- •Питання до іспиту з дисципліни «Конституційне право України»
- •Предмет правового регулювання конституційного права України
- •2. Методи правового регулювання конституційного права
- •3. Принципи конституційного права України
- •4. Конституційно – правові інститути
- •5. Норми конституційного права: особливості, класифікація, структура.
- •6. Джерела конституційного права України як галузі права.
- •7. Поняття Конституції, як Основного Закону України. Характеристика Конституції України за класифікаційними ознаками.
- •8. Форма та структура Конституції України. Основні принципи та юридичні властивості Конституції України Форма, структура і зміст ку.
- •9. Порядок внесення змін до Конституції України.
- •10. Предмет і методи дослідження науки кпу. Кпу в системі юридичних наук
- •Конституційне право України як навчальна дисципліна: завдання та значення.
- •12. Конституційно – правові відносини: поняття та суб’єкти.
- •3) Українська держава в цілому;
- •13. Конституційно – правова відповідальність.
- •14. Засади конституційного ладу України.
- •15. Поняття суверенітету та його відображення в джерелах конституційного права України.
- •16. Сутність, юридична природа та ознаки державної влади.
- •17. Місце держави в конституційному праві України.
- •18. Конституційне забезпечення поділу державної влади в Україні. Система стримувань та противаг в Конституції України.
- •19. Поняття та види правового статусу особи.
- •20. Конституційні принципи громадянства України.
- •21. Підстави набуття та припинення громадянства України.
- •22. Національні меншини в конституційному праві України.
- •23. Конституційно – правовий статус іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.
- •2. Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців.
- •24. Конституційні обов’язки людини і громадянина
- •25. Особисті права та свободи людини і громадянина в Конституції України.
- •26. Політичні права та свободи людини і громадянина.
- •27. Економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина.
- •28. Забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина. Конституційно – правовий статус адвокатури.
- •29. Конституційні характеристики України як незалежної та суверенної держави.
- •30. Конституційні характеристики України як республіки та унітарної держави.
- •31. Конституційні характеристики України як правової держави.
- •Формування громадянського суспільства як важлива передумова побудови правової держави
- •32. Конституційні характеристики України як соціальної держави.
- •33. Конституційні характеристики України як демократичної держави.
- •34. Конституційно – правове регулювання територіального устрою України.
- •35. Правовий статус Автономної Республіки Крим.
- •36. Конституційно – правовий статус столиці України, м. Севастополя та гірських населених пунктів.
- •37. Регулювання правового режиму надзвичайного стану.
- •38. Мова і закон: конституційне регулювання мовного питання в Україні.
- •39. Конституційно – правове регулювання діяльності громадських обє’днань та політичних партій України.
- •40. Правовий статус релігійних організацій.
- •41. Поняття й принципи виборчого права.
- •42. Виборчі системи, що застосовуються в Україні на загальнодержавних та місцевих виборах.
- •43. Виборчий процес в Україні: стадії та їх значення
- •44. Центральна виборча комісія у виборчому процесі України..
- •45. Інститут референдуму в конституційному праві України.
- •46. Поняття та загальна характеристика органу державної влади.
- •47. Порядок формування та припинення діяльності Верховної Ради України. Структура українського парламенту.
- •48. Класифікація і характеристика повноважень вру.
- •1,. Законодавчу компетенцію складають такі повноваження Верховної Ради України:
- •49. Правовий статус народного депутата України.
- •50) Правовий статус комітетів вру.
- •51. Конституційно-правовий статус Рахункової палати
- •52. Законодавчий процес в Україні.
- •II. Проектна стадія.
- •III. Стадія ухвалення законопроекту.
- •IV. Засвідчувальна стадія.
- •V. Інформаційна стадія.
- •53. Інститут уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
- •54. Конституційно-правовий статус Президента України
- •55. Конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України.
- •56. Поняття виконавчої влади. Її специфіка та особливості.
- •57. Правовий статус та повноваження Кабінету Міністрів
- •58. Центральні органи виконавчої влади в Україні.
- •59. Система місцевих органів виконавчої влади в Україні
- •60. Особливості здійснення державної виконавчої влади в арк. Представництво Президента України в арк.
- •61. Конституційно-правові норми, що регулюють, статус прокуратури України.
- •62. Основні конституційні засади судочинства в Україні.
