6.Економічна думка країн Стародавнього Сходу.

Одні з перших відомих нам пам'яток економ.дум. Стар.Сх.належать до літератури Стар.Єгипту.Вних знайшли своє відображення питання організації та управління держ.господарсвом, уявлення про власність рабство, грошові відносини.Особливыстю екон.думку Стар. Єгипту була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології. «Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара», «Пророцтво Неферті», «Ідеальний деспот» Одним із найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія.Удержавах цього регіону швидко розвивалась приватна власність та товарно-грошові відносини. Держава намагалася за допомогою законодавства регулювати економ.діяльність населення. Відомою пам'яткою економ.думки 18 ст. до н.е. є закони вавілонського царя Хаммурапі.. Основна мета законів – усебічне зміцнення екон. влади держави. Екон.думка стародавньої Індії була оповита релігійною оболонкою. Екон. проблеми окремо не досліджувалися. Писемними джерелами були релігійні трактати. Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення нірвани. Велика кількість брахманістських творів грунтується на концепції трьох цілей життя – релігійного обовязку, матеріальної вигоди та любові. Найвідомішими книжками про обовязок є “Закони Ману”, про вигоду – “Артхашастра”. Екон. думка старод. Китаю виникла та розвивалися у рамках філософських та політичних вчень. Основними напрямами суспільної думки були конфуціанство, легізм , даосизм, та моїзм.Провідний напрямок було конфуціанство. Його назва походить від імені засновника – Конфуція (Кун – цзи). Його твір“Бесіди й міркування”.Його вчення захищало архаїчні стосунки. На його думку правитель мав дотримуватись економії у витратах та дбати про людей. Подальший розвиток ідей конфуціанства-в працях Мен-цзи та Сюнь-цзи.Школа легістів виникла у 6-5 ст. до н.е. Одним із засновників був Лі Куй. Він склав “Зведення “ усіх наявних до нього законів, створив учення про найповніше викор. землі. Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, прабатьком якого був Лао-цзи. «Дао» - шлях.Виступали проти соц.. нерівності.Засновником школи моїстів був Мо Ді. Його вчення викладено в книзі “Мо – цзи”.Моїсти виходили з принципу природної рівності всіх людей ,засуджували рабство.Вони вважали фізичну працю джерелом багатства.

7.Розвиток господарства Стародавньої Греції.

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту, які стали жертвою перських завоювань. Але цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. Умови розвитку господарства Стародавньої Греції:сприятливе географічне положення, кліматичні умови, наявність бухт та заток, наявність корисних копалин. Відбувалася концентрація населення у містах. Уперше в світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. У Греції не вистачало зерна власного виробництва, оскільки сільське господарство було другорядним, відокремлення ремісництва від сільського господарства та розвитку торгівлі; торговий обмін зумовив появу грошей, торгового капіталу, класу купців.Значно розвинулися будівництво жител, ткацтво, суднобудування, кераміка, яку виготовляли у спеціальних майстернях по всій Греції. Розбудовувалися міста. Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому переважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. Важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась у УПІ-УІ ст. до н. е. Основними напрямками колонізації: південний, південно-східний(Фінікія), північно-східний (узбережжя Чорного моря), західний(Сицилія та Італія)Основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів надлишкового населення.. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Значне місце в господарстві Греції займала виплавка металів. Славилися й грецькі тканини, їх виготовляли вільні жінки і рабині.Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава.Раби — один із найважливіших видів афінського імпорту. Значного поширення набули ярмарки, які проходили на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які водночас були власниками кораблів і капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але переважала вільна торгівля.Війни, що постійно точилися між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізувала економічне життя країни - сільське господарство, ремесло, торгівлю. У 338 р. до н.е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.

8.Становлення, розвиток і занепад рабовласницького господарства Стародавнього Риму. Умови розвитку господарства Стародавнього Риму: фактори географічного характеру, кліматичні умови, наявність бухт і заток, наявність корисних копалин. Періоди економічного розвитку: 1.Царський період(розпад родового ладу), VІІІ- VІ ст..до н.е.(цивілізація Давнього світу та античності) 2.Римська республіка, V-І ст.. до н.е.(аристократично-олігархічна форма правління, влада зосереджувалась у сенаті та в руках консулів) 3.Імперія І-ст. до н.е – V ст..н.е.(поширення впливу Римської імперії на землі) В економ. житті Стародавнього Риму вирішальна роль належала землеробству. Високого рівня розвитку досягли ремесла. Причини піднесення СГ: широке запровадження рабства, встановлення ринкових зв’язків між містом і селом, перехід до великого землеробства. Велике господарство засноване на рабській праці. Головною формою рабовласницького господарства була вілла- маєток площею 25-100 га землі, яку обробляли 5-60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили сформувалися латифундії – велике приватне земельне володіння, помістя.У добу пізньої Римської імперії (III-V ст. н.е.) господарство занепало і прийшло до кризового стану. Причиною кризи було загострення суперечностей рабовласницького суспільства. Дешева рабська праці не стимулювала технічний прогрес. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці. Витіснення з економічного життя невеликих власників підривало господарські засади держави, її військову могутність. Зазнала краху завойовницька політика Риму, внаслідок чого припинилося регулярне поповнення господарства рабами. Ціни на них зросли, використання стало нерентабельним. Криза рабовласницького господарства в аграрному виробництві виявилася у зменшенні площі оброблюваних земель, нерентабельності вілл та латифундій, поширенні екстенсивних форм ведення господарства. Обмежувалася абсолютна власність рабовласника над рабами. У 476 р. н.е. Західна Римська імперія перестала існувати. Її падіння вважають кінцем історії стародавнього світу