21. Монарх, його правовий статус. Система престолонаслідування.

Монарх-король,султан….є главою держави і вик. влади. Особливості конституційного статусу монарха:

1. Влада монарха вважається непохідною від будь-якої іншої влади 2. Навіть в парл республіках юридично монарша прерогатива розповсюдж. на всю владу в цілому, тобто упр-ня країною здійсн від імені монарха, при цьому монарх не несе ніякої відп-ті за політику, яка проводиться. Невідповідальність монарха базується на інституті контрасігнатури, тобто коли прем’єр-міністр або проф міністр візують указ монарха, він тим самим приймає відповідальність за його зміст та виконання. 3. отримує владу шляхом успадкування. Відомі наступні системи спадкування престолу:

а. Салічна система – владу успадковують лише сини, у першу чергу старший син, жінки з числа спадкоємців виключаються повністю (Японія)

б. Кастильська система – молодший син наслідує престол раніше старшої сестри (Великобританія)

в. Шведська система – доньки наслідують престол нарівні з синами.

г. Австрійська система – жінки наслідують престол, якщо у всіх поколіннях правлячої династії відсутні чоловіки (наприклад, в Росії)

д. Племінна система – рада племені обирає головного вождя з числа його синів

е. Мусульманська - престол успадковує правляча сім’я, з складу якої призначається монарх (катар, Кувейт)

ж. У Бутані і ще в деяких країнах монарх за життя призначає спадкоємця

з. Як виключення Малайзія і ОАЄ де монарх обирається на певний термін. У Малайзії на 5 років

4. Регентство – це один найближчий родич, або рада з декількох осіб ,які тимчасово здійснюють управління державою, якщо монарх малолітній або недієздатний. 5.Державні регалії – це особливі знаки державної влади, найважливішими серед яких є – корона, скіпетр, держава, трон, мантія. 6.Цивільний лист – це особлива стаття у державному бюджеті за якою виділяються кошти на утримання монарха, його сім’ї і двора. 7. В деяких країнах від монарха вимагається належність до певної церкви

22. Президент, його правовий статус. Основні системи обрання президента. Дострокове припинення повноважень президента

Президент – це глава держави з республіканською формою правління, за загальним правилом президенти обираються при чому на визначений термін. Інколи знімають обмеження на кількість термінів правління. Система обрання президента:1- Прямі вибори (Росія, франція); 2 - Обрання президенту в парламенті; 3 - Інколи утворюється спеціальна колегія із депутатів парламенту і представників; 4- Інколи створюється колегія виборщиків. Як правило, обмежується можливість обрання президента на декілька строків поспіль. В загалі 2 строки. Для президента встановлюється певний вік. ценз (35 -40 років). В Італії – 50 років. У Франції – 23 роки. Часто встановлюється ценз осілості для пр-та і у деяких країнах пр-том не може бути натуралізований громадянин. Строк повноважень зазвичай встановлюється від 4 до 7 р.Підстави для дострокового припинення повноважень:- Добровільна відставка;- Хвороба президента;-І мпічмент – це усунення президента з поста за скоєння якихось протиправних дій. Існує три базові моделі процедури імпічменту:1.Увесь процес імпічменту відбувається в парламенті. (США); 2.Коли парламент із свого складу утворює спеціальний судовий орган і саме в цьому суді відбувається повністю розгляд справи, в такому разі може наступати конституційна і кримінальна відповідальність; 3.Справу розглядає орган конституційної юстиції і в такому випадку може наступати лише конституційна відповідальність.

23. Компетенція глави держави

Узагальнені повноваження глави держави можна розділити на наступні групи питань.

1. Представництво держави в сер країни – тільки глава держави представляє її вцілому (координує діяльність інших органів влади; Виступ гарантом суверенітету і тер. цілісності країни;У деяких федер. країнах, як напр., в Росії виступає арбітром у разі виникнення конфліктів між суб’єктами федерації)

2. Повноваження у зовнішньополітичних відносинах (Право вести міжнародні договори;Право підписувати міжнародні угоди;У деяких країнах право ратифікувати міжнародні угоди(одноособове, за дорученням парламенту, за згодою парл-ту);Право приймати вірчі або відзивні грамоти дипломатич. представників ін. держав;Право призначати дипломатичних представників своєї держави в ін країнах)).

