Мета ринкового маркетингу

Мета ринкового маркетингу — вдосконалення діяльності страховика і підвищення прибутковості Із за рахунок аналізу стану зовнішнього середовища і зміни товарного середовища. Ринковий маркетинг включає:

• вивчення і сегментацію ринку, а також власного страхового портфеля самим страховиком;

• визначення потреб ринку в страховій продукції і концентрацію зусиль на найбільш прибуткових напрямах;

• точніше визначення рівня риски для груп клієнтів або кожного страхувальника індивідуально;

• облік потреб страхувальників при розробці страхового продукту, тобто вдосконалення страхової продукції відповідно до вимог ринку.

Організаційний маркетинг націлений на підвищення ефективності діяльності страхової організації за рахунок оптимізації її внутрішнього устрою:

• вибору оптимальної системи збуту страховій продукції виходячи з особливостей споживчої поведінки, властивостей страхового продукту;

• стимулювання збуту;

• вдосконалення і розвитку структури З виходячи з її завдань з врахуванням особливостей і кваліфікації персоналу

• збільшення об'єму продажів товарів (послуг).

4. Поняття і зміст договору страхування

Договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладають відповідно до правил страхування.

Договір страхування повинен містити:

— назву документа;

— назву та адресу страховика;

— прізвище, ім'я та по-батькові або назву страхувальника та його адресу;

— зазначення об'єкта страхування;

— розмір страхової суми;

— перелік страхових випадків;

— визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їхньої сплати;

— термін дії договору;

— порядок зміни і припинення дії договору;

— права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

— інші умови за згодою сторін;

— підписи сторін.

У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право на переукладення договору страхування.

В інших випадках права й обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, Його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

Тема 5

1. Організаційні форми страховиків в україні

Одним із головних учасників страхового ринку—є страхове підприємство (страхова компанія, страхове товариство, страхова організація) Класифікуються за організаційними формами, метою діяльності, формою власності, спеціалізацією. Під організаційною формою розуміється тип підприємства. Згідно із ЗУ «Про страхування» СК утворюється у формі: акціонерного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, товариство з повною відповідальністю, командитне товариство. У формі товариства з обмеженою відповідальністю за законом СК утворюватись не можуть. За формою власності страхові підприємства: державні, колективні. За спеціалізацією виділяють 3 групи: -ті, що займаються загальним страхуванням, -ті, що займаються страхування життя, -ті, що займаються перестрахувальними операціями.За метою діяльності: -метою, яких є отримання прибутку., -метою, яких є надання високоякісних послуг.

2. Порядок утворення та ліквідації страховиків.

Страхові підприємства утворюються в 2 етапи: 1) утворення компанії як юридичної особи, її реєстрація в місцевих органах влади, реєстрація перших акцій. 2)відбувається експертиза бізнес-плану та правил страхування на підставі чого компанія реєструється як страховик і отримує ліцензію на здійснення страхової діяльності на підставі таких документів: 1) заява на видачу ліцензії; 2) копія свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності; 3) довідки банків, про сплачений статутний фонд за законом, сплачений статутний фонд для страховиків, які займаються загальним страхування повинен дорівнювати сумі еквівалентній 1 млн. євро, а для тих хто хоче займатись страхуванням життя в сумі 1,5 млн євро; 4)довідку про фінансовий стан засновників; 5) економічне обґрунтування запланованої діяльності; 6) інформація про акціонерів.

Фінансовою основою діяльності страховиків є його статутний фонд, який формується лише в грошовій одиниці. Як і інші господарські суб’єкти СК можуть ліквідовуватись повністю, реорганізовуватись (приєднуватись до інших). В основному ліквідація страховика здійснюється за процедурою ліквідації за суб’єктом господарювання.

3. Організаційні структури та органи управління компанією

Під структурою компанії розуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.  Організаційна структура набирає таких форм, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури.  Структура управління компанією може будуватись за такими принципами. п ринцип лінійного підпорядкування . Це означає, що вищі керівники наділяються правом давати розпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Принцип функціонального підпорядкування . право давати розпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Принцип лінійно-штабного підпорядкування . Це, здебільшого, «мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. Органи управління  страховою компанією та їхні функції

Органи управління страховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українському страховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерного товариства.  Згідно із Законом України «Про господарські товариства» найвищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів . Їх скликають засновники компанії після фундаментальної підготовчої роботи.  До компетенції загальних зборів акціонерів належать : · затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмір статутного фонду; · прийняття рішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу або викупу; · затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії; · обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства; · прийняття при потребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки); · прийняття рішення про ліквідацію товариства. Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів.Правління страхової компанії є виконавчим органом, який керує роботою компанії згідно з повноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління. Голова правління може виконувати водночас функції і голови Ради директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади голови правління і головного менеджера. Президент — це посада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління. Ревізійна комісія — контрольний орган страховика, що відстежує виконання статуту, рішень загальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують з аудиторами, що дає змогу підвищувати професійний рівень перевірок і висновків.

