66. Економічний розвиток України у 90-х роках XX - на початку XXI ст.

З розпадом СРСР Україна вийшла на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку . Україна опинилася в стані глибокої економічної кризи. Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації. Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет Украї­ни» 16 липня 1990 року. Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», в яких передбачалася структурна перебудова господарства Украї­ни. У перші місяці після розпаду Радянського Союзу в Україні здійснюються кроки в напрямку ринкових перетворень, які підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні уряд В. Фокіна з початку 1992 р. ввів у обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії». Така політика поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричинила могутнє зростання цін, що у свою чергу призвело до різкого зниження рівня життя більшості населення. Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку роз­в’язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей, а потім зупинив  кредитування виробництва і спровокував його бурхливе падіння. На тлі боротьби з гіперінфляцією помітно послабилося реформування відносин власності, хоча закони про приватизацію було прийнято ще 1992р. Різко зросло адміністративне втручання в грошово-кредитну сферу. Усе це не сприяло економічним перетворенням в Україні. Криза охопила і сільське господарство України. Президентські вибори, що відбулися влітку 1994 р., принесли перемогу Л. Кучмі, який виступив з програмою виведення економіки з кризи. З цього, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні, який можна розглядати як спробу змін в економіці Однак рішучих кроків з реалізації проголошеного курсу президент на початку правління не здійснив. Ситуація ж в економіці країни продовжувала погіршуватися.Але згодом зявилися позитивні тенденції в економіці. Основним торговим партнером України була і залишається Росія, на яку припадає понад 25% українського експорту і майже половина імпортуНинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства.

67. Українська економічна думка у 90-х роках XX - на початку XXI ст.

Розвиток економічної думки в Україні пояснюється необхідністю переходу

економіки країни на основи ринку. Цей процес складний, він вимагає відмови-

тись від тих стереотипів, які залишились у спадщину від тоталітарної системи. Важливою стороною економічних досліджень цього періоду стали пробле-

ми зміни господарського механізму економічної системи (Т. Ковальчук,

Л.Каніщенко, І.Лукінов, А.Агафонов, Г.Климко, В.Нестеренко та ін.) та відноси-

ни власності (В.Черняк, Ю.Пахомов, А.Покритан та багато ін.). Це був період,

коли відбувалось переосмислення сучасної економічної науки. На етапі трансформації економіки, від планової до ринкової, Україна віддалаперевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних вчених про поступовий перехід до ринку, враховуючи досвід західноєвропейських країн, з сильним макроекономічним державним контролем та збереженням значної частки державного сектору в економіці країни, а рекомендаціям з проведення «шокової терапії». В останні роки у світі досить популярною стала модель «нової економіки». Нова економіка – це не тільки модель ведення бізнесу, а й стратегічна невід'ємна частина економіки майбутнього. Економічна політика країни дискутується навколо напрямків, котрі всі уряди називають «політикою реформ».

Україні потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпе-

чують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, що відбуваються, і

викликів суспільству. Традиційно для України характерним був високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти при слабкому використанні наявних досягнень. Однак у наш час конкуренцію за джерела сировини XXI ст. – креативність і

знання – можуть виграти тільки ті, хто створить відповідні умови для їх

підтримки і розвитку. У моделі нової економіки по-українськи неможливо буде уникнути питань створення базових елементів, без яких ні про який розвиток не може бути й мови.

Особливість сучасного періоду розвитку української економічної думки полягає в тому, що вона все ще не подолала глибокої кризи та властивого їй консерватизму. Сьогодні українські вчені лише намагаються адекватно відображати у

своїх дослідженнях реальні процеси, розробляють моделі економічного розвитку

країни.

68. Сучасна міжнародна економічна інтеграція.Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтер­націоналізація господарського життя проявляється у пе­реплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної тор­говельно-економічної політики. Динамічний розвиток процесів міжнародної еконо­мічної інтеграції зумовлений: економічним розвитком країн, їх груп та регіонів сві­ту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; наявністю і необхідністю вирішення глобальних про­блем; різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж, ринковою «уніфікацією» економічного розвитку. незважаючи на очевидні економічні пере­ваги, процеси міжнародної економічної інтеграції пере­бігають у складному переплетінні політичних і соціально-економічних проблем. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення та існування таких проблем, є:націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження, полІтико-правові, економічні й соціально-культурні відмінності країн-учасниць; збільшення витрат при реа­лізації регулюючих функцій на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угрупо­вань та ін.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:динамізм процесів міжнародної економічної інтегра­ції в цілому; нерівномірність розвитку і реалізації форм міжна­родної економічної інтеграції; розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів; переважний розвиток регіональних міжнародних еко­номічних угруповань (економічний регіоналізм); формування реальних умов світової економічної інте­грації. Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як по­літичними і соціально-економічними особливостями роз­витку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових еко­номічних центри (Європа, Північна Америка з доміную­чою роллю США та Азія з пріоритетом Японії).