22. Поняття навчальної дисципліни цивільного права

Якщо цивільне право як галузь права регулює відповідні суспільні відносини, а наука цивільного права вивчає цивільно-правові явища, то цивільне право як учбова дисципліна навчає цивільному праву і науці цивільного права.

Завдання цивільного права як учбової дисципліни, перш за все, полягає в навчанні тим нормам цивільного права і практиці їх застосування, які в сукупності становлять цивільне право як галузь права.

Поряд з галуззю цивільного права до сфери вивчення входить й наука цивільного права з виробленими нею поняттями, висновками, концепціями і теоріями. У зв'язку з цим курс цивільного права як навчальна дисципліна має предметом вивчення цивільно-правову науку, однак відрізняється від останньої за предметом, об'єктом і структурою. Протягом проходження навчального курсу цивільного права студент оволодіває знаннями не лише цивільних законів і практики їх застосування, але й пізнає закономірності їх розвитку, ознайомлюється з виробленим цивілістичною наукою понятійним апаратом, теоретичним обґрунтуванням закріплених в законі норм права, правилами їх тлумачення і застосування.

До завдань навчального курсу цивільного права належить також оволодіння навичками практичної роботи за обраною ними спеціальністю, пов'язаних з правильним застосуванням цивільних законів до окремих спірних ситуацій, інших випадків, які виникають в правозастосовчій практиці. Для цього існують практикуми, які містять казуси, засновані, як правило, на реальних судових та інших справах. Під час вирішення цих казусів як домашнього завдання та обговорення рішення в аудиторії студенти навчаються орієнтуватися в законодавстві, обґрунтовувати свою позицію у справі, заперечувати аргументи протилежної сторони. Значне поширення в юридичних вузах дістали дистанційне навчання, тестування, написання рефератів тощо.

Формування навичок правозастосування покладає на викладача відповідальне завдання не допустити виникнення правового нігілізму і підтримання інтересу до навчання. Тому викладач завжди має аналізувати проблеми, які виникають на практиці, виявляти суперечності та недоліки.

З огляду на часті зміни цивільного законодавства та його значний обсяг знати досконало весь правовий масив цивільно-правових норм неможливо. Тому завдання вивчення цивільного права полягає не в заучуванні цивільно-правових норм, а у виробленні у студентів навичок самостійної роботи з правовим матеріалом і розумінні логіки цивільно-правового регулювання. Студенти зможуть вільно орієнтуватися в чинному законодавстві, коли засвоять поняття, принципи, правові конструкції, теорії, вироблені наукою цивільного права. Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.

Система цивільного права як правової галузі має бути вибудувана таким чином, щоб її найбільш повно та ефективно було засвоєно в процесі навчання студентами.

Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років. Перша частина містить вивчення загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина передбачає вивчення зобов'язального права та спадкового права. В цілому система курсу може виглядати таким чином, як це представлено в змісті даного навчального посібника.

Концепція курсу цивільного права припускає проходження студентом у період навчання таких стадій:

1. Формування уявлень про предмет цивільного права:

1.1. "пасивне" сприйняття та нагромадження інформації;

1.2. набуття навичок цілеспрямованого сприйняття цивільно-правових явищ;

1.3. збагачення знань і формування уявлень про еталони, що забезпечують повноцінне сприйняття цивільно-правових явищ;

1.4. розширення обсягу уявлень про конкретні предмети та явища, що входять до сфери регулювання цивільним правом;

1.5. формування уявлень про абстрактні поняття цивільного права.

2. Формування цивільно-правових понять:

2.1. збагачення словника цивільно-правових термінів;

2.2. виділення й розпізнавання цивільно-правових понять серед інших:

— за істотними ознаками,

— на основі оволодіння прийомами порівняння;

2.3. оволодіння прийомами угруповання, класифікації й узагальнення знань у предметах і явищах цивільного права з метою формування понять.

3. Оперування цивільно-правовими знаннями, уміннями й поняттями в практичній діяльності:

3.1. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній практичній діяльності;

3.2. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній науково-практичній діяльності, поєднанню їх із новими поняттями, виробленню нових цивільно-правових знань.

Метою курсу цивільного права є досягнення всебічного глибокого розуміння студентами природи й сутності цивільно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих фахівців-цивілістів, формування творчої особистості майбутніх цивілістів.

