22. Постать Юрія Немирича в історії України.

Юрій Немирич (* 1612, Овруч, Житомирська область — † 1659) — український магнат, воєначальник, державний діяч і дипломат доби Хмельниччини.

Юрій Немирич походив зі старовинної магнатської родини, що належала до найбагатших землевласників в Україні. Після доволі ґрунтовної домашньої освіти навчався в социніанській академії в Ракові (Польща) та в університетах Голландії, Франції, Італії. Свій найвідоміший твір «Розвідка про Московитську війну» Ю. Немирич написав і видав під час навчання у Сорбонні (1632), де його вчителем, серед інших, був Ґуґо Гроцій. У цьому творі — першому трактаті українського автора з проблем військового мистецтва — Ю. Немирич виявляє прихильність до республіканського устрою на зразок Голландії, Швейцарії, піддає критиці й засуджує самодержавно-монархічний лад у Росії.

Як сеймовий посол, Ю. Немирич представляв інтереси київської шляхти на сеймах Речі Посполитої і став незаперечним лідером протестантів. За релігійні переконання неодноразово зазнавав переслідувань з боку влади, а в 1646 р. як прихильник аріанства зазнав переслідувань з боку польського уряду: був позбавлений значної кількості маєтків і засуджений до вигнання з Речі Посполитої.

Національно-визвольні змагання українського козацтва Ю. Немирич спершу сприйняв вороже, в чині генерал-полковника королівської армії воював проти повсталих. У 1655 р., невдоволений гоніннями влади на протестантів, перейшов на службу до шведського короля Карла Х; призначений генерал-майором Шведського королівства. У 1657 р. Ю. Немирич повернувся в козацьку Україну, де прийняв православ’я, перейшов під протекцію Війська Запорозького та отримав від гетьмана звання козацького полковника.

Ю. Немирич брав участь у розробці положень українсько-шведського договору 1657 р. і взагалі істотно вплинув на перебіг українсько-польських переговорів. Вірогідно, саме він був автором концепції Великого князівства Руського як складової частини Речі Посполитої у 1657—1658 рр. Республікансько-демократичні та федералістські ідеї, закладені Юрієм Немиричем у концепцію Великого князівства Руського, значно вплинули на формування й розвиток політичної думки в Україні та Польщі другої пол. ХУІІ ст. На 1659 р. у званні канцлера Великого князівства Руського Ю. Немирич був одним із керівників української делегації, активно агітував за ратифікацію Гадяцької угоди.

Брав участь у Конотопській битві 1659 р. У серпні того ж року очолив гетьманські війська на Чернігівщині. Загинув у бою з військами московського воєводи В. Шереметьєва поблизу Ніжина.

23. Проект нового московсько-українського договору після смерті Богдана Хмельницького.

Після смерті Б. Хмельницького в Україні склалася вкрай складна політична і соціально-економічна ситуація. Поразка україно-трансільванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. До того ж загострилися московсько-українські відносини через ігнорування царським урядом інтересів України.

Після укладання договору 1654 р. до смерті Богдана Хмельницького царський уряд досить обережно вдавався до спроб обмежувати державну незалежність України й порушувати договір. Надто великим був авторитет і сильною була влада гетьмана Богдана Хмельницького в Україні, який твердо й послідовно протидіяв тиску царизму, відстоюючи права Української Гетьманської держави. Ситуацію, що склалася, Москва вирішила використати, щоб розгорнути наступ на державність України, її автономний устрій.

Після обрання гетьманом І. Виговський дотримувався зовнішньополітичного курсу Б. Хмельницького. Він підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Подвійна політика Москви остаточно переконала Виговського в необхідності докорінно змінити свої зовнішньополітичні орієнтири.

Виговський на гіркому досвіді переконався, що за найлояльнішого його ставлення до Московської держави царська політика несе і йому особисто, а головне — Україні, згубу. Гетьман приймає рішення розірвати союз із Москвою. Виговського підтримала більшість козацьких полковників зі своїми полками, а також генеральна старшина, які добре розуміли антиукраїнську політику Москви...Погляди цієї старшини поділяло й духовенство, яке чинило опір домаганням Москви скасувати давній звичай обирати нового митрополита для української церкви вільними голосами всіх архієреїв, а також спробам підкорити українську церкву московському патріарху. Виговський зі старшиною виступили з міжнародним маніфестом, пояснюючи причини, що привели їх до повного розриву і війни з Москвою. В маніфесті говорилося, що цар московський не виправдав надій України, не виконав своїх обіцянок; не надавав допомоги проти ворогів, розпочав трактати з Польщею коштом України, наказав ставити в Києві фортецю, щоб держати народ в ярмі, нарешті задумав зовсім знищити Білу Русь і Україну з усім Військом Запорозьким, почав сіяти усобицю, піддержувати бунти проти гетьмана

Після укладення Гадяцької угоди в середині серпня 1658 р. розпочалася війна України проти Москви.

24. Гадяцький трактат 1658 року.

Гадяцький договір 1658 р. - угода, укладена між гетьманом України І. Виговським та польським урядом 16.9.1658 у м.Гадячі. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич, якого вважають автором Г.д., і П.Тетеря, а польську - К.Беньовський та К.Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували. Договір складався з чотирьох розділів.