- •63. Конституційний суд України: правовий статус, повноваження, організація і діяльність.
- •64. Місцеве самоврядування в Україні: конституційно – правовий статус, система, гарантії.
- •65.Основні напрямки діяльності та повноваження органів місцевого самоврядування.
- •66. Правовий статус депутатів органів місцевого самоврядування та голів сільських, селищних і міських рад.
- •67. Вища рада юстицій в конституційному праві України.
- •68. Повноваження вищих органів державної влади України щодо здійснення митної політики та митної справи.
15. Поняття суверенітету та його відображення в джерелах конституційного права України.
Сувереніте́т — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі незалежно від будь-кого. Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів. Розділяють три види суверенітету: державний; народний; національний.
Державний суверенітет - це верховенство, єдність та недоторканність державної влади, її рівноправність та незалежність у відносинах з іншими державами. Наявність державного суверенітету є передумовою рівноправності у таких відносинах. Декларація про державний суверенітет України прийнята 16 липня 1990 року.
Правовою основою державного суверенітету України стали: закони Української PCP "Про економічну самостійність Української PCP" від З серпня 1990 p., "Про утворення Кабінету Міністрів Української PCP" від 18 квітня 1991 p., "Про заснування поста Президента Української PCP і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української PCP" від 5 липня 1991 p., "Про Президента Української PCP" від 5 липня 1991 p., Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 p., волевиявлення українського народу на Всеукраїнському референдумі (1 грудня 1991 p.), Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 p., Конституція України від 28 червня 1996 р. та ін.
Будь-яка держава незалежно від розміру її території, чисельності населення, кількості національних меншин, форми правління, устрою чи режиму може бути суверенною. Це означає об'єктивну можливість держави мати відповідні суверенні права, наприклад, право виступати від імені свого народу, право оголошувати війну і мир, право приймати закони, право визначати зовнішню і внутрішню політику, право формувати державні органи, право визначати державну символіку, право встановлювати і збирати податки тощо.
Разом з тим суверенітет держави не опосередковує її свавілля як усередині держави, так і за межами державного кордону. Наприклад, забороняється окупація іншої держави чи застосування зброї проти інших держав, за винятком необхідності власної оборони.
Народний суверенітет еволюціонує з теорії державного владарювання. Важливою умовою існування народного суверенітету є державний суверенітет, оскільки відсутність останнього фактично унеможливлює існування першого. Народний суверенітет передбачає офіційне визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі та його виключне право на зміну конституційного ладу. Народ здійснює свою владу в державі як безпосередньо (вибори, референдуми), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні основи народного суверенітету відображено в ст. 5 Конституції України, що означає участь народу в управлінні державою. Ці права не можуть бути узурповані ні самою державою, ні її органами.
Національний суверенітет. В юриспруденції розуміння нації має сприйматися через призму етнічного і політичного спрямування, тому доцільно розрізняти такі поняття, як "суверенітет нації" і "національний суверенітет". Суверенітет нації означає повновладдя всього населення певної держави. Від поняття суверенітету нації як політичного утворення слід відрізняти поняття "національний суверенітет", яке окреслює рівень самостійності кожної національності у збереженні власної ідентичності. Національний суверенітет стосується конкретної національності, яка реалізовує своє право на самовизначення.
Таким чином, усі три види суверенітету пов'язані між собою, проте не є тотожними. Наявність державного суверенітету в тоталітарній державі не опосередковує існування народного суверенітету в межах виокремленої держави. Разом з тим, між народним суверенітетом і суверенітетом нації існує тісний зв'язок, оскільки останній є початком першого. Суб'єктом здійснення права на самовизначення є український народ, основу якого становить українська нація.
Існує повний, формальний і частково обмежений суверенітет. Формальний суверенітет юридично і політично проголошений, а фактично, в силу поширення на нього впливу інших держав, які диктують свою волю, не здійснюється.
Частково обмежений суверенітет може бути добровільним і примусовим. Змушене обмеження може мати місце щодо переможених у війні держав з боку держави-переможниці. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися самою державою за взаємною згодою з іншими державами заради досягнення певних цілей. Поряд із суверенітетом держави існує суверенітет народу і нації. Перший означає верховенство народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. Другий визначає повновладдя нації, її можливість і придатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави.
