Тема 3 Суспільство як соціальна система, його соціальна структура
Основні питання теми
1Суспільство як соціальна система. Основні елементи соціальної структури
2Соціальна стратифікація і соціальна мобільність
3Особливості розвитку соціальної структури сучасного українського суспільства
1 Суспільство як соціальна система. Основні елементи соціальної структури
Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи.
На повсякденному рівні під суспільством розуміється сукупність людей, які об’єднані конкретними інтересами.
В соціології «суспільство» - це сукупність історично обумовлених зв’язків і взаємодій, які виникають між людьми в процесі їх життєдіяльності.
Суспільству притаманні ознаки, які відрізняють його від інших спільнот:
спільність території проживання людей;
цілісність і сталість (єдине ціле);
здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;
певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей;
автономність, саморегулювання, саморозвиток.
Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему.
Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх взаємозв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.
Суспільство – це соціальна організація людей основою якої є соціальна структура.
Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.
Структурним елементом суспільства є соціальні групи.
Соціальна група (спільнота) – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.
У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.
Мала соціальна група – нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільними цілями, інтересами і діяльністю, постійно взаємодіють між собою (сім’я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів).
Велика соціальна група – чисельна, стала спільнота об’єднаних для спільної діяльності людей, яка функціонує в масштабах усього суспільства і для якої властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).
Соціальна структура суспільства передбачає групування його елементів. Залежно від критерію інтеграції виділяють його підструктури.
2 Соціальна стратифікація і соціальна мобільність
Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів.
Засновниками сучасної теорії стратифікації вважають М. Вебера і російського соціолога Питирима Сорокіна.
Стратифікація – це визнання існування в суспільстві вищих і нижчих прошарків – страт.
Страти – це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.
Основою утворення страт є природна і соціальна нерівність.
Природна нерівність зумовлена різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево – вікові особливості, родинні зв’язки тощо).
Соціальна нерівність зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське і сільське населення), соціальною роллю (інженер, батько) тощо.
Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг порівняно з іншими.
Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, тощо.
Стратифікація є ознакою будь – якого суспільства. Розрізняють такі основні історичні типи соціальної стратифікації, як рабство, касти, стани і класи.
Основними компонентами нерівності є розподіл прибутків та добробуту, відмінності в якості та тривалості освіти, участь у політичному житті, у владних структурах, володіння власністю та рівень престижу.
Рабство – форма нерівності, за якої одна людина володіє іншими.
Касти – членом цієї соціальної групи людина ставала від народження. Перехід із однієї до іншої був неможливим.
Стани – ця соціальна група мала певні права і обов’язки, що передавалися у спадок. Переміщення було можливим, але складним.
Класи – цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології марксизму. К. Маркс вважав класову структуру основою розвитку і змін, а їх виникнення пояснював економічними чинниками. Це – відкритіший тип стратифікації. У західному індустріальному суспільстві розрізняють три класи: вищий, середній, нижчий.
Дохід вимірюється в гривнях, доларах, які одержує окремий індивід або сім’я протягом певного часу (одного місяця або року).
Освіта – вимірюється кількістю років навчання у школі, коледжі, університеті (слюсар – сантехнік – 9 років, професор - 20).
Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте рішення. (Рішення Президента розповсюджується на всіх громадян, рішення бригадира – на членів бригади).
Престиж – повага статусу, яка склалася в громадській думці.
Соціальна нерівність – це нерівність статусів, що випливає зі здатності індивідів виконувати ту чи іншу соціальну роль.
Статус – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо.
Будь – яка людина має цілу низку статусів (українець, брат, чоловік, лікар).
Виділяють природний статус, який людина отримує з народження (національність, фізичні та психологічні дані) і набутий статус, якого людина набуває з часом (освіта, кваліфікація тощо).
Певному статусу відповідає певна модель поведінки, роль.
Соціальна структура суспільства весь час перебуває у розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів, їх пересування з одних соціальних груп до інших.
Соціальна мобільність – зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі.
Існує горизонтальна і вертикальна мобільність.
Горизонтальна мобільність – це зміна соціального стану індивіда або соціальної групи в рамках однієї соціальної верстви, яка не приводить до підвищення або пониження його соціального статусу.
Вертикальна мобільність – це зміна положення індивіда або соціальної групи, яке супроводжується підвищенням або пониженням його соціального статусу.
Різні типи суспільства розрізняються за характером і рівнями мобільності.
Зростання соціальної мобільності в сучасному суспільстві загострює проблему маргінальності.
Маргінальність – це «прикордонність», проміжне положення індивіда або соціальної групи в соціальній структурі суспільства.
Маргінал – це індивід, який втратив свій попередній соціальний статус і не зміг адаптуватися до нового соціально – культурного середовища.