8.6. Планово-висотне обґрунтування тахеометричного знімання

Як правило, для знімання місцевості з висотою перерізу рельєфу до 1 метра знімальну геодезичну сітку створюють у вигляді теодолітно- нівелірних ходів, а з висотою перерізу через 2 і більше метрів - тахео­метричних ходів. У теодолітно-нівелірних ходах сторони вимірюють мірною стрічкою або оптичними віддалемірами відповідної точності, горизонтальні кути - оптичним теодолітом, а перевищення між точками ходу - методом геометричного нівелювання. Прокладаючи тахеомет­ричні ходи за допомогою оптичних тахеометрів та теодолітів для зні­мання у масштабі 1:500, лінії вимірюють мірною стрічкою або метале­вою рулеткою, а при зніманні в дрібніших масштабах обмежуються використанням ниткових віддалемірів. Перевищення між точками ходу визначають методом тригонометричного нівелювання.

Вимірювання горизонтальних кутів теодолітом проводять повним прийомом. Коливання значень величини кута, отриманої з напівприйо- мів, при вимірюванні 30"-ним теодолітом не повинно перевищувати 1'. Кутові нев'язки при вимірюванні кутів оптичними тахеометрами не по­винні перевищувати ±20"у/п , а при роботі з теодолітами 30-секундної

точності - ±1" л/л , де п - кількість кутів у тахеометричному ході.

Довжини сторін у тахеометричних ходах вимірюють за допомогою ниткового віддалеміра, а за масштабу 1:500 - мірною стрічкою. Розхо­дження між результатами вимірювання довжини лінії ходу в прямому і зворотному напрямах не повинно перевищувати 1:400. Допустимі лі­нійні нев'язки в тахеометричних ходах при вимірюванні ліній оптични­ми тахеометрами та теодолітами визначають за формулою:

(8.7)

де S-довжина ходу, м;

n - кількість ліній у ході.

Прокладаючи тахеометричні ходи, вертикальні кути вимірюють за двох положень вертикального круга в прямому й зворотному напрямах. Візування проводять на висоту приладу і та на верх рейки або якийсь інший відлік, наприклад, 2,0 м. Висоту приладу на станції визначають із заокругленням до 1 см як суму двох частин: постійної - від осі обер­тання труби до нижньої поверхні головки штатива і змінної - від ниж­ньої поверхні головки штатива до вершини кілочка, яким позначено точку стояння приладу.

Контролем правильності вимірювання вертикальних кутів є по­стійність МО, коливання якого не повинні перевищувати ±1'.

Прямі та зворотні перевищення між точками тахеометричного хо­ду можуть відрізнятись між собою в межах 4 см на кожні 100 м горизон­тальної відстані. Результати вимірювань при прокладанні тахеомет­ричних ходів записують у журнал тахеометричного ходу (табл. 8.3).

Висотна нев'язка (в метрах) тахеометричного ходу не повинна пе­ревищувати величини: (8.8)

Де S – довжина ходу, м;

N – кількість ліній у ході.

Після ув'язки перевищень обчислюють висоти точок тахеометрич­ного ходу (табл. 8.4).