитів іншим банкам).

3. Комісійно-посередницькі операції - операції банків за дорученням клієнтів за певну плату - комісію або процент:

• комісійно-розрахункові операції, пов'язані зі здійсненням внутрішніх та міжнародних розрахунків;

• торговельно-комісіті - купівля-продаж за дорученням клієнтів цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів, посередництво в розміщенні акцій та облігацій, бухгалтерське та консультаційне обслуговування;

• інші - традиційні фінансові та біржові послуги (управління пакетами акцій, бюджетне та податкове планування, допомога в злитті тощо); гарантійні послуги (ф'ючерси, опціони, свопи).

5.Правове забезпечення ідентифікації клієнтів банків.

Данне питання регулюється Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані на підставі офіційних документів або засвідчених в установленому законодавством України

порядку їх копій ідентифікувати клієнтів - власників рахунків/представників власників рахунків/фізичних осіб, які відкривають рахунки на користь третіх осіб у порядку,

установленому законодавством України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

Ідентифікація клієнта не є обов'язковою, якщо клієнт уже має рахунки в цьому банку і був раніше ідентифікований відповідно до вимог законодавства України.Банк має право витребувати від клієнта інші документи та відомості, крім визначених цією Інструкцією, з метою ідентифікації його особи, змісту діяльності та фінансового стану.

Банк зобов'язаний відмовитися від відкриття рахунку, якщо здійснення ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства України є неможливим.

Також данне питання регулюється у ст. 18 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» де зазначено, що Фінансова установа зобов'язана ідентифікувати відповідно дозаконодавства України:

-клієнтів, що відкривають рахунки у фінансовій установі та/абоукладають договори про надання фінансових послуг;

-клієнтів, які здійснюють операції, що підлягають фінансовомумоніторингу;

-осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

6. Обов’язкові економічні нормативи: поняття, види та правові основи встановлення Національним банком України.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків Національний банк відповідно до визначеного ним порядку встановлює для них

обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом,

ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

Про подальші зміни нормативів та методики їх розрахунку Національний банк офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію. (ст.58 ЗУ «Про НБУ»)

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи:

1. Нормативи капіталу комерційного банку

— капітал банку (НІ);

— мінімальний розмір статутного капіталу (Н2);

— платоспроможність (НЗ);

— достатність капіталу банку (Н4);

— миттєва ліквідність (Н5);

2. Нормативи ліквідності

— загальна ліквідність (Н6);

— співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н7);

— максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

3.Нормативи ризику

— максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н9);

— максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств,наданих одному інсайдеру (Н10);

— максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (НІ 1);

— максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12);

— норматив отриманих міжбанківських позик (Н13);

— інвестування (НІ4);

— загальна відкрита валютна позиція банку (НІ5);

4. Нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті (НІ6);

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у неконвертованій валюті (НІ 7);

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у всіх банківських металах (НІ 8);

5. Нормативи зваженої відкритої валютної позиції уповноваженого банку

- зважена відкрита валютна позиції (Н19),

- довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у вільноконвертованій валюті (Н20),

- довга (коротка) зважена відкрита валютна позиція банку у неконвертованій валюті (Н21).

Філії комерційних банків розраховують такі економічні нормативи:

- нормативи ліквідності банку (Н6, Н7, Н8).

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».