3.1 Порядок пред’явлення позову в порядку цпк та участь у розгляді справ в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), яка відтворює конституційне положення про право на судовий захист, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Участь у цивільному процесі вказаних органів та осіб передбачено ст.45 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Звертаючись до суду із заявою про захист прав громадян та дер­жавних інтересів, прокуратура реалізовує конституційну функцію представництва інтересів громадя­нина або держави у суді. Проку­рор - особливий суб'єкт цивіль­ного процесу, і його участь у ци­вільному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадя­нина або держави у випадках, передбачених законом (пункт 2 ст. 121 Конституції України, ч. 2 ст. 45 ЦПК, пункт 2 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно цивільного процесуального законодавства прокурор може брати участь у розгляді будь-якої цивільної справи. Існують такі підстави участі прокурора в цивільному процесі: вказівка про це в законі, з ініціативи суду, за власною ініціативою.

Зокрема, ст. 281 ЦПК передбачає обов’язкову участь прокурора при розгляді цивільної справи окремого провадження щодо надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Суд може залучити прокурора до участі у справі, враховуючи її складність, її значення на стан дотримання законності в регіоні. При цьому суд виносить мотивовану ухвалу про участь прокурора у справі де вказується підстави такої участі.

Крім того, прокурор може самостійно прийняти рішення про вступ у вже порушену судом справу, за позовом інших осіб з метою захисту інтересів держави чи громадянина. В кожному конкретному випадку прокурор самостійно вирішує питання про необхідність чи доцільність його участі у вирішенні конкретної справи. Метою такої участі є охорона державних та громадських інтересів, а також охоронюваних суб’єктивних прав громадян та їх законних інтересів.

Наказ Генерального прокурора України № 6 гн від 29.11.2006 „Про організацію представництва прокурором у суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень” зобов’язує прокурора забезпечити обов’язкову участь за своєю ініціативою при розгляді судами справ: про усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

Конституція і ЦПК надають прокурору право на свій розсуд подати позов на захист інте­ресів громадянина або держави. Однак такий позов він може по­дати тільки у випадках, встанов­лених як процесуальним так і ма­теріальним (спеціальним) законом.

У кожному випадку пред'явлення позову, подання апеляційної або касаційної скарги щодо скасування рішення або ухвали суду, внесення заяви про перегляд їх у зв'язку з винятко­вими чи нововиявленими обста­винами, прокурор зобов'язаний обґрунтувати у чому саме полягає порушення прав громадянина, або інтересів держави. У разі відсутності такого обґрунтування, а також коли не зробле­но посилання на відповідний за­кон, суд повинен відмовити у прий­нятті позову, заяви, скарги про­курора.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його не­спроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших по­важних причин самостійно захис­тити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуаль­ні повноваження.

Прокурор звертається до суду із заявою на захист прав і охороню­ваних законом інтересів неповно­літніх, непрацездатних, обмежено дієздатних або безвісно відсутніх, якщо батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники, а також органи виконавчої влади, органи місцево­го самоврядування ухиляються від їхнього захисту.

При цьому у позові мають бути обґрунтовані причини неможливос­ті його пред'явлення самою особою, в інтересах якої він подається. Це значить, що твердження у заяві про неможливість громадя­нина самостійно пред'явити позов може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття такої за­яви до провадження суду за умови, що воно підтверджено відповідни­ми документами, доданими до за­яви (медичним висновком про стан здоров'я заінтересованої особи, ко­пією рішення суду про визнання особи недієздатною, довідкою про доходи, тощо).

Підставою представництва про­курором у суді інтересів держави є наявність або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів унаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ни­ми або з державою (ч. 2 ст. 36-1 Закону України "Про прокура­туру").

У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. у справі № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою Ук­раїни інтересів держави в арбітра­жному суді) зазначається, що саме треба розуміти під інтересами держави. Із урахуванням того, що "інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступ­ник у кожному конкретному ви­падку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може від­бутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунто­вують у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійсню­вати відповідні функції у спірних відносинах”.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у суді інтересів громадянина або держа­ви (ч. 5 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру"). Але він не повинен підміняти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органи виконавчої влади, зокрема державного контролю, органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які також можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держав­них чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор може скористатися своїм правом на звернення до суду із заявою про захист інтересів держави у випадках, коли органи виконавчої влади, передусім дер­жавного контролю, органи місце­вого самоврядування, на які від­повідними законодавчими актами покладено обов'язок захищати права й інтереси громадянина, дер­жавні чи суспільні інтереси, не вживають для цього передбачених законом заходів (п.2 ст. 121 Конституції України). Якщо зазна­чені органи не роблять цього, ви­ходячи зі свого відомчого підходу, або їх посадові особи не викону­ють своїх службових обов'язків щодо захисту вказаних інтересів, прокурор звертається з заявою до суду, оскільки ці інтереси залиша­ються незахищеними.

