3. Основні характеристики позову чи заяви

(вимоги до форми позовної зави).

Право прокурора на звернення до суду на захист інтересів держави або громадянина реалізується шля­хом подачі позовної заяви.

У процесі підготовки матеріалів прокурору необхідно:

- визначити предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, склад сторін цих правовідносин, наявність вини відповідача; особливу увагу слід звертати на правильне визначення позивача, тобто тієї особи або органу, права якого порушено;

- вивчити акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини;

- перевірити достатність доказів, необхідних для обґрунтування позовних вимог, визначити належність і допустимість доказів;

- з'ясувати можливість пред'явлення позову з погляду дотримання строків позовної давності, причин пропуску цього строку, обґрунтування можливості його поновлення;

- визначити ціну позову;

- вжити передбачених законом заходів до забезпечення позову.

Позов повинен мати визна­чені складові частини (елементи), а саме:

предмет, підставу та зміст.

Дуже важливо при пред’явленні позову правильно визначити позивача та відповідача, оскільки цивільним процесуальним та господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості його заміни. У порядку адміністративного судочинства суд може за згодою позивача здійснити заміну первинного позивача належним, якщо це не потягне зміни підсудності адміністративної справи.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або самостійно реалізувати процесуальні повноваження.

У зв’язку зі змінами у процесуальному законодавстві на прокурора покладений обов’язок надати суду документи, які підтверджують неспроможність громадянина самостійно захищати свої права та реалізовувати процесуальні повноваження, що дає підстави для представництва його інтересів у суді.

На сьогодні уже напрацьованою є практика визначення прокурорами інтересів держави та їх обґрунтування з посиланням на відповідне законодавство. Необхідно звернути увагу на забезпечення неухильного дотримання вимог вказівки Генерального прокурора України від 19.01.2007 № 7 "Про питання, що виникають при визначенні прокурорами органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах при пред’явленні позовів на захист держави" щодо пред’явлення позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України лише Генеральною прокуратурою України та прокуратурами обласного рівня та лише після обов’язково погодження позиції з Кабінетом Міністрів України.

У зв’язку з цим, якщо позов пред’явлено в інтересах неналежного позивача, необхідно ініціювати питання про його відкликання, залишення без розгляду (залежно від стадії судового розгляду), з метою пред’явлення вже з правильно визначеним позивачем.

Також необхідно звернути увагу на правильність визначення відповідача, можливість замінити якого передбачена у всіх видах судочинства.

На стадії перевірки та підготовки позову в обов’язковому порядку необхідно проводити роботу з відповідачем, у тому числі з метою встановлення його статусу, для з’ясування обставин і причин невиконання зобов’язань тощо (оскільки частими є випадки відмови у задоволенні позову прокурора через відсутність спору, зокрема внаслідок сплати боргу до його пред’явлення або перебування відповідача в стадії банкрутства).

Підставою для відмови у задоволенні позову може бути і його пред’явлення до відповідача, якого ліквідовано. Слід зазначити, що суб’єкт господарювання вважається ліквідованим лише після внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Важливою складовою частиною позову є його предмет та підстава пред’явлення.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога до відповідача, щодо якої суд має винести рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути урегульованою нормами процесуального права та повинна спиратись на підставу позову. З урахуванням предмету позову прокурор визначає підвідомчість його розгляду відповідно до вимог процесуального законодавства. Без правильного встановлення правової підстави позову неможливо визначитися в доказовій базі;

Підстава позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Слід мати на увазі, що процесуальним законодавством не допускається: одночасна зміна і предмета, і підстав позову; заявлення про зміну предмета або позову після початку судового розгляду справи.

Зміна підстав позову може здійснюватись у формі доповнення його новими фактами, заміни одних фактів іншими, виключення фактів, що не мають значення для справи і зазначені прокурором помилково.

Виходячи із способу судового захисту (заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб’єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення), передбаченого законом, визначається зміст позову. Основні з них передбачені ст.16 ЦК України: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміну правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний у ст. 16 ЦК перелік не є обмеженим, а тому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначене необхідно враховувати при підготовці позовів, оскільки у випадку помилкового обрання способу захисту порушених прав громадян або держави позовні вимоги прокурорів залишаються судами без задоволення.

Застосування прокурором відповідного способу захисту має відповідати змісту порушеного права позивача, способу його порушення та спричинених наслідків, а також забезпечувати ефективність даного захисту.

Важливим є і правильне застосування норм матеріального та процесуального права.

У позовній заяві прокурор повинен обов’язково посилатися на законодавчі акти, на підставі яких подається позов (Конституцію, закони України, а також міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

При цьому слід ураховувати, що забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Неправильне застосування норм матеріального та процесуального законодавства є підставою для відмови у задоволенні позову.

До пред’явлення позову необхідно перевірити, чи регулює відповідний закон спірні правовідношення, чи не скасовано дію цього закону або його окремих положень, ознайомитись із судовою практикою щодо розгляду даної категорії спорів, у тому числі шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідальним при підготовці позову є обґрунтування його необхідними доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень, надавши відповідні докази. Проте докази приймаються судом з урахуванням їх належності та допустимості. Належність доказів означає, що суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами.

Неповнота матеріалів, невжиття на стадії підготовки позову заходів до встановлення всіх обставин виявленого порушення та ненадання належних доказів в обґрунтування вимог, є причинами для залишення їх без задоволення з підстав недоведеності. Виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони, у тому числі й прокурора, довести ті обставини, на які вона посилається, у судовому засіданні досліджується кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Формальне ставлення прокурорів до підготовки позовів часто є причиною відмови у їх задоволенні з підстав недоведеності. А тому прокурорам необхідно обов’язково перевіряти повноту наданих контролюючими органами матеріалів, їх обґрунтованість та відповідність вимогам законодавства. За наявності неповних перевірок ініціювати проведення додаткових, а за необхідності – вирішувати питання щодо притягнення до відповідальності винних посадових осіб контролюючих органів.

Водночас не допускати випадків пред’явлення позовів на самих лише матеріалах контролюючих органів без прокурорської перевірки.

Увагу слід звернути і на порядок направлення позову та його копій сторонам і суду, оскільки з урахуванням виду судочинства мають місце певні відмінності.

У випадках пропуску строків на звернення до суду або сплину позовної давності ініціювати заявлення клопотання про їх поновлення з наведенням поважності причин їх пропуску, оскільки ця обставина може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Важливою передумовою гарантування можливості подальшого виконання рішення суду є забезпечення позову. Воно допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, але доцільніше заявляти клопотання про забезпечення одночасно із заявленням позову.

Підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання для забезпечення позову у формі мотивованої заяви з обґрунтуванням необхідності заходів забезпечення позову, мотивування, яким чином незастосування таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, який саме вид забезпечення та чому його належить застосувати.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, необхідно довести факт наявності у боржника-відповідача належного йому майна та ймовірність припущення, що майно, яке у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення. Доказами можуть бути дії відповідача, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Необхідно довести також адекватність засобу забезпечення позову, тобто довести співмірність заходу забезпечення позову його вимогам.

Вибір способу забезпечення залежить від суті позовної вимоги. Так, у позові про стягнення грошових сум, як правило, застосовується накладення арешту на кошти. Арешт на майно доцільно застосовувати тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів є неможливим. У спорі про право власності на майно чи витребування майна з чужого незаконного володіння належить застосовувати арешт на спірне майна.