Тема 1. Філософія як специфічний тип знання

1. Розгляньте особливості філософського знання.

2. Охарактеризуйте предмет філософії та її основні проблеми.

3. Розкрийте структуру світогляду.

4. З’ясуйте зміст основних функцій філософії.

5. Дайте загальну характеристику діалектики і метафізики.

Тема 2. Філософія стародавнього світу

1. З’ясуйте сутність діалектики Геракліта.

2. Окресліть особливість Піфагорійської школи.

3. Визначте відмінність між вченням Фалеса та Піфагора стосовно першооснов світу.

4. З’ясуйте сутність атомістичного вчення Демокріта.

5. Розкрийте зміст філософії Платона.

6 .Дайте загальну характеристику філософії Аристотеля.

7. У чому полягає сутність методу Сократа?

Тема 3. Філософія європейського середньовіччя та епохи Відродження

1. Розкрийте характерні риси схоластики.

2. З'ясуйте сутність філософії Томи Аквінського.

3. Охарактеризуйте зміст номіналізму і реалізму.

4. Обґрунтуйте, в чому полягає гуманізм філософії доби Відродження.

5. З'ясуйте зміст поняття «макіавеллізм».

6. Назвіть основні риси натурфілософії доби Відродження.

Тема 4. Філософія нового часу

1. З’ясуйте сутність індуктивного і дедуктивного методу пізнання.

2. Дайте загальну характеристику філософії Ф.Бекона.

3. Розкрийте сутність філософії Р.Декарта.

4. Розкрийте сутність вчення про субстанції Б.Спінози.

Тема 5. Німецька класична філософія

1.Зясуйте основні філософські ідеї Канта.

2.В чому полягає основна суперечність Канта?

3.Розкрийте сутність філософської системи Гегеля.

4.Визначте особливості гегелівської філософії.

5.Охарактеризуйте гуманізм філософії Фейєрбаха.

Тема 6. Філософія ХІХ – ХХ століть

1. З'ясуйте сутність філософської антропології Ж.-П. Сартра.

2. Розкрийте зміст поняття свободи в екзистенціальній філософії,

3. Охарактеризуйте соціальну доктрину неотомістської філософії.

4. Визначте, в чому полягає гуманізм філософії екзистенціалізму.

5. З'ясуйте зміст концепції абсурду А. Камю.

6. Поясніть, у чому полягає сенс життя з точки зору філософи екзистенціалізму.

7. З'ясуйте основні ідеї герменевтики.

8. Охарактеризуйте сутність аналітичної філософії.

9. Поясніть, у чому сутність філософії постмодерну.

Тема7. Українська філософія

1. Назвіть основні джерела давньоруської філософії.

2. З’ясуйте сутність філософії Сковороди.

3. Розкрийте філософські погляди представників Києво-Могилянської академії.

4. Розкрийте світоглядні ідеї Т.Г.Шевченка.

5. Розкрийте філософські ідеї І.Франка.

1.1. Філософія як мудрість. Основні проблеми філософії

Філософія – одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує понад 2500 років. Філософію ще з давніх – давен визначали як любов до мудрості (слово «філософія» грецького походження – від phileo – люблю і sophia – мудрість). Філософія – особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи буття, про найбільш загальні характеристики людських відносин до природи, суспільства,духовного життя у всіх його проявах.

Філософія вивчає найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу, а саме: його єдність , природу, тенденцій розвитку тощо. Завдання ж загального, фундаментального знання є важливим для пізнання істини, оскільки в загальному більше суттєвого, ніж в одиничному. Патріарх світової філософії Арістотель якого Гегель назвав «вчителем людства» , стверджував, що «той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме».

Пізнати, з’ясувати загальне – непросто. Загальне не сприймається на рівні відчуттів. Загальне є продуктом логічного мислення. Воно складає основу наукового знання. Аристотель вважав, що знанням найбільшою мірою володіє той, хто знає загальне. Мабуть, найважче всього для людини пізнати саме це, найбільш загальне, бо воно є найдалі від чуттєвих сприйнять.