Відповідно до п. 4 ст. 46 ЦПК, прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирі­шення питання про наявність під­став для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про пере­гляд рішення у зв'язку з винятко­вими або нововиявленими обстави­нами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Прокурор також має право подати до суду заяву про видачу судового наказу в інтересах заявника - стягувача відповідно до правил, передба­чених ст. 95 і ст.96 ЦПК. Подаючи таку заяву, прокурор зо­бов'язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на кон­кретний матеріальний закон, який ці інтереси охороняє, та мотиву­вати насамперед причину, через яку громадянин не може сам звер­нутися до суду.

Прокурор на відміну від інших осіб, які звертаються до суду із за­явами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і беруть участь у справі, звільнений від оплати державного мита та інших судових витрат. При пред'явленні позову прокурор звільняється від сплати судових витрат (Закон України "Про судовий збір").

Прокурор, який відповідно до ст. 45 ЦПК звернувся до суду в інтересах інших осіб, не зв'язаний своєю позицією, яка була викла­дена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пре­д'явлений позов. Тому, дійшовши у ході розгляду справи висновку про безпідставність заявлених ви­мог, він вправі відмовитися від по­зову повністю або частково. Разом з тим відмова прокурора від по­зову або зміна заявлених ним ви­мог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирі­шення вимоги у первісному обсязі .

Якщо ж особа, яка має цивіль­ну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не під­тримує заявлених прокурором ви­мог, суд залишає заяву без розгля­ду. У разі, якщо прокурор від­мовився від заявленого позову і проти цього не заперечує сам пози­вач, в інтересах якого пред'явлено позов, суд на підставі пункту 3 ст. 205 ЦПК закриває проваджен­ня у справі у зв'язку з відмовою від позову.

Залишення судом заяви без розгля­ду не перешкоджає особі, в інтере­сах якої була порушена справа, після усунення умов, що були під­ставою для залишення заяви без розгляду, звернутися до суду із заявою у загальному порядку (повторно).

Недієздатні та обмежено дієздат­ні особи виключені з числа осіб, яким надано право розпоряджати­ся своїми вимогами. У зв'язку з цим відмова прокурора від заявлених вимог на захист прав і свобод недієздатної або обмежено дієздатної особи має бути перевірена судом, чи не по­рушуються при цьому права і свободи вказаних осіб, а також пра­ва та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

- захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

- інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Розгляд справ у цивільному судочинстві відбувається в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Вимоги до позовної заяви, передбачені ст.119-120 ЦПК України.

Так, позовна заява подається в письмовій формі. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується прокурором із зазначенням дати її подання.

Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.

Статтею 120 ЦПК України передбачено, що прокурор (позивач) повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Якщо позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст.119, 120 ЦПК України, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє прокурора і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання ухвали (ч.1 ст.121 ЦПК України). Якщо прокурор відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконує вимоги, визначені у ст.119 і ст.120 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. В іншому випадку вона вважається неподаною і повертається прокурору (п.2 ст.121 ЦПК України).

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Слід пам’ятати, що відповідно до ст.31 ЦПК України протягом усього часу розгляду справи позивач має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.

Підставу або предмет позову позивач має право змінити до початку розгляду судом справи по суті шляхом подання письмової заяви.

Якщо в ході розгляду цивільної справи буде встановлено, що відповідач не перебуває з позивачем в спірних матеріальних відносинах, такий відповідач іменується “неналежним”. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст.33 ЦПК України). Отже, в цивільному судочинстві не передбачено заміну позивача у справі.

При пред’явленні позову необхідно пам’ятати, що при зверненні до суду за захистом порушених прав та інтересів встановлюється строк позовної давності.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст.258 ЦК України)

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначені в ст.268 ЦК України, серед яких вимога центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов’язань, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.