6. Мета та принципи банківського нагляду.
Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності.
Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку України, а також від осіб, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.
Отримана інформація не підлягає розголошенню за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Під час здійснення банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
П.8 ст. 7 Закону України „Про Національний банк України" серед інших до функцій Національного банку відносить банківське регулювання та нагляд. Порядок здійснення банківського регулювання та нагляду врегульовано Законом України „Про Національний банк України" - розділ X, Законом України „Про банки і банківську діяльність" - розділ IV, а також іншими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Закон України „Про Національний банк України" в ст. 1 дає визначення понять банківського регулювання та нагляду. Банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. У даному випадку Закон встановлює, що банківський нагляд є однією із функцій банківського регулювання. Основною метою банківського регулювання та нагляду відповідно до ст. 55 Закону України „Про Національний банк України" є безпека й фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів
5 білет
1. методи формування публічних фондів грошових коштів
Метод формування публічних фондів коштів – це комплекс заходів, що їх вживають у державі з метою планомірного формування фондів коштів.
Збирають кошти за допомогою обовов*язкового та добровільного методів мобілізації
До обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає встановлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов’язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов’язкових елементів.
Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики. Будучи за своєю суттю порушенням свободи і права власності платника податку, податок, за рідкими винятками, у всьому світі вводиться лише рішенням органу законодавчої влади. В даний час це уже стало чинною конституційною нормою і в Україні.
Крім податків, обов’язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає в себе також різноманітні державні збори митні, дорожні, за надання юридичне значимих послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та інші. Держава встановила також обов’язкові платежі в централізовані спеціальні фонди коштів пенсійний, соціального страхування, чорнобильський та ряд інших.
Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.
2. Поняття та види фінансового контролю в теорії фінасового права та законодавстві.
Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність
законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних
організацій, спрямована на забезпечення законності, фінансової
дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання
коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з
метою найефективнішого соціально-економічного розвитку усіх суб'єктів
фінансових правовідносин.
В залежності від критеріїв, взятих за основу, фінансовий контроль
поділяється на декілька видів. Найчастіше критерієм класифікації
фінансового контролю на види береться фактор часу проведення контролю і
на цій підставі виділяють попередній фінансовий контроль, поточний
фінансовий контроль і наступний фінансовий контроль. Такі види контролю
притаманні усім контролюючим органам.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і
прийняття рішень-з фінансових питань. Це стосується насамперед процесу
визначення обсягу фінансових ресурсів держави на плановий період та їх
основної частини, що акумулюється в Державному бюджеті, а також їх
розподілу між окремими суспільними потребами та одержувачами державних
фінансових ресурсів.
Попередній фінансовий контроль здійснюється на стадії розробки і
прийняття законів і інших нормативних актів з фінансових питань. З цією
метою здійснюється кваліфікована експертна оцінка фінансових результатів
впровадження того чи іншого рішення, що може бути прийнятим. При цьому
попередній фінансовий контроль на основі глибокого аналізу і розрахунків
фінансових результатів забезпечує об'єктивність оцінки доцільності
прийняття чи неприйняття відповідного рішення, має важливе значення для
профілактики порушень фінансової дисципліни і інших фінансових
правопорушень.
Поточний фінансовий контроль — це контроль за безпосередньою оперативною
фінансовою діяльністю, інакше кажучи — за власне фінансовим процесом.
Він полягає в систематичній перевірці дотримання фінансової дисципліни,
тобто дотримання вимог фінансових норм і нормативів, насамперед —
неухильного дотримання встановлених показників з обов'язкових платежів
до бюджету і державних позабюджетних фондів. ІДей вид фінансового
контролю справляє найбільший вплив на процес формування і використання
фінансових ресурсів у всіх структурах суспільного виробництва. Як
правило, він здійснюється органами безпосереднього управління фінансовою
діяльністю. Хоч й у цьому виді контролю задіяні усі суб'єкти фінансових
правовідносин.
Наступний фінансовий контроль — це контроль за фінансовий результатами
діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій
(виконання фінансових зобов'язань перед державою, одержання і
На підставі інших критеріїв виділяють обов’язковий та ініціативний
фінансовий контроль. Обов'язковий здійснюється: а) силу вимог
нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати Верховної Ради
України за виконанням бюджету по підсумках року, що завершився) і б) за
рішенням компетентних органів держави (наприклад, податкової
адміністрації з метою з'ясування повноти виконання платниками податків
їх фінансових обов'язків перед державою), прокуратури (з метою
з'ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення
істини в ході розгляду конкретної судової справи) і т.д. Ініціативний
фінансовий контроль здійснюється на підставі власних рішень
господарюючих суб'єктів.
