
- •1.Мова і література в системі культурних цінностей укр..Сусп.
- •2.Мова- суспільне явище. Функції мови.
- •3.Укр. Літературна мова і мова професійного спрямування.
- •4. Специфіка мови проф..Спілкування
- •5.Складники національної..Мови
- •6. Мовне законодавство в Україні.
- •7.Статус укр.Мови як державної.
- •8. Основні хар-ки мовної норми. Види мовних норм.
- •9.Основні хар-ки мовної норми на суч. Етапі розвитку літ.Мови
- •10.Поняття культури мови. Комуніка якості культури мови.
- •11.Поняття професійної мовнокомунікативної компетенції.
- •12.Давня література й початки формування літературної мови.
- •13.Усна і писемна форми української літературної мови.
- •14.Функціональні різновиди української літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •0.Функціональні різновиди літературної мови. Їхні основні ознаки.
- •15.Стильові різновиди сучасної літературної мови й фахова мова.
- •16.Науковий, офіційно – діловий, розмовний(кодифікований) стилі літературної мови як основа мови фаху.
- •18.Класична українська література як етан формування й утвердження норм літературної мови.
- •19. І. Котляревський – зачинатель нової української літератури та нової української літературної мови.
- •20. Г. Квітка-Основ’яненко – фундатор нової української прози й нової мови прозового твору.
- •21. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.
- •22.Новаторство мовно-поетичної творчості т. Шевченка.
- •23.Орфографічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •24.Принципи українського правопису.
- •26. Писемні форми репрезентації наукової інформації (рецензія, тези, наукова стаття, резюме).
- •27. Сучасна укр літ мова. Характеристика офіційно-ділового стилю.
- •28. Підстилі та жанри оф.Діл. Стилю, їх характеристика.
- •29.Документ( і правила його складання)
- •30.Термін
- •35. Загальновживані слова. Свідоме й критичнее використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах
- •37. Виразність та образність мовлення, його чистота. Просторічні слова, жаргонізми, діалектизми, канцеляризми та професіоналізми, лайливі та вульгарні слова у лексиці та лексиконі.
- •38. Фразеологія.Класифікація фр-м.Роль фр одиниць у проф. Спілкуванні.
- •42. Порядок слів у науковому стилі
- •44. .Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила, цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.
- •45. Усна форма літературної мови. Орфоепічні норми як компонент формування мовної компетенції фахівця.
- •46. Основні правила наголошення в українській мові. Засоби милозвучності української мови.
- •48. Публічний виступ і функціональні типии мовлення.
- •49. Специфіка публічної монологічної мови.
- •51. Змістова організація основної частини публічного виступу(виклад матеріалу, доказ, спростування).
- •52. Культура мови і мовний етикет
- •54. Сучасні лінгвістичні словники як основне джерело фахової інформації.
- •55. Термінологічні словники як основне джерело фахової інформації.
- •56. Типи Економ. Словників, їх характеристика.
- •Іі. Перелік питань до іспиту
30.Термін
Термін - це слово , або усталене словосполучення що має одне значення і позначає наукове або спеціальне поняття. Терміни поділяють на загальнонаукові й вузькотермінологічні.
Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені суб”єктивно-оціночних відтінків, Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера) тощо.
В основному значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Тому терміни повинні вживатися у зафіксованому значенні.
Всі терміни характеризуються системністю, однозначністю, стилістичною нейтральністю (відсутністю образності).
Термінологія як система. Серед усіх термінів кожної науки вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія - це такий набір термінів, який утворюється і існує у кожній галузі науки стихійно. Терміносистема - це опрацьована фахівцями певної галузі і лінгвістами система термінів якоїсь науки.
Терміноло́гія — це:
Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.
Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію.
Джерелами терміносистем слугують термінології.
31. Полісемі́я (грец. багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів. Полісемія буває радіальною та ланцюжковою.
Наприклад, слово «драматургія» означає:
драматичне мистецтво;
сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;
теорія побудови драматичного твору.
Явище мовленнєвої полісемії пов’ язане з основними проблемами лексичної семантики, контекстології, лінгвістики тексту. Мовленнєва багатозначність безпосередньо пов’язана з поліфункціональністю контексту щодо актуалізованого слова. Взаємодіючи з полісемантичним словом, контекст виконує три основні функції: зняття, нейтралізації полісемії ( контекст виступає при цьому як ідентифікатор і актуалізатор відповідного лексико-семантичного варіанту); збереження неоднозначності, багатозначності (відоме також як подвійна актуалізація, амбівалентність, двохплановість висловлювання); розвитку полісемії (через введення цього семантичного варіанту до нового, незвичного оточення, часто – до так званого стилістичного контексту). Саме третя функція контексту є одним із визначальних факторів у механізмі семантичної деривації
Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об'єктивної дійсності, як це історично закріпилось у свідомості мовців. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме й первинне значення слова промінь — «світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла», усі інші — переносні й похідні.
Переносне номінативне значення —це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найменувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпилося в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне. Наприклад, значення «початок чогось доброго, позитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь Щастя, промінь свободи).
Від переносного значення слова, що є постійним, слід відрізняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовуєть-
ся лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслідок переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним.
Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.
Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.
Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається
Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.
32-33. Омоніми, синоніми, параноніми, антоніми у різних функціональних стилях укр літературної мови
Омоніми – слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково).
Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких, але не тотожних способів висловлення. Деякі слова відрізняються лише прфіксами і тут треба бути обережним, бо заміна 1-єї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними вдтінками).
Параноніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки (-ся). Серед паранонімів є слова з різними коренями. Незначна різниця у вимові паранонімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, приводить до помилок.
Антоніми – слова з прямо протилежним значенням.
Синонімія, паронімія й омонімія у науковому тексті
Омоніми – слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково).
Синоніми – це слова близькі за значенням. Синоніміка означає у мові наявність близьких, але не тотожних способів висловлення. Деякі слова відрізняються лише прфіксами і тут треба бути обережним, бо заміна 1-єї букви може позначитись на значенні слова та усього тексту. Класифікація: семантичні (синоніми відрізняються один від одного відтінками у значенні); стилістичні (слова однакові за значенням, але різні за стилістичними вдтінками).
Параноніми – слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки (-ся). Серед паранонімів є слова з різними коренями. Незначна різниця у вимові паранонімів спричиняє труднощі у їх засвоєнні, приводить до помилок.
Антоніми – слова з прямо протилежним значенням.
У науковому стилі вживаються такі мовні засоби: терміни, схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.
Загальновживані слова. Свідоме й критичне використання жаргонізмів і діалектизмів у різних комунікативних сферах
Загальновживані слова – це нейтральні слова, що вживаються в різних функціональних стилях мови, а також ті, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електричка, телевізор, холодильник, диван, тюль).
У словниковому складі укр мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на якійсь території України.
34. Зазначається, що точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від грецьк. pleonasmos — надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір — “подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця — “спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор — “народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив — “провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати — “повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — “увільнитися зі збройних сил”); “у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.
До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу і непошану; неослабно і пильно контролювати тощо.
Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin — стара книга), експонат виставки (від лат. expono — виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum — знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis — дійсний). Тавтологія (від грецьк. tauto — те саме, logos — слово) — змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.
Не кожне повторення спільнокореневих лексем може вважатися мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.
Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. “Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (Павло Загребельний); “Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (Василь Симоненко); “Чи людством бути люди ще спроможні?” (Ліна Костенко); “Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (Василь Шкляр). Отож треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.
Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. “У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича — на Людмилу Федорівну Кобзар”
(з наказу); “Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (з листа); “У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (з оголошення).