Оскільки філософія досліджує найбільш загальні проблеми існування світу, остільки вона саме тому здатна осягнути його в цілому, дати цілісне уявлення про світ, його розвиток, тенденції поступу. Це торкається також і світу самої людини, її виникнення, розвитку, місця у природі тощо. Філософська проблематика визначає специфіку філософського знання. До найважливіших проблем філософії відносяться такі:

- хто така людина і яке місце вона займає в світі?

- яка природа світу , космосу?

- в чому полягає причина і основа його існування?

- чи є якісь зовнішні підстави існування Всесвіту,чи є він самодостатнім і чи не потребує для свого буття зовнішніх сил?

- в чому сенс людського буття і основа його існування?

- в чому суть людського щастя? Як слід розуміти добро і зло?

Уявлення про предмет в цілому, його цілісне бачення є надбанням розуму людини, свідченням могутності її інтелекту, здатності з’ясовувати найбільш загальні закономірності розвитку всього сутнісного. Філософія, - відзначав Гегель, - займається не окремими ситуаціями, а загальним мисленням, оскільки проникає в ціле (прослідковує загальні закономірності.

Складні явища чи процеси людина може охопити в мисленні у цілому, але за умови, коли здатна виділити найбільш загальне, суттєве, притаманне усім цим явищам чи процесам. У цьому контексті філософія, як пошук цілого, загального, співвідноситься з мудрістю. Філософія як наука вчить дивитися на все з точки зору вічності.

Філософія ототожнюється зі знанням первоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Аристотеля, слід віднести до «мудрості». Бо «мудрість є наука про визначальні причини і начала». «Наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини»; «Жодне з чуттєвих сприйнять ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають важливі знання про одиничне, бо вони не вказують «чому» … Мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті що «знають причину»; «Ми наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші за них, оскільки вони знають причини того, що створюється». Аристотель пояснює, кого можна називати мудрим, і якої науки це стосується:

«По-перше, ми припускаємо, що мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожний предмет окремо. По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнавати важке і нелегко осягнене для людини (сприйняття почуттями властиве всім, а тому це легко, і нічого мудрого в цьому немає). По-третє, ми вважаємо, що більш мудрішим у будь-якій науці є той, хто більш точний і більш здатний навчити виявлення причин».

Філософія як наука досліджує те, що «найбільш гідне пізнання – первоначала і причини, бо на їх основі пізнається все інше …»; «Отже, з усього викладеного випливає, що ім’я мудрості необхідно віднести до однієї і тієї ж науки: це повинна бути наука, котра досліджує первоначала і причини». (Там же, с.69). Такою наукою є філософія. «Філософія – найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання першопричин, сутнісного і вічного».

Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і первоначал, « сутнісного і вічного».

Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, «сутнісного і вічного», дає змогу розкривати закономірні зв’язки. Закон і визначається як відношення між сутностями, найбільш загальний, установлений зв’язок між речами, який повторюється за відповідних умов і є внутрішнім, необхідним, загальним та суттєвим. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання. Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; первоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків..

1.2. Філософія як форма суспільної свідомості

З теоретико-пізнавальної точки зору філософія, як різновид суспільної свідомості є формою відображення дійсності у свідомості людини. Це відображення є складним, теоретичним. Скажімо, людина відображає світ, вона бачить насамперед те, що очевидне, що дається у її відчуттях. Це відображення дійсності на рівні «світовідчуття», «світосприйняття». Для філософії як форми суспільної свідомості специфічним, притаманним їй є «світорозуміння», «світоз’ясування». Останнє здійснюється людиною лише у процесі її теоретичного мислення, шляхом абстрагування, проникнення у найбільш суттєве, загальне. Такий спосіб осягнення дійсності дає можливість з’ясувати те, що не сприймається на рівні відчуттів. Об’єктивні закони розвитку природи чи суспільства не можна, наприклад, сприйняти за допомогою зору, дотику чи смаку. Вони сприймаються лише на рівні мислення.

Філософія як форма суспільної свідомості ґрунтується саме на такому узагальнюючому відображенні дійсності, і це є досить важливим для розуміння її специфіки, відмінності від інших наук. Філософія, за висловом Гегеля, «є сучасна епоха, котра осягнута в мисленні». Бо епоху,її сутність, тенденції розвитку можна осягнути не у процесі «світовідчуття», а в результаті «світорозуміння» - теоретичного мислення. Це – єдиний спосіб охопити в цілому таке складне явище, як епоха. Саме це дає філософія, сутністю якої є найбільш узагальнене відображення дійсності у свідомості людини, розвиток її теоретичного мислення.

