Лекція 2 педфак тема . Мовні норми

1. Взаємозв’язок культури і мови.

2. Норми: характеристика

1. Взаємозв’язок культури і мови

Поняття “культура” можна розглядати у широкому і вузькому значенні (духовна культура). До явищ духовної культури відносять: 1) форми суспільної свідомості (світогляд людей, науку, мистецтво, літературу, мораль, звичаї); 2) установи, пов’язані з духовною культурою, наприклад, школи, театри, музеї, бібліотеки; 3) їх вплив на людину, її виховання і освіту в інтелектуальному, моральному й естетичному аспектах; 4) культуру знань, мислення, почуттів і поведінки індивіда. Мова ж, з одного боку, є окремим компонентом культури, що входить до неї разом з іншими знаковими системами (як фольклор, література, наука, право, релігія), а з іншого, є однією з форм вираження культури словесними засобами.

Таким чином, мова має двоїстий статус щодо культури. Мова репрезентує образ картини світу, з одного боку, пасивно втілюючи цей образ, а з іншого боку, активно впливає на формування цього образу за допомогою словесних за своєю природою складників матеріальної і духовної культури.

Мова – неодмінна риса будь-якого людського суспільства, найістотніший елемент духовної культури етносу, одна з ознак виокремлення нації у сучасному світі цивілізованих народів. З давніх-давен мова є засобом спілкування у суспільстві, джерелом і акумулятором національного досвіду людини.

Мовна норма

Мовна норма – це той мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплено практикою і рекомендовано до вжитку як обов’язковий для всіх членів суспільства.

Мовна норма є категорією соціально та історично зумовленою, закріпленою мовною практикою і відносно усталеною, хоча вона і зазнає з часом і розвитком суспільства певних змін.

Критерії літературної норми

Таке поняття як “норма літературної мови” спирається на певні критерії, причому жоден з них не може розглядатися як провідний, а діє лише у сукупності з іншими критеріями. Одним з основних є територіальний критерій, тісно пов’язаний з національним критерієм, оскільки культурно-історична спадщина об’єднує націю територіально і через мову (націю розуміємо як людську спільноту, що проживає на одній території і розмовляє спільною мовою), а найбільш поширений діалект кладеться в основу літературної норми. Критерій мовної традиції, в основі якого стійкість, усталеність, стабільність мовної форми, також не є надійним: хоча мова змінюється поступово, але трапляється і різкий рух норми при житті одного покоління. Критерій поширеності, як і формально-логічний критерій, також не можна абсолютизувати, оскільки статистика стосовно мовознавства немає суворої методики у виборі обчислювальних об’єктів, а пізнання істини неможливе тільки за допомогою логічних процедур. Критерій відповідності законам мови, системі і структурі мови, відбиваючи закономірності мовної системи у її безперервному розвитку й удосконаленні, не гарантує від помилок при розгалуженні нормативних і ненормативних явищ. Естетичний критерій, в основу якого покладено “чуття смаку”, має як своїх прихильників, так і своїх противників, адже смакові уподібнення у кожного свої і можуть змінюватися. Критерій авторитетних письменників, визнаних зразків повинен враховувати широке коло різних джерел та критичне ставлення до текстів, цей критерій підтверджується слововживанням авторитетних письменників і вчених.

НОРМИ

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють наступні норми:

• орфоепічні – регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів;

• графічні - правильна передача звуків на письмі;

• орфографічні - грамотне написання слів та їх частин;

• лексичні – встановлюють правила слововживання;

• граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;

• стилістичні - доречний відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування;

• пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків.

Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура усного й писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.

ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