3. Відносини з парламентом (Право скликати парламент на сесії;Право проголошувати парламентські вибори;Право законодавчої ініціативи;Право суспенсивного вето;Право промульгації з-нів прийнятих парл-м. Промульгація – глава держави засвідчує, що з-н відповідає к-ції, що з-н прийнятий без порушення процедури, власне підписання закону і надання вказівки про його опублікування і виконання.)

4. Повноваження глави держави як головнокомандуючого (Право визначати командний склад збройних сил;Право присвоювати найвищі військові знання;Право приймати рішення про використання збройних сил за межами держави одноособово або за згодою парламенту.При главі держави часто утворюється РНБО)

5. Право утворювати ін держ орг. і призначати їх керівників

6. Право присвоювати вищі спеціальні звання

7. Право на проголошення надзвичайних ситуацій

8. Право на призначення референдуму

9. Повноваження у сфері правового статусу особи(Глава держави виступає як гарант конституційних прав і свобод; Вирішення питань пов’язаних із громадянством;Державні нагороди і почесні звання;Право помилування;Право на чергові і позачергові звернення до парламенту і народу).

24. Парламент і парламентаризм. Поняття, внутрішня структура і організація роботи парламентів.

Парламент – це найвищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найбільш важливі суспільні відносини, головним чином шляхом прийняття законів і який здійснює контроль за органами виконавчої влади та вищими посадовими особами. Парламентаризм-система взаємодії держави та сус-ва для якої хар-на або провідна або дуже важлива роль парламенту в здійсненні державно-владних ф-цій. (Гол. Юр. Ознака- контроль парл-ту за д-тю уряду, а форми контролю залежать від форми правління. Парламент може існувати без парламентаризму, напр. тоналіт країни,а парлам-ризм ні. ). Структура парламентів та організація роботи: найбільш поширеними назвами нижньої палати парламенту є назва палата представників або палата депутатів, а найбільш поширена назва верхньої палати це сенат. Усі парламенти працюють сесійно, сесія - відрізок часу коли парламенти мають змогу приймати офіційні рішення. Існує два підходи стосовно того як призначаються сесії: можуть бути дві сесії чергові за принципом весна-осінь, може бути 1 сесія - 7-8 місяців. Позачергові сесії - правом скликати позачергову сесію володіє глава держави ,парламенту, або особа кількість депутатів. Усі офіційні ріш. прийм. на пленарних засіданнях(відкриті); закриті-проводяться за ріш. певної кількості депутатів (розг. пит. пов’язані з держ. безпекою, або важливі міжнародні питання.). Внутрішня структура парламентів: Керівні органи парламенту можуть бути індивідуальними або колективними, індивідуальний це голова парламенту чи Спікер, колегіальні органи це президії парламентів. Керівні орг. - глава парламенту, його заступники, керівники фракцій, керівники комітетів, секретарі, квестори.(Квестор – це особа яка підтримує порядок у приміщеннях парламенту, а також здійснює підрахунок голосів при відкритому голосуванні. Батоги – це особи, які забезпечують явку депутатів від фракції, коли відбувається голосування з важливого для фракції питання.)

Депутатські фракції - об’єднання депутатів за принципом належності до певної партії або блоку; у небагатьох парламентах дозволяється формування деп. груп за іншими критеріями, наприклад тер. Належності (Фракція має керівництво і приміщення.) Найважливішим елементом внутрішньої структури парламентів вважаються комітети або комісії. Головний принцип формування комітетів це пропорційне представництво від фракцій. Структура комітетів співпадає із структурою міністерств в уряді, тобто кожен комітет керує певним міністерством. Комітети можуть бути постійними або тимчасовими, у двопалатних парламентах комітети утворюються в кожній із палат, але можуть створюватися і об’єднані комітети. Погоджувальні комітети утворюються на паритетних засадах, коли у двопалатному парламенті виникають розбіжності при розгляді певного законопроекту. Слідчі комітети або комісії утворюються для вивчення суспільно-значущих резонансних питань. Парламенти можуть утворювати органи які не входять до їх внутрішньої структури. Насамперед мова іде про омбудсменів і також це рахункові палати – органи парламентського контролю в фінансово-економічній сфері, допоміжні органи парламенту бувають трьох видів.:1 - Секретаріати, бібліотеки, господарська частина 2 - Консультанти – тобто експерти з певних галузей господарства або суспільного життя; 3 - Референти, помічники парламентарів.

