27. Поняття фізичної особи. Ідивідуалізація фізичної особи.

ст24 ЦКУ Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистості: право на ім'я, право на честь, гідність, ділову репутацію тощо.

Фізична особа має право на ім'я.Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відпо¬відно до своєї національної традиції.У разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо пере¬кручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні. Якщо пе¬рекручення імені здійснене у засобі масової інформації, воно мас бути виправлене у тому ж засобі масової інформації.

Ім'я фізичної особи є найдавнішим засобом її індивідуалізації у суспільстві. Окрім цього, ім'я визнається особистим немайновим благом фізичної особи (див. коментар до ст. 201 ЦК). Значення цього особистого немайнового блага в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов'язки під своїм іменем (див. коментар до ст. 28 ЦК).

За своєю структурою ім'я складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. До речі, історично українцям ніколи не була властива така частина імені як назвисько по бать¬кові, достатньою вважалася наявність імені та прізвища, наприклад, Богдан Хмельниць¬кий, Іван Мазепа тощо. Іменування по батькові як структурна одиниця імені стала наслід¬ком певних запозичень з російської структури побудови імені. Окремо потрібно відмітити, що зазначення прізвища та ініціалів, які використовуються ніби для спрощення написання імені, інколи не може повністю ідентифікувати особу, чим створює певні проблеми, наприклад, при визначенні авторства за певними науковими стат¬тями.

Право на честь та гідність слід розглядати як особливе суб'єктивне право, оскільки його сутність полягає у праві кожного громадянина на недоторканність його честі, гідності та можливості вимагати від усіх фізичних і юридичних осіб утримуватись від пору-шення цього права. Честь і гідність - не передумова того, що може виникнути внаслідок майбутнього правопорушення, а притаманні бла-га людини, що існують у повсякденному її стані, без будь-яких пору-шень. Тобто існування права на честь і гідність не залежить від того, чи буде воно порушене. На момент порушення виникає лише необхідність захисту цього права, а не саме право

Правова норма Цивільного кодексу про право на честь, гідність та ділову репутацію, крім заборони зобов'язаним особам замаху на конкретну фізичну або юридичну особу, дає можливість тій або іншій особі користуватися всією сукупністю суб'єктивних прав, які скла-дають її честь та гідність. Специфіка та особливості суб'єктивного права на честь, гідність та ділову репутацію полягає не лише в тому, що воно встановлює негативні межі його здійснення, тобто виявляє-ться у вигляді заборон неправомірної поведінки для зобов'язаних осіб, а й у тому, що, здійснюючи загальний захист честі, гідності та ділової репутації, право передбачає позитивну сторону, яка зумовлю-ється дозволеною поведінкою для оточуючих у межах, передбачених правовою нормою.

Особливий характер норми права, що регулює право на честь, гідність та ділову репутацію, полягає і в тому, що в цій нормі немож-ливо зазначити всі дозволені власнику цього права повноваження. Тому багато юристів мають певні труднощі щодо визначення загально-го поняття права на честь, гідність та ділову репутацію.

Тим часом, згідно з діючим Цивільним законодавством, суб'єкти права на честь, гідність та ділову репутацію набули впевне-ності в тому, що їхня поведінка та діяльність відповідним чином пра-вильно сприйматимуться, що не поширюватимуться відносно них хибні, принижуючі відомості. Гарантії, передбачені у ст. 7 ЦК Украї-ни, надають суб'єктам не лише реальну можливість вільно почувати-ся в суспільстві, а й конкретно визначена правоздатність, властива суб'єктивному праву. До них, передусім, слід віднести можливість суб'єкта вимагати від усіх та кожного утримуватися від поширення відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його . Зазна-чені суб'єкти з урахуванням змістовної сторони права на честь, гід-ність та ділову репутацію мають можливість вимагати, щоб суспільна оцінка їхньої поведінки та діяльності відповідала виконанню вимог закону, моралі, правил поведінки в суспільстві.

У статті 7 ЦК України встановлено, що громадянин або організація мають право вимагати через суд спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать їхню честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їхнім ін-тересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Обов'язок доказування поширюється на осо-бу або організацію, які поширили ці відомості, а не на потерпілого. Це дозволяє стверджувати, що для задоволення цього права потрібні певні умови захисту честі та гідності, а саме: відомості повинні поро-чити честь та гідність, не відповідати дійсності та набути поширення. Таким чином, право на честь, гідність та ділову репутацію є обов'язковим суб'єктивним правом кожної фізичної та юридичної особи. Порушення цього права завдає суб'єктам значної моральної шкоди, пригнічує свободу дій та свободу суспільної поведінки, тим самим створює щодо зазначених суб'єктів негативне враження з боку оточуючих. Саме тому кожний індивід має бути забезпеченим з боку державних органів гарантіями та можливостями повною мірою вико-ристовувати своє невід'ємне суб'єктивне право на захист честі, гід-ності та ділової репутації. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане

ім'я) або діяти без зазначення імені.

3. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які

встановлюються законом .

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів)

або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та

піклування або судом.

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з

них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.