Тема 6

1. Необхідність і способи регулювання страхової діяльності

СД – пов*язана з формуванням і використанням страхових фондів, утворюваних за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб призначених для її захисту. В статутних фондах СК акумулюються значні кошти, які належать акціонерам, неефективне використання цих груп коштів, або їх втрата може принести негативні наслідки як для економіки так і для населення, бо надійність страхового захисту буде знижена, або втрачена. Враховуючи важливість СД держава має здійснювати її регулювання. Державне регулювання страхової діяльності -- це система засобів і методів здійснюваних на правовій основі з метою визначення рамок і правил функціонування страхового ринку та діяльності СК на них. При ДРСД застосовується поєднання правових, економічних, адміністративних способів.

До правових способів відноситься: розробка та застосування законів та інших нормативних і методологічних актів, які регламентують СД.

До економічних способів: стимулювання розвитку страхування через податкову систему.

До адміністративних способів: видача ліцензії на право здійснення страхової діяльності, а також застосування певних стандартів та нормативів, котрих повинні дотримуватись СК.

2. Правові підстави державного регулювання страхової діяльності в Україні

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми визначенні у: конституції України, міжнародних угодах які підписала і ратифікувала Україна, цивільному кодексі України, указах та розпорядженнях президента України, постановах та розпорядженнях уряду України, нормативних актах міністерств відомчих та центральних органів виконавчої влади.

6 березня 1996 р ВР України було прийнято закон України про страхування. Цей закон 5 розділів: у 1-ому розділі встановлюється термінологічний апарат та визначаються базові страхові поняття. У 2-ому розділі регулюються порядок проведення страхової діяльності: визначаються вимоги до договорів страхування, правила страхування, права та обов’язки страховиків і страхувальників. У 3-ому розділі визначає умови забезпечення платоспроможності страховика. Тут подається фінансовий механізм щодо проведення страхування, а також визначаються загальні принципи проведення аудиту страховиків. У 4-ому розділі визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. У 5-ому розділі враховує норми міжнародного права, а також порядок його застосування та етапи.

3. Структура, функції і права Держстрахнагляду

Закон України про стархування було визначенно єдиний орган державного нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд ( 17 вересня 1993). Функції органу державного нагляду за страховою діяльністю: введення єдиного державного реєстру страховиків, контроль за платоспроможністю страховиків, видача ліцензій на проведення страхової справи, встановлення правил формування розміщення і обліку страхових резервів, розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів страхової діяльності, участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування. Міністерством фінансів України створено департамент фінансових установ та ринків. Основні завдання департаменту у справах нагляду за страхової діяльності: розроблення пропозицій з основних напрямів розвитку страхової діяльності,; регулювання відносин між страховиками і страхувальниками; проведення робіт з вдосконаленням фінансової сторони діяльності страховика; участь у заходах міжнародного співробітництва за дорученнями міністерства фінансів України. Напрями державного нагляду: 1) початковий—на етапі подання документів на ліцензування; 2) аналіз звітності страховика; 3) проведення без посередніх перевірок на місці.

Тема 7

1. Загальна характеристика та роль особового страхування

Особове страхування регламентується ЗУ „Про страхування”.

Особове страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка має на меті надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників за рахунок коштів підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя і здоров'я.

В особовому страхуванні розглядають такі страхові ризики: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення страхувальником (застрахованим) активної трудової діяльності у зв'язку із виходом на пенсію; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку страхування.

Особове страхування об’єднує короткострокові і довгострокові договори страхування.

За довгостроковими договорами у страховика виникає відповідальність у разі смерті або дожиття до закінчення строку страхування чи визначеної договором строку дії.

За короткостроковими договорами відповідальність страховика виникає у разі:

• смерті внаслідок нещасного випадку;

• втрати тимчасової постійної непрацездатності;

• захворювання;

• звернення до медичного закладу.

Особове страхування може здійснюватися в добровільній і обов’язковій формі.

Необхідність особового добровільного страхування зумовлюються як ризиковим характером відтворення робочої сили, так і підвищенням ступеня ризику життя у зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також зростанням частки людей похилого віку в загальній чисельності населення. це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та її рахунок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів.

Особове страхування включає:

• страхування від нещасних випадків;

• страхування життя;

• добровільне медичне страхування;

• страхування додаткової пенсії;