Застосовуються й інші підстави класифікації видів фінансового контролю,
наприклад за суб'єктним складом органів, що здійснюють фінансовий
контроль. В цьому випадку фінансовий контроль поділяється на наступні
види: 1) фінансовий контроль органів законодавчої влади і місцевого
самоврядування; 2) фінансовий контроль Президента України; 3) фінансовий
контроль органів виконавчої влади загальної компетенції; 4) фінансовий
контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції; 5) фінансовий
контроль фінансово-кредитних органів; 6) відомчий фінансовий контроль;
7) внутрішньогосподарський фінансовий контроль; 8) громадський
фінансовий контроль; 9) аудиторський фінансовий контроль.
3. Бюджетні правопорушення поняття та правові основи встановлення юридичної відповідальності їх вчинення .
Відповідно до Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 р. (ст. 116), який набув чинності з 1 січня 2011 р., порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених Бюджетним кодексом України чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.
Беручи до уваги різноманітність порушень бюджетного законодавства, перелічених у ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, виходячи з їхньої природи та наслідків, їх можна класифікувати наступним чином:
подання учасником бюджетного процесу недостовірних даних (п. п. 1, 3, 32, 35, 36 ст. 116 Бюджетного кодексу України);
порушення учасником бюджетного процесу порядку і термінів, визначених бюджетним законодавством (п. п. 2, 5, 6, 8, 10, 11, 16-19, 22, 34 ст. 116 Бюджетного кодексу України);
перевищення повноважень учасниками бюджетних правовідносин (п. п. 4, 12, 14, 15, 20, 24, 25, 30 ст. 116 Бюджетного кодексу України);
прийняття неправомірних рішень колегіальним органом, прийняттям нормативно-правових актів, що суперечать бюджетному законодавству (п. п. 7, 13, 37 ст. 116 Бюджетного кодексу України);
порушення порядку реєстрації та обліку (п. п. 21, 23, 31 ст. 116 Бюджетного кодексу України);
недотримання встановлених вимог та процедур, визначених Бюджетним кодексом України (п. п. 26-29, 33, 38, 39 ст. 116 Бюджетного кодексу України).
З наведеного законодавчо закріпленого видового переліку порушень бюджетного законодавства виходить, що кожна бюджетно-правова норма, яка встановлює правила здійснення бюджетного процесу на тій чи іншій його стадії, у випадку її порушення, є нормою, яка одночасно визначає склад порушення бюджетного законодавства.
Бюджетним кодексом України встановлюються спеціальні заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, які відрізняються від видів юридичної відповідальності, передбачених кодексом за правопорушення у бюджетній сфері, і не відносяться до жодного з них. Визначені заходи впливу є дієвим механізмом контролю за бюджетним процесом на кожній з чотирьох стадій та впливу на нього у разі порушення окремими учасниками бюджетного процесу законодавства, що реалізується державою через уповноважені органи. Відповідно до ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:
1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства;
2) зупинення операцій з бюджетними коштами;
3) призупинення бюджетних асигнувань;
4) зменшення бюджетних асигнувань;
5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету − застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене п. 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет;
7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів;
8) інші заходи впливу, які можуть бути визначені Законом про Державний бюджет України.