Під час вивчення курсу цивільного права ставляться такі завдання:

— отримання, засвоєння та систематизація цивілістичних знань;

— набуття здатності аналізувати цивільні правовідносини та застосувати нормативно-правові акти;

— оцінка чинної цивільно-правової регламентації, з метою формування уявлень про необхідність та корисність тих чи інших вдосконалень, змін в законодавстві та правозастосовчій практиці.

Після вивчення цього курсу студенти повинні:

— бути здатні продовжувати процес вивчення цивільного права як галузі права, галузі законодавства, науки і навчального курсу самостійно;

— мати навички практичної роботи, розуміти зміст нормативних актів і застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій;

— мати навички науково-дослідної роботи в галузі цивільного права.

25. Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичні факти — факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.Юридичні факти поділяють на факти дії та факти події.

Юридичні факти-дії — такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

Правомірні юридичні акти-дії — це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, належать:

• юридичні акти — правомірні діяння суб'єктів з метою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду;

• юридичні вчинки — правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

Неправомірні юридичні акти-дії — це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

Юридичні факти-події — такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

З огляду на специфіку цивільного права, одним із найпоширеніших юридичних фактів є правочин. Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин має такі основні ознаки:

1) це вольовий акт, тобто в ньому наявна єдність волі (внутрішнє бажання особи досягти поставленої мети) та волевиявлення (зовнішній вияв волі, який може бути юридично оцінено);

2) це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

3) він спрямований на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.

Залежно від різноманітних ознак, є декілька основних класифікацій правочинів.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких наслідком недодержання письмової форми є їх недійсність. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства зв'язують правові наслідки і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посередня ланка між нормою цивільного законодавства, правовідношенням.

ЦК України (ст.4) дає примірний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права і обов'язки): угоди, адміністративні акти, відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури і мистецтва, заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав, з якими закон зв'язує настання цивільно-правових наслідків. У ст.4 ЦК України, крім вищезазначених юридичних фактів, йдеться про інші дії громадян та організацій. Маються на увазі дії, не передбачені цивільним законодавством, але такі, що у силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні правовідносини. Розглядувана позиція законодавства пояснюється тим, що неможливо в ньому охопити всю різноманітність видів правомірної діяльності громадян і організацій. У ряді випадків цивільно-правові норми зв'язують настання правових наслідків не з одним фактом, а з комплексом їх — так званим фактичним складом. Так, цивільні права і обов'язки за договором доручення припиняються, наприклад, внаслідок наявності одного юридичного факту: визнання доврителя недієздатним (ст.392 ЦК України). Зупинення ж перебігу строку позовної давності, зокрема, настає при наявності комплексу юридичних фактів: перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил, переведення їх на воєнний стан, і перебіг останніх шести місяців строку позовної давності (п.2-11 ст.78 ЦК України). Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб’єкта вони поділяються на події та дії.

Події — юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб. Це явища стихійного характеру (наприклад, землетрус, повінь), які у цивільному законодавстві набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Так, непереборна сила — один з юридичних фактів, які зупиняють перебіг строку позовної давності. Дії (бездіяльність) — юридичні факти, зв'язані з волею осіб. Скажімо, відмова повіреного від доручення призводить до припинення прав і обов'язків за договором доручення. Залежно від того, чи відповідають цивільно-правовим нормам дії, вони поділяються на правомірні й неправомірні (протиправні).

Правомірними є дії, які відповідають вимогам законодавства. Це угоди, юридичні вчинки, адміністративні акти, дії, які створюють об’єктивний результат. Так, адміністративний акт є актом органу державного управління, який передбачає вказівки владного характеру, акт планування — різновид адміністративного акту. Іноді цивільні права і обов'язки безпосередньо виникають з акту планування. Наприклад, місячний план перевезення породжує цивільне правовідношення між залізницею і відправником, у силу якого залізниця зобов'язана подати перевезені засоби, відправник — вантаж (ст.359 ЦК України). Нерідко цивільні правовідносини виникають з фактичного складу, адміністративного акту і угоди. Відносини щодо користування жилими приміщеннями виникають на підставі ордеру і договору найму жилого приміщення (ст.61 ЖК України). До дій, які створюють об'єктивний результат, слід віднести винахід, написання художнього твору. Неправомірними є дії, які вчиняються з порушенням вимог законодавства.