19. Особливості мануфактурного періоду у розвитку промисловості у країнах Західної Європи:

Мануфактурному виробництву належить важливе місце у занепаді феодального способу виробництва та формуванні індустріального суспільства. Господарство країн Західної Європи у XVI-XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне. Мануфактура - це підприємство, засноване на ремісничій техніці і поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Одночасно зберігалося ремесло і дрібне товарне виробництво. У сільському господарстві зміни відбувалися у трьох напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Просте товарне виробництво переросло в ринкове, поглиблювався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейський та світовий ринки товарів і грошей. Головну роль відігравали Голландія та Англія. Європейські феодальні країни перетворилися на постачальників аграрної продукції. Значну роль у становленні індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах, Англії,

Північній Америці, Франції. Існувало два основних напрями формування мануфактур. 1. Коли торговий капітал підпорядковував виробництво. Виникала гетерогенна мануфактура - об'єднання кількох ремісників однієї спеціальності під контролем капіталіста в одній майстерні. 2. Коли виробник сам ставав і підприємцем, і купцем. Виникала органічна мануфактура - об'єднання під контролем капіталіста кількох самостійних ремісників різнорідних спеціальностей, пов'язаних між собою виконанням операцій по виготовленню продукту.

20. Меркантилізм: теорія та практика. Меркантилізм - перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям економічної політики. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є тільки те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство - це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення і розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Гроші, що породжують Гроші, - такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати. Меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшла два етапи в своєму розвиткові. Це ранній меркантилізм, або монетарна система, розвинутий меркантилізм. Ранній меркантилізм виник ще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд і Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей із-за кордону, по-друге, - зберегти гроші саме в цій країні. Звідси поставала вимога якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту в XVII ст.Основними представниками його були Томас Мен в Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо С'єрра в Італії. Виникла система меркантилізму, для якої характерна теорія грошового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмеження імпорту іноземних товарів; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити всередині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів. Отже в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.