Керівні органи нац банку: порядок утворення та повноваження
Відповідно до статті 8 Закону України “Про Національний банк України” керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Склад, порядок формування та повноваження Ради Національного банку України
До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади, або на керівних посадах центральної виконавчої влади, або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою. Президент України та Верховна Рада України призначають по сім членів Ради Національного банку. Рада Національного банку має, зокрема, такі повноваження: - Відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики та вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за їх виконанням. - Здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї. - Затверджує Регламент Ради Національного банку України. - Затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку України і подає Верховній Раді України й Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік. - Приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку. - Визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки Національного банку, розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку. - Затверджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік. - Затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях. - Вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно: методів та форм прогнозування макропоказників економічного й соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики; окремих заходів монетарного й регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України; політики курсоутворення та валютного регулювання; розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності; вдосконалення платіжної системи; інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку. - Вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України. - 3 метою забезпечення виконання Основних засад грошово-кредитної політики має право застосувати відкладальне вето що до рішень Правління Національного банку з питань: диверсифікації активів Національного банку та їх ліквідності; лімітів позабалансових зобов'язань; формування резервів, покриття фінансових ризиків; порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України; мінімального розміру золотовалютних резервів; з інших питань, віднесених до її компетенції. - Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку. - Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку. У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради Національного банку, які є обов'язковими згідно з Законом, Рада Національного банку має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій. Порядку реалізації Радою Національного банку України права відкладального вето присвячена окрема стаття Закону України “Про Національний банк України — стаття 13. Згідно з цією статтею рішення Ради Національного банку України щодо Основних засад грошово-кредитної політики та з питань, визначених пунктами 4—8, 11 статті 9 цього Закону, є обов'язковими для виконання Правлінням Національного банку. Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов'язане надіслати Раді Національного банку вмотивовану відповідь. У разі, коли Рада Національного банку застосовує відкладальне вето щодо рішень Правління, таке рішення набирає чинності лише при його підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку не пізніше п'ятиденного строку від дня застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку, воно вважається таким, що не набрало чинності. У разі, коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, його дія зупиняється на період розгляду Правлінням Національного банку відкладального вето. Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків, коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю відповідно до закону. Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну, банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв'язку із здійсненням ними їх повноважень відповідно до Регламенту. Склад, порядок формування та повноваження Правління Національного банку України Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за посадою. Правління Національного банку: 1) приймає рішення: - щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти; - про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет; - про зміну процентних ставок Національного банку; - про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності; - щодо лімітів позабалансових зобов'язань Національного банку; - щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного бюджету; - щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку; - про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк; - про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку; - про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України; - про встановлення економічних нормативів для банків; - про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків; - про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність”; - про створення та ліквідацію підприємств, установ Національного банку; - про участь у міжнародних фінансових організаціях; - про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності Національного банку; - щодо встановлення плати за надані відповідно до закону послуги (здійснені операції); - подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік й інші документи і рішення відповідно до статті 9 Закону України “Про банки і банківську діяльність”; на вимогу Ради Національного банку надає для інформування бухгалтерські, статистичні та інші відомості щодо діяльності Національного банку та банківської системи України, необхідні для виконання її завдань; - визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ; - затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці; - установлює порядок надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом; - видає нормативно-правові акти Національного банку; - затверджує Регламент Правління Національного банку; - виконує інші функції, що випливають із основної мети діяльності Національного банку. Таким чином, Правління, на відміну від Ради Національного банку, яка визначає основні засади грошово-кредитної політики України, безпосередньо забезпечує реалізацію зазначеного напрямку фінансової політики держави. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України “Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України”. Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів. Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках: - закінчення строку повноважень; - набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину; - у зв'язку з заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України; - смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою; - припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання; - за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.
. Поняття та особливості кредитних правовідносин.
Взагалі під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з
приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах
повернення. Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються
родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж
договори з надання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому
розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій за
договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення
оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комерційний кредит.
У вузькому розумінні кредитні правовідносини — це правовідносини, що
охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).
За кредитним договором банк або інша кредитна організація
(кредитодавець, кредитор) зобов’язується надати кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а
позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити проценти
по ній.
Банківський нагляд : поняття, мета обсяг
Банківський нагляд — це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки. їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити ПІД загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
Під час банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У випадку відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі й застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
Існують наступні напрями здійснення банківського нагляду:
1) загальний нагляд, який поширюється на банки, які протягом свого існування мають стабільний фінансовий стан, дотримуються економічних нормативів, не порушують чинного законодавства та виконують вимоги Національного банку України, мають добру репутацію;
2) інтенсивний нагляд, що застосовується до банків, які періодично порушують економічні нормативи, мають нестабільне фінансове становище, у діяльності яких є інші незначні недоліки, або банк ще будь-якими діями не дає змоги зробити висновок про його благополучність;
3) високого ступеня нагляд застосовується до банків, що систематично (протягом кварталу двічі та більше разі
в) порушують економічні нормативи або мають інші грубі порушення чи незадовільне фінансове становище.