90.Зловживання правом як особолтве цивільне правопорушення.

Питання здійснення суб’єктивних прав тісно пов’язане з питанням зловживання правом. У п. 2 ст. 13 проекту ЦК України містяться положення, за яким не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяння шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, що ж являє собою зловживання правом? Очевидно, що мова йде про певне використання особою свого суб’єктивного права. Не можуть бути визнані зловживанням правом правомірні чи неправомірні дії, що не спираються на суб’єктивне право. Аналогічна ситуація виникає, коли особа виходить за межі наданого їй права. Тобто проблема зловживання правом пов’язана не з змістом суб’єктивного права, а з процесом його реалізації. Суб’єктивне право і поведінка щодо його здійснення співідноситься між собою як можливість певної поведінки і конкретні форми її прояву в умовах конкретного випадку . Тому зловживання має місце, коли особа, діючи в межах наданого їй суб’єктивного права, в рамках тих можливостей, що складають зміст даного права, використовує такі форми його реалізації, що виходять за встановлені законом межі здійснення права. Враховуючи диспозитивні начала цивільного права, а також неможливість охоплення нормами цивільного законодавства усіх аспектів суспільних відносин, що можуть виникнути при реалізції суб’єктивних прав, можна зробити висновок, що і не всякий вихід управомоченої особи за межі здійснення права є зловживання правом. Зловживання правом має місце тоді, коли право використовується на шкоду іншим суб’єктам або суспільним інтересам в цілому..

Об’єктивний критерій поведінки полягає в її відповідності вимогам закону. Зловживання правом є поведінкою протиправною. Тут слід пам’ятати про наступне:

протиправною слід вважати не лише поведінку, що порушує конкретні норми права, але і поведінку, що суперечить правовим принципам даної системи, галузі чи інституту права.

протиправна поведінка завжди порушує об’єктивне право, проте не у всіх випадках порушує суб’єктивні права третіх осіб. За чинним ЦК України (ст. 163) безгосподарне утримання і незабезпечення схоронності майна, що є пам’яткою історії і культури, є зловживання правом, що може мати наслідком вилучення на користь держави такого майна. У даному випадку захисту підлягають саме суспільні інтереси, а не суб’єктивні права третіх осіб.

Що стосується суб’єктивного критерія поведінки особи, що зловживає правом, то він проявляється в певному психічному відношенні особи до своїх дій. Очевидно, що викоритання права виключно з метою заподіяти шкоду іншій особі завжди буде мати умисний характер. Але чи завжди зловживання правом є подінкою умисною? З аналізу ст. 136 ЦК України можна зробити висновок, що вина в будь-якій формі може бути підставою для позбавлення власника права на безгосподарно утримувані культурні цінності. На думку В. П. Грибанова, незалежно від того, яка передбачена законом форма вини для правопорушення того чи іншого виду, пов’язаного із здійсненням того чи іншого суб’ктивного права, у всіх випадках буде мати місце зловживання правом. Разом з тим, зловживання правом має місце лише тоді, коли таке здійснення права допускається управомоченою особою свідомо. Але при цьому ступінь усвідомлення особою своєї протиправної поведінки може бути різною . В. А. Рясенцев з цього приводу зазаначав, що зловживання правом завжди є усвідомленою поведінкою. Проте усвідомлення не завжди означає умисел. Так, у випадку використання недозволених способів реалізації права управомочений суб’єкт може мати самі законні наміри і, відповідно, його дії по здійсненню права будуть діями усвідомленими. Умисними вони будуть тоді, коли намір досягти певної цілі поєднується з бажанням скористатись недозволеними способами для її досягнення .

Підсумовуючи сказане, можна визначити, що зловживання правом є особливим типом цивільного правопорушення, що здійснюється управомоченою особою при реалізації нею належного їй права, пов’язаного з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного їй законом загального (можливого) типу поведінки.