1.3. Світогляд як духовно – практичне освоєння світу.

Структура і типи світогляду

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Що ж таке світогляд? Слід підкреслити, що у визначенні цього поняття немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: «світогляд – це форма суспільної свідомості»; «світогляд – це форма самоусвідомлення особистості»; «світогляд - це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі»; «світогляд – це система принципів діяльності людини»; «світогляд – це погляд людини на світ як ціле»; «світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу».

Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття «світогляд» - багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вищенаведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд – це спосіб духовно-практичного освоєння світу.

Філософія і світогляд у цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обгрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-практичної, політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. У чому ж вона полягає?

Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:

- є своєрідними способами духовно-практичного освоєння світу;

- мають однаковий предмет осмислення – відношення «людина – світ»;

- дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т. ін.;

- мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).

Разом з тим філософія і світогляд – це не тотожні поняття. У чому полягає їх нетотожність?

- Поняття «світогляд» більш широке за обсягом, ніж поняття «філософія». Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ – не лише філософські, а й релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і та ін.

- Для характеристики світогляду використовуються поняття «загальна картина світу», «світовідчуття», «світосприйняття», «світоуявлення», «світорозуміння» тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є «світорозуміння».

- Філософія і світогляд різні зі своєю структурою. Перша включає в себе вчення про буття (онтологію), теорію пізнання (гносеологію), діалектику, антропологію і т. ін. До структури світогляду належать: знання, віра, цінності, переконання, воля, ідеали ,почуття тощо.

- Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.

Світогляд людини має цілісний, інтегративний характер, а не є простою сумою його складових частин. Разом з тим світогляд не є чимось аморфним, безструктурним: в ньому виділяються відносно самостійні компоненти. До найважливіших з них відносяться: знання, цінності, почуття, переконання, оцінка минулого і віра в майбутнє, воля. Знання – це ідеальне відображення дійсності в свідомості людини. У світогляд входять не будь – які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини. Цінності – позитивне або негативне відношення до явищ оточуючого світу, яке ґрунтується на потребах і інтересах людей, культурі певного соціуму. Почуття – емоційно – чуттєве переживання людиною явищ природи, дій, вчинків інших людей і своїх власних дій. Переконання – інтелектуально – емоційна позитивна оцінка певних ідеалів, норм , дій , вчинків, на які людина орієнтується в своєму житті. Оцінка минулого і віра в майбутнє теж входить в структуру світогляду. Людина оцінює своє минуле і проектує майбутнє. Воля – психологічна здатність підпорядковувати свою діяльність, вчинки свідомо поставленим цілям.

Світогляд має історичний характер. Світогляд окремої людини змінюється на протязі життя, а суспільний світогляд зазнає змін разом із самим суспільством. Історія людської цивілізації виділяє три типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.

Міфологія ( від грецького «міф» - переказ,оповідь, «логос» - вчення – це такий спосіб розуміння природних і суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації суспільних явищ, що полягає в одухотворенні і персоніфікації цих явищ, наділені їх людськими за характером, але фантастично розвиненими і спотвореними властивостями. Міфологія є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію. Для філософського осмислення міфологічного світогляду важливо звернути увагу на:

1) тематику міфів, яка охоплює світоглядні проблеми;

2) на ідентичність цієї тематики у різних народів.

Релігія ( від лат. religio –набожність, святиня) – така форма світогляду, в якій сприйняття людиною світу здійснюється через подвоєння на земний і небесний, потойбічний і поцейбічний, грішний і сакральний. Найважливішою ознакою релігії є існування надприродної істоти – Бога. Тому суттю релігійного світогляду є віра в Бога.

Філософія є таким типом осмислення світу, який вирішує всі світоглядні питання виключно раціональним, логічним шляхом, відкидаючи міфи, емоції, віру і т.п. феномени людини. Основна відмінність філософського світогляду від міфологічного і релігійного полягає в тому, що він складає лише ядро світогляду, тоді як міфологія і релігія повністю співпадають з відповідним світоглядом.