5. Міжнародна мобільність чинників виробництва.

Причини, які на неї впливають.Практично всі чинники виробництва володіють міжнародною мобільністю, тобто можуть вільно переміщуватися з країни в країну. Ступінь мобільності залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожний конкретний чинник.

За походженням фактори виробництва діляться на:

• основні — ті, що дісталися країні від природи або стали результатом тривалого історичного розвитку

• розвинені — ті, що придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень По ступеню спеціалізації фактори виробництва діляться на:

• спільні — ті, які можна застосовувати в різних галузях для створення різноманітної продукції • спеціальні — ті, які можна застосовувати для випуску тільки в одній галузі або для створення однієї або дуже вузької групи продукції Розвинені фактори мають тенденцію бити спеціалізованими, тоді як основні — загальними.

Основні фактори звичайно характеризуються низькою міжнародною мобільністю. Розвинені фактори, навпаки, володіють великою здібністю до міжнародної мобільності. Головна мета створення нових технології — прорив з виробленою на їх основі продукцією на світовій ринок і придушення конкурентів. Загальні фактори звичайно відрізняються високою міжнародною мобільнішою в порівнянні із спеціальними. це засновано на універсальності їх застосування до широти номенклатури продукції, яку можна виробити з їх допомогою.

Спеціальні фактори характеризуються меншою міжнародною мобільністю або її повною відсутністю.

6. Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування

Стали осно­вою для виникнення світового ринку. Його виникнення і становлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку. Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалося на суспільному поділі праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. Розвиток обміну привів до появи грошей, що розширило стимули для виробництва тих чи інших товарів спеціально для об­міну. З появою грошей між продавцем і покупцем стають посередник-купець, який надає послуги з реалізації товару, а також міняйло, що позичає для нього гроші. Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формува­тися національні ринки. національний ринок — це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців. Мануфактура, що базувалась на поділі праці, сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національ­них ринків і створенню регіональних, міждержавних і міжнародних ринків. Міжнародний ринок — це частина національних ринків, яка безпосередньо зв'язана із закордонними ринками. Отже, в епоху первісного нагромадження капіталу локальні цен­три міждержавної торгівлі переросли у єдиний світовий ринок. Він, остаточно сформувався наприкінці XIX — на початку XX ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня роз­витку, стало машинним. Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва. Характерні риси світового ринку: є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі; виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції; оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи ви­робнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані; на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними фак­торами, а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.