12. Військово-територіальний устрій як спосіб поширення реєстрового козацтва на городову Україну.

Причини утворення реєстрового козацтва: захист своїх південних кордонів, бажання встановити контроль над козаками і в такий спосіб уникнути загострення відносин з Османами, намагання не допустити антипольських повстань.

З 1572 року згідно з королівським універсалом короля Сигизмунда Августа перші 300 козаків були залучені до служби, за що повинні були отримували платню. Проте грошей у польського короля вистачило ненадовго і залучення козаків до служби у найманому війську було припинено. За часів короля Стефана Баторія в 1578 р. новим універсалом було встановлено офіційний реєстр в 500 козаків, був затверджений герб козацького війська. Одночасно реєстровим козакам було надано привілеї, які полягали в :звільненні від державних податків та повинностей, крім військової;право власної військової та судової влади, яку обирали самі козаки (обраний гетьман затверджувався королем);підпорядкування своїй старшині, окреме судочинство, право земельного володіння, дозвіл на промисли та торгівлю, отримання грошової та натуральної ( сукно) винагороди;володіння м. Трахтеміровим, де розміщувався арсенал, (зброя, порох), а також монастир, що був тут розташований, для створення шпиталю для старих та немічних козаків;отримання клейнодів, прапору, литавр та гармат.

Надання реєстровому козацтву певних прав та привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва, як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запоріжжі. І хоча рішення польського уряду стосувалося лише невеличкої частки козаків, це давало змогу вести боротьбу за розширення прав та привілеїв на якомога більшу кількість козаків. Саме намагання збільшити козацький реєстр, отримання прав і свобод, притаманних козакам, було однією з причин, що породжувало чисельні виступи українського козацтва, особливо характерних для першої половини ХУІІ ст.

13. Військово-територіальний устрій реєстрового козацтва як основа створення органів влади на місцях в період Хмельниччини.

Найвищим органом державної влади в Україні була загальновійськова рада, у якій брали участь різні верстви населення. Скликав раду гетьман, розсилаючи універсали. Рада обирала гетьмана, старшину, генеральний уряд. Вона також мала право позбавити їх влади. Виконавчу владу очолював гетьман. Він командував військом, очолював адміністрацію, визначав напрями політики. Найважливіші питання вирішував спільно з радою генеральної старшини (парламент) – скликалася перед кожною загальновійськовою радою. Генеральний уряд обирали разом із гетьманом на загальновійськовій раді. До його складу входили: генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний під скарбний, два генеральні осавули, хорунжий і бунчужний. Центральне місце в уряді займала генеральна військова канцелярія, яка була військовим, адміністративним і фінансовим органом управління.

В адміністративному плані Україна поділялась на полки, а полки на сотні. На чолі полку стояв обраний полковник. У його руках зосереджувалося управління, судочинство й військове командування. До полкової адміністрації входили обозний, писарі, осавул, хорунжий, яких обирали на полковій раді. Існувала полкова рада, яка вирішувала питання полку. На чолі сотні стояв виборний сотник. Існувала також сотенна адміністрація на зразок полкової. Помічниками сотника були сотенний писар, осавул, отаман. У кожному полковому і сотенному місті був виборний отаман. Сільська громада обирала війта, а козаки – отамана. Селяни і міщани підпорядковувалися сотенній, полковій і гетьманській адміністрації.