25. Компетенція парламентів зарубіжних країн. Характеристика законодавчого процесу.

Виділяють такі види: 1. Законодавча - це сукупність повноважень по прийняттю законів, тобто головна компетенція парламентів. Процес законотворчості складається з декількох стадій: внесення на розгляд законопроекту, його обговорення, прийняття закону, промульгація. Обговорення законопроекту складається з 3-х читанань. 1 читання - обговорюються принципові положення проекту. Після цього відбувається голосування. При негативному результаті голосування проект знімається з порядку денного. При позитивному - проект передається в парламентську комісію відповідного профілю. 2 читання -відбувається з доповіддю автора проекту і співдоповіддю постійної комісії. На цій стадії обговорюється і голосується кожна стаття проекту, а також поправки до статей. 3 читання - обговорюється і голосується проект в цілому. Прийняття закону здійснюється більшістю голосів депутатів. Промульгація - засвідчення закону і того факту, що він прийнятий відповідно до встановл. процедури, підписання закону, розпорядження про його публікацію і виконання. 2. Фінансова - затвердження розпису доходів і витрат держави, а також встановлення податків. 3. Ратифікація (це остаточна згода держ. на укладення договору, що виражається у встановленій формі) і денонсація (виражене у встановленій формі волевиявлення держ., направлене не розірвання договору) міжнародних договорів. 4. Призначення референдумів. 5. Формування держ. органів і установ, призначення або обрання посадових осіб або участь в такому обранні. 6. Контроль за діяльністю держ органів, установ і посадових осіб.7. Повноваження у сфері оборони і безпеки: право оголошувати війни і укладення миру. 8. Судові повноваження не типові для парламентів, але зустрічаються. Наприклад, Палата лордів Великобританії сама є вищою судовою інстанцією. 9. Право приймати ін. нормативні акти, окрім законів. 10. Право делегувати повноваження.

26. Статус депутатів в парламентах зарубіжних країн: вільний і імперативний мандат, імунітет, індемнітет, права і обов’язки депутата парламенту.

Правове становище депутата визначається конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами палат і звичаями. Їхній мандат прийнято називати вільним. Правове становище депутатів визначається принципом несумісності депутатського мандата ні з якою державною або іншою посадою, крім зазначених у законодавстві. У різних країнах принцип несумісності визнається у різному обсязі. Депутати не пов’язані юр. зобов’язаннями щодо своїх виборців,вони вважаються представниками всього народу і не можуть бути відкликані виборцями-це вільний мандат. Імперативний мандат — правило, згідно з яким депутат представницького органу влади зв'язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. До юридичних умов, які визначають статус депутатів, треба віднести індемнітет та імунітет. Депутатський індемнітет— невідповідальність депутата після закінчення строку його депутатського мандата; депутатська заробітна плата або винагорода за його діяльність. Щодо депутатського імунітету тобто недоторканність депутатів парламентів, то це означає заборону арешту або притягнення до судової відповідальності депутата за всі його дії, включаючи дії, що здійснені ним не при виконанні парламентських обов’язків. повноважень депутатів: а) у зв’язку із закінченням строку скликання представницького органу або його дострокового розпуску чи саморозпуску; б) у разі добровільної відмови депутата від мандата; в) у зв’язку з позбавленням депутата його мандата .У багатьох державах існує також практика тимчасового усунення депутата, яка застосовується як дисциплінарна санкція за грубі порушення регламенту і порядку в палаті. Але термін такого усунення, як правило, не перевищує двох тижнів.