1. В глибині довгастого мозку міститься ретикулярна формація (сітчаста речовина), яка теж належить до сірої речовини і є сукупністю з’єднаних між собою нервових клітин і волокон, які нагадують під мікроскопом сітку. Ретикулярна формація займає центральне положення по всій довжині мозкового стовбура — від довгастого до проміжного мозку. Вона відіграє велику роль у регуляції збудливості і тонусу всіх відділів центральної нервової системи, в тому числі і кори великих півкуль, забезпечуючи певний функціональний рівень її клітин. Здебільшого ретикулярна формація здійснює активізуючий вплив на відділи центральної нервової системи, підвищуючи їх тонус і збудливість.

2. Загальний огляд будови і функції нервової системи.До нервової системи людини відносяться головний і спинний мозок, а також ряд специфічних утворень, таких як нерви, нервові вузли, нервові сплетіння та інше. Всі вони складаються переважно з нервової тканини. Поряд з тим до складу нервової системи входять кровоносні судини, мозкова рідина, сполучна тканина тощо, яким належить допоміжна роль.

Анатомічну основу нервової системи становить нервова тканина. Це найбільш спеціалізована тканина в організмі людини. У процесі еволюції вона виробила здатність сприймати та аналізувати подразнення, утворювати нервові імпульси і передавати їх на робочі органи. Нервова тканина в свою чергу складається із двох компонентів — нервових клітин (нейронів) і клітин нейроглії. Вони мають не однакові функції і відрізняються своєю будовою, але разом складають єдину нервову систему людини.

Отже, сукупність функціонально пов’язаних між собою нервових клітин, яких за підрахунками вчених біля 50-100 мільярдів, та ще більша кількість клітин нейроглії разом складають нервову систему. Єдину нервову систему до певної міри умовно, а також за деякими морфологічними, функціональними особливостями та за топографічною ознакою ділять на частини і відділи. Існує дві основні класифікації нервової системи — за топографією і за функціями. Так за топографічними ознаками в нервовій системі розрізняють центральну і периферичну частини.

4.Еволюційний розвиток нервової системи

Основною властивістю, яка відрізняє нервову систему від інших систем організму є збудливість. Збудливість – це є здатність клітин у відповідь на дію подразників переходити із стану спокою в стан збудження, цей стан збудження характеризується активною зміною життєдіяльності і з посиленням використанням запасів енергії. Здатність змінювати свою життєдіяльність під впливом подразників, які надходять із зовнішнього чи внутрішнього середовища організму – це є характерна риса будь-яких живих організмів, чи живих клітин. Основна властивість цих живих утворень, чи то організмів, чи окремих клітин. Ця здатність це є основна елементарна одиниця будь-якої пристосувальної поведінки, така елементарна одиниця пристосувальної поведінки називається подразливість. Подразливість – це здатність живої одиниці природи відповідати на впливи, які надходять, із зовнішнього чи внутрішнього середовища організму, змінами своєї структури виникнення, посилення або послаблення своєї активної діяльності. Подразливість характерна всім живим організмам починаючи від одноклітинних. Подразливість формується за умов дії на організмів специфічних чинників, які називають подразниками. Подразливість викликають зміни роботи живої клітини чи організму і здійснена реакція називається біологічною реакцією. Діючи на живу клітину подразники викликають зміни її життєдіяльності, ці зміни об’єднують під назвою «біологічні реакції». Всі подразники поділяються на декілька типів:

1. Поділяють за їх походженням. Природні і штучні.

2. За їх властивостями. Фізичні подразники (удар, тиск, прискорення, переміщення в просторі), хімічні (хім.. речовини, токсини, продукти обміну речовин), фізико-хімічні (зміни осмотичного тиску, кислотно-лужного балансу)

Всі подразники реалізують свій вплив на організм через білкові молекули, які називають рецептори. В ході еволюції багатоклітинних організмів виникли і розвинулись спеціалізовані тканини, властивістю яких є селективне, або вибіркове сприймання енергії того, чи іншого виду подразника. Специфічні тканини функцією яких є селективне, або вибіркове сприйняття енергії того, чи іншого виду подразника. Такі тканини, або групи клітин вперше зустрічають вже у складноорганізованих одноклітинних організмів (амеба). У багатоклітинних високоорганізованих організмів ці тканини настільки сильно спеціалізують на сприйнятті енергії подразників, що це стає їх єдиною функцією (клітини сітківки ока – можуть сприймати тільки енергію квантів світла).

Крім того в ході еволюції виникла ще одна властивість – сприймати енергію подразника і перетворювати її в енергію нервового імпульсу – І етап

ІІ етап – після трансформації енергії подразника в енергію нервового імпульса клітини набувають здатності проводити цей нерв. Імпульс від місця його виникнення на певну відстань. Таке проведення нервового імпульса забезпечує генералізацію процесу збудження. При дії подразника на якусь ділянку тіла відбудеться локальна відповідь тільки в тому місці де подіяв подразник, але і в більш віддалених ділянках тіла. Поширення нервового імпульса може відбуватись двома способами:Декрементний і бездекрементний.

Декрементний спосіб поширення збудження – поширення збудження із затуханням. Якщо нанести локальне подразнення на поверхню тіла на якусь відстань збудження поширится, а потім згасне. Характерне для кишковопорожнинних, для гідр.

Бездекрементний – поширення збудження без затухання. Якщо не будуть підключені специфічні механізми, щоб штучного його загасити, воно може поширюватись постійно по всьому тілу. Характерний для складноорганізованих круглоротих червів і для людини.