(Похвала християнізації русі)

І ми вже не іделослужителями звемося, а християнами; не позбавленими надії, а з надією на життя вічне. І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться. І вже не жертовної крові вкуша-ючи погибаємо, а, причащаючись Христової пречистої крові, — спасаємося. Всі країни благі Бог нам помилував і нас не забув, захотів — спас нас, і до розуму істинного привів. Опустошеною і пересохлою була земля наша, ідольський жар висушував її, та несподівано забило джерело євангельське і напоїло всю землю нашу, як сказав Ісайя: «Розступиться вода перед тими, що ходять по безодні, і стане земля обезводнена — болотом, і з землі спраглої джерело проб'ється» (Ісаї 35:6-7).

І були ми сліпими і світла правоти не бачили, а в омані ідольській блукали і до того ж глухими були до спасенного учення. Та помилував на Бог і возсіяло і в нас світло розуму, щоб пізнали Його, згідно пророцтва: «Тоді-то розплющаться очі сліпим і вуха глухих почують» (Ісаї 35:5).

І ми блукали на путях погибелі, щоб уподобитися бісам, а дороги, що веде до життя, — не знали. До тог ж і мова наша була гугнявою, бо молилися ідолам, а не Богу своєму і Творцю. Навістило і нас чоловіколюбство Боже — і вже не ходимо за бісами, але ясно славимо Христа Бога нашого згідно пророцтва: «Тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик» (Ісаї 35:6).

І ми, що були перед тим подібні звірині, і худобі, не здатні відрізнити правицю від лівиці, до земного пристращалися, і нітрохи не пеклися про небесне. Та послав Господь і нам заповіді, що ведуть до життя вічного, згідно з пророцтвом Осії: «І буде в день той, — говорить Господь, — складено заповіт з птицями небесними і звіриною земною, і скажу не моїм людям: «Ти народ Мій!» -— а він скаже: «Ти єси Господь Бог наш!» (Осії 2:20, 25).

І так, чужими були — людьми божими назвалися, і ворогами були — синами Його прозвалися. І не хулимо, як іудеї, а по-хрис-тиянськи благословляємо, не змову чинимо, як розп'ясти, а як розп'ятому поклонитися. Не розпинаємо Спаса, а руки до нього здіймаємо. Не пробиваємо ребер Його, а п'ємо з ран Його джерело нетління. Не тридцять срібняків одержуємо за Нього, але один другого і все життя наше Йому доручаємо. ...

(Похвала володимирові)1

...Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.

Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що створив великі і дивні діла, великого кагана² землі нашої — Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.

Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних, — каган наш Володимир — виростав і міцнів від дитячих літ, аж доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі — одні миром, а непокірні мечем.

І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навіщення Всевишнього, — споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який створив усяке створіння, — видиме і невидиме.

А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.

І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.

Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір'я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім'я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій¹. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.